"Не дивись мені вслід". Мати полеглого захисника на Миколаївщині чекає на збіг ДНК-експертизи

Ексклюзивно

Пʼять років у морській піхоті, рішення перейти в "Азов". Оборона Маріуполя від російської навали. Орден "За мужність" 3-го ступеня посмертно. Мати Світлана та її родина чекають на співпадіння ДНК, аби поховати сина в рідному місті на Миколаївщині.

Про загиблого сина Євгенія Лебедика із псевдо "Лебідь" кореспондентам Суспільного розповіла його мама.

Євгеній Лебедик із псевдо "Лебідь" був одним з оборонців "Азовсталі" у Маріуполі.

"Вони стримали силу війська, десь 14-20 тисяч армії на них кинули. Як він говорив: "Обстрілюють нас, таке враження, що у них обід з 12:00 до 14:00 — це тиша. А то 24/7 артилерія корабельна, танки, літаки". Але він ніколи не жалівся", — говорить Світлана.

З особистого архіву Світлани Лебедик

Востаннє мати Світлана бачила свого сина Євгенія за два місяці до повномасштабного вторгнення, коли він приїжджав у відпустку.

"Він не любив прощань зі мною, він завжди кричав мені, "Не дивись мені вслід". Рома — онук проводжав його, це була остання зустріч, коли я його бачила, я не встигла його провести. Поки я зібралась на велосипед, вони швидко побігли", — згадує мама.

Рома каже: Бабусю, я знав, що буде війна, тому що Женя мені сказав: "Рома ти залишишся за старшого, всі підуть воювати, бережи маму, бережи бабусю".

Біль та надія мами

Загинув Євгеній під час виконання бойового завдання 20 березня 2022 року. До сьогодні родина не може поховати чоловіка, його тіло неідентифіковане. Зі слів Світлани, 21 вересня 2022 року командири вийшли з полону й підтвердили, що чоловік загинув.

Він не один там загинув, командир їхнього підрозділу і ще один побратим. Але у мене відчуття очікування. Можливо через те, що я його не поховала. Збігів ДНК немає, ДНК здали. У мене таке відчуття, що скоро він прийде, закінчиться війна і він прийде.

"Бувало таке, що звʼязку немає і по два тижні. Навіть і в 36-й бригаді по два тижні не виходив на звʼязок, тому що вони там Марʼїнка, Волноваха вони були там, Сартана, Нікольське. Якось ти за 5 років звик так, що цей стан очікування він, мабуть, трошки мене рятує", — говорить Світлана Лебедик.

4 квітня 2022 року Євгенія Лебедика нагороджено орденом "За мужність" посмертно.

Могилки немає, зробили таке місце, де я можу помолитися прийти, поговорити з ним.

Шлях, обраний бути захисником

В дитинстві Євгеній мав групу інвалідності. За станом здоров'я не міг бути призваним на строкову службу.

"Він сам поїхав у Миколаїв, взяв тут направлення, в лікарню обласну, пройшов всі аналізи. Я приходжу до лікаря, думаю, добре, він не буде служити. Я приходжу, а лікар каже, ваш син вилікувався. Ми курс терапії проходили з 2004 по 2013, ми дуже конкретно лікувались. І він навчання вже кидає, і іде служити", — розповідає Світлана.

У 2015 році Євгеній підписав контракт із 36-ю окремою бригадою морської піхоти. Був навідником самохідної установки.

"Три роки контракта у нього пройшло. Школа дуже велика в 36-й бригаді — військова. У нього там був такий наставник Циган, ось нещодавно поховали його, загинув. Цей дядько, який, він казав: "Він мені був як за батька в армії, стільки навчив всьому", — говорить мама загиблого захисника.

Після закінчення контракту "Лебідь" прийняв рішення продовжити службу у підрозділі "Азов".

"Закінчився контракт із 36-ю, він там на нулі познайомився із хлопцями із полку "Азов". Ми йому тут шукали роботу, як ми його тут не втримували. Я йду до хлопців і все. Каже: "пішов до пацанів", пішов у полк "Азов", — згадує мама Світлана.

Мати Світлана каже, що коли чоловік приїхав, родина його не впізнала.

Там він настільки змужнів. Наскільки він тут був хлопчаком таким безшабашним, але тут настільки ставився до різних подій з мудрістю такою.

Захоплення Євгенія Лебедика

Євгеній захоплювався історією та психологією. Завжди любив баскетбол.

"Він навіть коли приїздив у відпустку, з війни, він намагався своїх хлопців зібрати. Пішов кросівки собі купив, форму собі купив, бо щоразу приїздить мужніше і мужніше, все стає маленьке, пішов купив. І так засмутився, що хлопці не зібрались, дощ був", — розповідає мама загиблого захисника.

У Новому Бузі започаткували баскетбольний турнір памʼяті Євгенія Лебедика "Герої не вмирають".

"В цьому році це був перший турнір", — говорить Світлана.

З особистого архіву Світлани Лебедик

Після закінчення військової служби Євгеній планував стати кінологом. "Стань кращою версією самого себе" — таким було життєве кредо "Лебедя".

Слідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у Telegram, Viber, YouTube, Facebook та Instagram.