В Україні щороку четвертої суботи листопада вшановують пам'ять жертв Голодоморів. На теренах сучасної Миколаївській області, що у 1932-1933 роках входила до складу Одеської, понад 320 населених пунктів постраждали від геноциду. Штучно створений радянською владою голод був частиною репресій проти українського селянства та національно-визвольного руху. Розсекречені архівні документи свідчать про масштаби Голодомору 1932-1933 років.
Про це Суспільному розповів керівник Миколаївського обласного центру пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності Сергій Макарчук.
Гриф "Таємно"
За словами Сергія Макарчука, перші дослідження про причини та наслідки Голодомору 1932-1933 років на Миколаївщині були в середині 1990-х років. У 2008 році була створена Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні по областях. Матеріали з Центральних державних архівів, Держархіву Миколаївської області, галузевих державних архівів СБУ, МВС України були основною джерельною базою для редакційно-видавничої групи "Реабілітовані історією".
"Досліджувати цю тему, що була дражлива не тільки для компартії, але й для шовіністичного російського керівництва, за радянських часів було важко. Все було засекречено, під грифом "Таємно". А соціологи, які намагались підрахувати кількість населення після Голодомору, поплатились за це і були репресовані. Коли вже відкрились архіви, історики побачили масштаби трагедії. Гриф "Секретно" чіпляли навіть на відомості щодо надоїв молока", — говорить історик.
"У галузевому Державному архіві МВС України я працював з документами з Кривоозерського району про факти канібалізму, прочитав справи щодо трьох випадків. Але були такі факти і в інших районах області. Ці справи були вже під грифом "Цілком таємно".
"До обласного Держаріхву були передані документи з архіву СБУ Миколаївської області. Використовували в основному документи, наприклад, голова колгоспу чи сільради бачив, як гинуть люди, якась совість з'являлась, і він власним рішенням виділяв щось їстівне — зерно, дерть, соняшник. За це керівники підлягали репресіям", — сказав Макарчук.
"Голодомор — це трагедія століття. Це повільна смерть, страта голодом".
Історик говорить, досліджував тему крізь призму політичних репресій.
"Така думка в українському суспільстві дуже поступово визрівала. За саме слово "Голодомор" треба було боротись, за усвідомлення того, що це є формою репресії. Голодомор — це трагедія століття. Це повільна смерть, страта голодом", — зазначив Сергій Макарчук.
Історик зауважує, документи з фонду Держархіву свідчать про те, що голодомор 1932-1933 років був викликаний насильницькою колективізацієюПостанови ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 року "Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспоному будівництву", політикою хлібозаготівліУ 1932 році для України було встановлено нереальний до виконання планхлібозаготівель у 356 млн пудів хліба. 18 листопада 1932 року прийнята постанова ЦК КП(б)У і 20 листопада - постанова РНК УССР " Про заходи з посилення хлібозаготівель". Вони були спрямовані на посилення репресій з боку органів ДПУ, юстиції, прокуратури щодо керівників колгоспів, сільрад, селян за опір примусовій колективізації, невиконання планів хлібозаготівлі, розкуркулення.4 лютого 1930 видана таємна інструкція ЦВК СРСР та РНК СРСР про порядок розкуркулення та виселення заможніх селян та їхніх родин, конфіскації майна
"Постановою пленуму Миколаївського окрвиконкому від 27-30 грудня 1929 року колективізації в окрузі мала завершитися восени 1930 року. На початку 1930 року було розкуркулено близько 2000 селянських господарств. Так, наприклад, з 974 селянських господарств у Новобузькій першій сільській раді протягом 1930-1931 років було розкуркулено 66 господарств, 20 з них належала селянам-середнякам, 11 сімей були виселені у північні райони", — розповів Сергій Макарчук.
Зауважує, за постановою, що у народі назвали "про п'ять колосків"7 серпня 1932 року ЦВК СРСР і РНК СРСР затвердили Постанову "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності" були ув'язнені тисячі миколаївців. Так, наводить факт з документа, у селі Козирка Очаківського району мати, яка послала голодну 11 річну дитину зрізати колоски на колгоспному полі, була ув'язнена на 2,5 роки.
"Чорні дошки"
Села, що мали велику заборгованість з виконання планів хлібоздачі, обкладались штрафами та заносились на "чорну дошку"6 грудня 1932 року прийнята постанова Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У “Про занесення на “Чорну дошку” сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі”, говорить дослідник. Першими були шість населених пунктів України, серед них село Піски Баштанського району. У такий спосіб було покарано 46 населених пунктів, колгоспів, радгоспів сучасної Миколаївської області.
"До сіл не завозили й не продавали будь-які продукти та товари. І якщо не було продовольчих запасів, люди гинули голодною смертю. Постановою ЦК КП(б)У від 15 грудня 1932 року за невиконання планів хлібозаготівлі було заборонено підвіз та продаж товарів, запроваджено репресії щодо жителів сіл Баштанського, Врадіївського, Доманівського, Кривоозерського, Карл-Лібкнехтівського, Новобузького, Новоодеського та Снігурівського районів", — наводить дані з архівних документів історик.
Репресіями проти селянства керували партійні органи, виконавцями були органи ДПУ, прокуратури, міліції. У партійних постановах встановлювали кількість людей, яких треба засудити, виселити на північ, розкуркулити, зазначив Макарчук.
"Так, постановою Одеського обкому партії на початку січня 1933 року передбачалось за невиконання хлібозаготівель виселити у північні райони 700 сімей заможних селян, позбавити присадибних ділянок 800 сімей з районів сучасної Миколаївщини. З листопада 1932 року діяли виїзні сесії судів. Миколаївський міськком партії запропонував розглядати такі справи протягом 24 годин", — говорить кандидат історичних наук.
У Вознесенському районі за агітацію проти хлібозаготівельної кампанії, невиконання зобов'язань було засуджено до ув'язнення та виселено до північних районів країни 145 жителів сіл, у Бармашовому Миколаївського району — 37 людей.
При вивченні документів з Держархіву Миколаївської області, розповідає керівник центру пошукових досліджень, історики особливо звертали увагу на записи актів громадянського стану.
"У списках жителів населених пунктів за квітень-травень 1933 року проти більшості прізвищ записи: голодує, опух, потребує негайної допомоги, загальна слабкість, водянка, туберкульоз легенів. Наприклад, у селі Пересадівка Миколаївського приміського району протягом березня-квітня 1933 року від голоду померло понад 100 людей, 390 від недоїдання опухли. Або взагалі нічого не вказано в актах — помер і все", — додає Макарчук.
Втім, зауважує історик, до миколаївського порту, на елеватор для відправки на експорт завозилося у листопаді-грудні 1933 року від 3,5 до 6 тисяч тонн зерна щодоби.
"Ми можемо оперувати тільки приблизними цифрами"
"Точну кількість померлих від голоду встановити неможливо. Як і жертв політичних репресій. Багато документів знищено, вивезено до Росії, багато смертей просто не фіксувалось. Ми можемо оперувати тільки приблизними цифрами — 4,5 мільйони людей по Україні".
За словами Сергія Макарчука, робота з вивчення архівної бази, попри чимало досліджень сучасних науковців, не завершена.
"Це тільки початок. Вивчення документів має бути постійним. Досліджувати архіви не тільки на території України, залучати виші, наукові установи, виділяти фінансування на постійній основі. Повинна бути критика джерел, як то партійних документів, тобто їх співставлення, вивчення, наскільки вони достовірні", — наголошує історик.
Слідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, TikTok, Facebook та Instagram.