У селі Новогригорівка Миколаївської області працює притулок для коней "Вуглик". У закладі мешкають врятовані з-під обстрілів, від жорсткої експлуатації чи просто покинуті коні, поні, віслюки та інші свійські тварини. Їх лікують, доглядають та дарують шанс дожити до глибокої старості.
Про долі мешканців притулку "Вуглик" журналістам Суспільного розповів адміністратор закладу Микола Чечуй.
Від початку великої війни поголів'я притулку збільшилось. До "Вуглика" потрапили вісім коней, одна поні та карликові кози.
Тріада
Пів року тому до притулку потрапила кобила Тріада. Зі слів Миколи, жителька Матвіївки через війну була змушена передати ї та ще двох своїх коней і одного поні до притулку. Попри війну, власниця час від часу навідує тварин, додає чоловік.
Тріада, кінь Таїланд, кобилка Айріс та маленький поні Барні, більше пів року у притулку. З початку повномасштабної війни в Матвіївці були бої, постійні обстріли, люди та коні на великому стресі.
"Господарка дуже довго думала, не могла з ними розстатися, але не змогла вже утримувати їх фізично. Проте вона все-таки сподівається, що закінчиться війна та вона забере їх до себе", — розповідає адміністратор притулку.
Микола Чечуй розповідає, у зв'язку з бойовими діями, наразі коні потрапляють до притулку переважно з наступних причини: власники не мають змоги евакуювати тварину з собою, утримувати її фінансово чи по стану здоров’я.
Карамелька
Микола говорить, Тріада одразу познайомилася з кобилою, на ім'я Карамелька. До притулку вона потрапила майже з початку його заснування.
"Вона кобила компанійська та в неї немає одного ока. Вони познайомилися з Тріадою і зараз одна від одної не відходять. В них тут свій маленький колектив. Карамелька добра до людей, дається в руки та піддається процедурам", — розповідає Чечуй.
Притулок "Вуглик" працює близько шести років. Адміністратор Микола зазначає, заклад функціонує завдяки внескам спонсорів, благодійників та благодійних організацій.
"Притулку завжди було складно працювати, тому що він фінансується за рахунок коштів людей, які виділяють свої власні гроші для його функціонування. В умовах війни це питання стало більш актуальне", — розповідає він.
Багато людей звертається до нас з проханням віддати своїх тварин до нас у притулок. Ми по можливості ідемо людям на зустріч, враховуючи фінансові можливості.
Грей та Клевер
Коні Грей та Клевер також потрапили до притулку через війну. Микола Чечуй розповідає, до вторгнення тварини мешкали у дніпровському філіалі. Перед початком великої війни жителька Миколаєва взяла коней під опіку.
"Миколаїв потерпав від обстрілів, коли Херсон ще був окупований російськими військами, а в неї маленька дитина, вони вирішили виїхати на захід України. Коней з собою забрати не могли й тварини потрапили до нас в притулок", — розповідає чоловік.
Грей та Клевер подружилися з іншими кіньми, познаходили собі компанію. Їм тут весело і добре. Вони компанійські, добрі до людей і між собою, грайливі.
За словами адміністратора Миколи, коли тривав наступ на Миколаїв, воєнні дії з притулку було видно, як на долоні. Коней ховали в стайню один біля одного, щоб заспокоїти тварин, стіни стайні приглушували звуки вибухів, додає Чечуй.
"Коні жахалися, відскакували, не знали куди себе діти. Зараз ці звуки й вибухи доносяться до нас, але вже люди та коні звикли. Тут літає над нами, різне буває. Вже просто голову підняв, подивився, опустив і робиш свою роботу далі", — розповідає Микола Чечуй.
Стараємося робити те, що від нас залежить, коні живуть своїм життям разом з нами.
Карликові кози
До притулку взимку 2024 року потрапили й камерунські карликові кози. Микола каже, власники потерпали під регулярними обстрілами та вирішили віддати худобу.
"Люди побоялися за своє життя та евакуювались на захід України, а кіз передали нам. До нас приїхало 4 кітнихКоза, яка чекає на потомство. кози та два цапи. Три місяці тому кози народили шість малюків: одну кізочку та п'ять цапиків", — розповідає чоловік.
Людей обстрілювали, вони вимушені були виїхати в більш безпечне місце та передали тварин в притулок.
Чотирилапі з Херсонщини
Зі слів Миколи, власниця притулку велику війну зустріла у Чорнобаївці. Жінка прожила місяць в окупації, а коли з’явилась можливість виїхати — евакуювала з собою собак та котів, додає Чечуй.
"Собаки залишились у нас, спеціально для них облаштували вольєри. В нас тут як на Ноєвому ковчегу", — каже Микола Чечуй.
В основному тварини, яки потрапили до нас під час війни, були вивезені з зони бойових дій, а вивезти тварину з зони бойових дій завжди складно. Допомагали волонтери, небайдужі люди й поїхати туди — це ризик для життя як і людей, так і тварин.
