Інструктор з бойової підготовки миколаївської 79-ї бригади із позивним Ізя воював у Марʼїнці та Новомихайлівці, тричі був поранений і стільки ж повертався до строю. Станом на 16 вересня він навчає тих, хто доєднується до бригади.
Про інструктора розповіли у пресслужбі 79 окремої десантно-штурмової Таврійської бригади.
"До війська я працював у школі п'ять з половиною років учителем фізкультури. Багато, що залежить від самих людей, тому що дітей можна навчити, діти ще не є морально сформованими особистостями. Натомість сюди люди вже приходять сформованими, вони прожили певний відрізок життя, у них є свої цінності. Якщо людина налаштована і знає, що вона тут робить, прийшла не під палкою, з такими людьми працювати легко", — говорить Сергій.
"Приходиться знаходити слова, налаштовувати, мотивувати: якщо сьогодні він буде байдужим і не буде виконувати, то прийдуть у його дім. Вони вже прийшли в наш дім, але прийдуть безпосередньо у його хату".
Військовий зауважує, повернувся з-за кордону, відразу пішов до військкомату, адже не зміг би дивитись, як ворог руйнує домівки, вбиває людей.
Марʼїнка. Перший вихід
Сергій каже, перший бойовий вихід відбувся 18 січня 2023 року.
"Коли потрапили до Мар'їнки, для мене був шок: місто було зруйноване вщент саме артилерією. Ми навіть між собою жартували: віддаємо премію свою тому, хто знайде хоч один квадратний метр цілого асфальту", — згадує боєць.
Щодня російські військові вчиняли до десяти спроб штурму українських позицій, говорить Сергій.
"Коли позиція нормально облаштована і знаєш, що їхні кулі тебе не дістануть, відбити такий штурм не так і важко: постріляв з одного вікна, перебіг, постріляв з другого вікна. Просто удавали, що у нас на позиції не три-чотири людини, а відділення ціле, щоб вони думали і боялись. Одна штурмова група йде, ми відбиваємо, вони несуть втрати. Пів години або година — йде друга штурмова. І так вони поступово день могли штурмувати одну позицію, на наступний день переключатись на другу", — розповідає вояк.
"Коли ти береш участь безпосередню у бою, включається другий "ти". Страху не відчуваєш, знаєш, якщо не ти, то — тебе і робиш все, щоб не підпустити до себе ворога, залишитись живим і втримати свою позицію".
У Мар'їнці воював два тижні, там при штурмі позиції отримав поранення, додає Сергій.
"Пішли групою сім людей, це була школа, інша бригада тримала її. Вийшло, що вони запустили туди окупантів і спустились у підвал, тобто опинились у пастці. Треба було допомогти їм вийти та вибити звідти ворога. Ми зайшли у будівлю. І все, як нас учили: прострілювали коридор, подавляли вогнем і між класами пробрались туди. А потім відбувся вибух, прилетіла граната. Я перемотав себе бинтом ногу, випив ліки. Ми дочекались, поки була команда виходити, я пішов на евакуацію, а хлопці — далі на позицію", — розповідає інструктор.
Новомихайлівка
За словами бійця, спочатку стояли за селом, у полі, в посадках. Російські колони, що йшли на штурм українських позицій, розбивала артилерія.
"Коли вони закріпились у посадках, вже почались активні дії. Вони знищували наші позиції артилерією: знаходили нашу позицію і безперервно по ній працювали. Знищили одну, другу, третю, і відповідно ми перейшли у село. Було тяжко, тому що на момент, коли ми відкотились до села, воно вже також було зруйновано. Там ми тримали також оборону до останнього, ховались у підвалах, робили собі нори у тих підвалах, влучання — латали діри. І далі стояли, доки це можна було робити", — говорить військовий.
"Найстрашніше і найнебезпечніше — це зайти на позицію і вийти з позиції. Зазвичай їхні дрони просто висять: один прилітає на зміну другому, спостерігають, і камікадзе літають постійно".
"Перебіжками по 250-300 метрів від укриття до укриття ми добирались на позицію. На одну позицію можна було добиратись ніч. А якщо за ніч не встигав, бувало таке, що треба було день сидіти в укритті і знов заходити. Останній мій вихід у Новомихайлівку, де отримав крайнє поранення, сподіваюсь останнє, третє, ми заступили на позицію, наше переміщення засікли просто, і відразу нас почали атакувати дронами", — згадує Сергій.
"Для мене перемогою буде, коли ми повністю знищимо і виженемо окупанта з території нашої країни. Я захищаю свою землю, це обов'язок кожного. Скільки людей загинуло зараз, щоб просто стояти осторонь, я думаю, це неправильно".
Зі слів військовослужбовця, його доньці вісім років, дівчинка навчається у третьому класі.
"Вона завжди мені настрій покращує. Тобто є, для чого жити і тримати оборону, виганяти ворога. Це наша земля, і ми хочемо, щоб наші діти жили не в таких умовах, як ми зараз, щоб вони не знали, що таке війна. Могли без страху спати і не просинатись по ночах від вибухів, обстрілів", — зауважує військовик.
Слідкуйте за новинами Суспільного Миколаїв у Telegram, Viber, YouTube, Facebook та Instagram.