Арагорн
Кінь Арагорн "працював" у кінно-спортивній школі, після отримання травми опинився у притулку "Вуглик". Микола розповідає, восьмирічний кінь живе у закладі близько двох років.
"Кінь молодий та грайливий, за два роки реабілітувався у нас, погарнішав, став красивим. У нього ще все життя попереду", — каже адміністратор притулку.
За словами адміністратора притулку, один рік коня дорівнює чотирьом людським.
"До людських мірок Арагорну 32 роки, можна сказати, він — чоловік у розквіті сил. Живе він тут в компанії. Цікавий кінь, який любить людей, полюбляє з ними погратися, як дитина", — розповідає чоловік.
В притулку проживають коні різного віку, від чотирьох до 25 років. Більшість тварин хворі та старі за віком, у них різні долі. У нас вони доживають до старості, про них піклуються.
Міф
Кінь Міф до притулку прибув із заходу України, проживав у притулку у Львівській області. Коня прихистив у себе лісничий, щоб верхи об'їжджати свої лісові угіддя, пояснює Микола.
"Чоловік був вже доволі похилого віку. Одного разу під час такої поїздки дідусю стало погано, мабуть, серцевий напад і він помер. І цей кінь стояв біля нього цілу добу й охороняв його від звірів, нікуди не пішов поки рідні їх не знайшли", — розповідає Чечуй.
За словами Миколи, сім'ї не вдавалося й надалі утримувати коня, через що тварину віддали назад до закладу.
"Коли господарка притулку “Вуглик” переїжджала з Львівської області до Миколаївської, забрала його з собою. Міф потрапив до нас з перших днів роботи притулку", — каже адміністратор притулку.
До початку вторгнення у закладі працювала програма прилаштування коней. Перед цим, тварина, яка опиняється в притулку, обов'язково проходить реабілітацію та отримує лікування.
Приводимо їх в порядок, а потім люди, які бажають взяти їх як члена родини, можуть безкоштовно забрати коня додому.
"Раніше віддавали по договору, люди були зобов’язані надсилати фото/відеозвіти, про те як тварини себе почувають, в якому стані знаходяться, як за ними дивляться. Люди без нашого відома не могли цю тварину передати, здати чи щось з нею зробити. Ми постійно з ними на зв’язку", — зазначає Чечуй.
Через початок повномасштабної війни програму призупинили.
"Зараз нікому тварин ми не передаємо і ніхто не звертається. Ніхто з людей не хоче брати на себе такий тягар, хочуть своїх тварин до нас віддати", — говорить чоловік.
Альберт
Микола Чечуй розповідає, серед мешканців притулку також і коні, яких використовувати в прокаті.
"Тобто вони катали дітей, людей. У нас тут коні-прокатчики, зі спортивних шкіл, травмовані або яких викупили у заготівельників. Молодих та старих коней везли вже на м’ясо", — розповідає адміністратор притулку.
Що не кінь, то своя доля, можна розказати багато за кожного.
Одним із таких "працівників" був кінь Альберт, він прибув до притулку "Вуглик" з Одеси, його використовували в прокаті.
"Там він тягав карету і використовувався в прокаті. Вік у нього вже доволі поважний, приблизно 22-23 роки. Сам кінь здоровий і красивий, але роки дають своє і вже в тій кареті та упряжці він вже впав, не зміг ту карету вже тягнуть", — розповідає Чечуй.
Небайдужі люди поспілкувалися з господарем коня та переконали його віддати тварину до притулку.
"У нас живе понад два роки, друже з іншими конями, живе собі спокійним життям", — каже чоловік.
Нельсон та Пенелопа
Деякі тварини до притулку потрапляють родинами. Так перед початком повномасштабного вторгнення у притулку опинилась пара врятованих віслюків, Нельсон та Пенелопа.
"Зв'язалися з нашою господинею небайдужі люди, цих віслючків кинули на якихось дачах, вони пообгризали всі дерева та кору. Це було посеред зими, січень місяць, вони там вже помирали. В них був маленький віслючок, якого загризли собаки, погризли й Пенелопу", — розповідає Микола.
Небайдужі люди ізолювали тварин та зв'язалися з притулком.
"Ми організували транспорт, поїхали та привезли сюди до притулку. Дуже багато часу пішло на те, щоб реабілітувати Пенелопу, вона була дуже хвора, безсильна. Довго ми з нею мучилися, поки ставили на ноги", — говорить адміністратор притулку.
Кінський раціон
Основний раціон коней складається з грубих кормів. Серед них: сіно — 90 відсотків, солома та комбікорм.
"А також є в нас морква та яблука. Волонтери привозять, допомагають і ми самі купляємо, якщо є така можливість, підкормлюємо вітамінами", — каже Чечуй.
Микола Чечуй зазначає, аби лише прогодувати коня — потрібно не менше п'яти тисяч гривень в місяць. Мінімальна ціна одного тюка сіна варіюється від 60 до 100 гривень.
"Конячці треба на день один такий тюк з'їсти, щоб вона була в нормальному вигляді. Це тільки сіно, не рахуючи соломи і якогось треба дати комбікорму, щоб конячка пристойно виглядала", — розповідає адміністратор притулку.
За словами Миколи, наразі почалася заготівля кормів. Каже, виросли розцінки за роботу. Проте є багато добровольців, які допомагають безкоштовно.
"Робота фізично тяжка, розвантажити сіно, занести тюки, підняти їх на три метри висоту, скласти їх, це потрібна чоловіча сила. Багато людей в нас волонтери, які працюють, можна сказати, "за дякую". Приїжджають з міста, в основному дівчата, допомагають нам коней розчесати, почистити, підстригти гриву", — говорить чоловік.
Добробут мешканців: синдром Вобблера
У притулку "Вуглик" мешкає кінь із синдромом Вобблера — захворювання спинного мозку.
"Коли мама ним була вагітна, то пішло порушення в шийному відділі — спинний мозок перетискається. Сигнал з головного мозку до задніх кінцівок передається неправильно, з затримкою", — пояснює адміністратор притулку.
Микола Чечуй говорить, для коня побудували окреме приміщення задля його безпеки.
"Зараз він трошки виходився, а так його качає, як матроса на палубі під час шторму. Він знаходиться окремо, бо коли коні граються між собою, стрибають один на одного і валять його з ніг, так додатково травмують коня. Тому ми вимушені тримати його окремо", — розповідає чоловік.
Зробили йому на літо окреме приміщення. В нього тут тінь, дерева, яблучка падають і живе нормально.
Зі слів Миколи, головне в лікуванні коней — це профілактика захворювань, що зводиться до контролю раціону коней.
"У коней в основному така проблема, називається коліки — це захворювання травного тракту коня. Коняка з’їла цвіле, об'їлася люцерни, сіна, не допила води, внаслідок цього у коня в організмі уповільнюється прохідність сіна та соломи. Це і викликає різні проблеми", — пояснює адміністратор притулку.
Каже, якщо вчасно не звернути на це уваги — кінь протягом доби може померти.
"В першу чергу потрібно слідкувати за раціоном, в другу чергу, щоб коні достатньо пили води, взимку теплу, а літом могли цілодобово мати доступ до чистої питної води", — додає чоловік.
У важчих випадках до притулку викликають лікаря. Проте фахівців, які спеціалізуються на лікуванні коней, наразі знайти важко.
"З лікарями зараз теж дуже великі складнощі. Їх і раніше було небагато, а зараз, можна сказати, це екземпляри, що занесені до Червоної книги", — каже Микола Чечуй.
Робоча сила
В умовах війни штат працівників зменшився. Троє робітників, які працювали з заснування притулку, пішли служити до лав ЗСУ, говорить адміністратор притулку.
"Зараз ми змушені замінити цих людей. В основному зараз працюють жінки, молоді люди віком 20-21 рік і пенсіонери. Штат у нас невеликий, робота тяжка, тому приходиться нелегко", — говорить чоловік.
Працівниця притулку Ірина доглядає коней близько року. Каже, роботи майже ніде немає, а коло тварин почувається комфортно.
"То коням поїсти, то подивитися за ними, треба десь напоїти, десь прибрати. Всі люблять, щоб було чисто і сито", — розповідає Ірина.
У притулку робочий день починається о сьомій годині. Працівники оглядають, годують коней та прибирають стайню.
"Перше, що вони роблять, це обдивляються коней, як вони провели ніч, чи все з ними в порядку. Потім поїм водою, ця процедура обов’язкова. Після роздаємо комбікорм — концентровані корма, півтора кілограма на голову за один раз. Далі потрібно прибрати приміщення, в якому знаходяться тварини, відновлюємо підстілку — насипається солома і дається сіно. І коней потрібно вивести на прогулянку", — розповідає Микола.
Ще один працівник притулку 20-річний Дмитро, доглядає коней з минулого року, до цього здобував освіту. Каже, любить майже всіх тварин, але спочатку працювати з кіньми було важко.
"Сильно було страшно з ними працювати, а тепер вже взагалі їх не боюся. Стало легше з ними контактувати. Приходжу, пою їх, годуємо їх, виводимо їх на прогулянку. Сіна, солому їм даємо", — говорить Дмитро.
Станом на травень 2024 року у притулку "Вуглик" проживають 48 коней, п'ять поні, три віслюки, дві вівці, дві звичайні кози та карликові кози, дев'ять собак і близько 20 котів.
Слідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у Telegram, Viber, YouTube, Facebook та Instagram.