"Морська піхота стала моєю другою родиною". Історія військового зі Львова Богдана Масляка

Морський піхотинець Богдан Масляк. З архіву Богдана Масляка

У перший же день повномасштабного вторгнення російських військ в Україну львів’янин Богдан Масляк знав, що має робити: їхати у Маріуполь, де дислокувався 503 батальйон морської піхоти, резервістом якого він був тоді.

Про це молодший сержант морської піхоти Богдан Масляк розповів у ефірі Українського радіо.

Резервіст морської піхоти

Богдан Масляк каже, ні в нього, ні у його родини не було сумнівів, що він піде на війну. У 2013 він брав активну участь у Революції Гідності; з 2014 став волонтером; у 2019 році підписав контракт резервіста з 503 батальйоном морської піхоти. А наприкінці лютого 2022 року — став бійцем цієї бригади. І на сьогодні дослужився до звання молодшого сержанта.

Каже, що у 2019 році набув чинності закон "Про військовий обов’язок та військову службу", який узаконив положення про резервістів. І кожен військовозобов’язаний, який мав намір у випадку повномасштабного вторгнення, взяти до рук зброю, міг піти служити до тієї військової частини, де бачив себе.

"Я дуже хотів служити у 503 батальйоні морської піхоти, оскільки я з ними дружу з першого дня їх заснування. Я допомагав їм як волонтер, ми здружилися. Це, напевно, перші і єдині, з ким я здружився. У мене, як у волонтера, було правило — не зближуватися з військовими. Були певні моменти в житті, коли ти дзвонив до хлопців, а тобі повідомляли, що вони загинули. Це вибивало на деякий час з колії. Тому у мене було таке правило: не зближуватися. Привіз, віддав, подякували й на тому все закінчилося. А тут так склалося, що морська піхота стала моєю другою родиною", — говорить він.

За його словами, кілька разів він виїжджав на збори резервістів. Останні такі збори відбулися влітку 2021 року.

"Це було бойове злагодження. Батальйон готувався на вихід. Нам ніхто не потурав. Дуже багато з них навіть не знали, що ми – резервісти. Ми робили те, що робили морські піхотинці", — згадує військовослужбовець.

З архіву Богдана Масляка

Дорогою до Маріуполя

У лютому 2022 року, як тільки було оприлюднено указ президента, що резервісти повинні прибути до своїх військових частин, Богдан разом з товаришами вирушили в Маріуполь, на місце дислокації свого батальйону. Щоправда, з певних причин затрималися в Києві, а згодом – у Дніпрі. Тому до Маріуполя так і не потрапили.

Їхали туди автомобілем Land Cruiser, який згодом врятував їм життя, коли російський вертоліт КА-52 спробував їх атакувати.

"Коли ми зібралися їхати, то виявилося, що у нас нема транспорту. Мій товариш, Ігор Баліновський, каже: є машина, "крузак" — забирай. Така машина на фронті дуже потрібна. Але я собі уявляв, що це машина дев’яностих років. Коли я приїхав і побачив, що це практично нова машина, я здивувався. Товариш пояснив просто: "Для чого мені ця машина, якщо ворог зайде сюди?", — говорить морський піхотинець.

Згодом це авто добре послужило бійцям, вивозило людей з-під обстрілів та виконувало інші завдання.

"Ми поверталися з командиром з позицій. Я відчув один прихід, другий прихід за машиною. Підсвідомо починаєш швидше їхати. А це "крузак", трішки натиснув на педалі, воно і їде. Як мені потім розказував командир, справа були собаки. Я, щоб їх не задавити, дав трошки вліво. І це нас врятувало, тому що КА-52 розрядив всю касету перед нами. Ми між тими розривами якимсь чудом прорвалися", — згадує він.

Каже, що за відчуттями це була якась мить. Як швидко він їхав, не знає, бо дивився не на спідометр, а на дорогу.

"Страху не було, що мене дуже здивувало. Ми були дуже зосереджені, бо треба було проскочити ці перепони. Ця машина врятувала нам життя. Коли я говорив з літунами, то вона казали, що якби ми їхали під 80, то для КА-52 — це стояча мішень", — каже Богдан.

З архіву Богдана Масляка

Легендарна бандана

Ті, хто знайомий з Богданом Масляком з 2014 року, звикли його бачити в бандані на голові. Цей образ з банданою виник випадково, коли у 2014 році львівські волонтери везли допомогу нашим бійцям в Зеленопілля.

"Це була перша поїздка на фронт. Сонце, спека. У мене не було нічого на голові. Під руку потрапила якась шмата, яку я просто зав’язав на голові. Відтоді я перестав її знімати", — розповідає він.

А у 2022 році, коли морпіх разом з побратимами потрапив в оточення в районі Донеччині, то змінив бандану на шолом.

"Я віддав її Вікторові СікозіВіктор Сікоза, полковник Військово-морських сил ЗСУ, командир 36 окремої бригади морської піхоти, Герой України.. Ми виходили з оточення. І вони теж виходили з оточення. У нього взагалі нічого не було. Було холодно, зима. У мене в машині лежала бандана на зиму, така тоненька, але тепла. Я йому віддав. У моїй машині вибило вікна танком. Ми їхали, продувало, було холодно. Забезпечення не було, бо ми потрапили в оточення, то хто б там нам щось підвозив? От я йому і віддав ту бандану, щоб він не мерз в голову. Бо у мене був шолом", — говорить Богдан.

З архіву Богдана Масляка

До Маріуполя не доїхав

Військовослужбовець згадує, що у 2022 році він з побратимами затримався в дорозі всього на один день. І це їх врятувало від того, щоби опинитися в оточенні в Маріуполі.

Натомість Богдан був в оточенні спочатку у Зачатівці, а згодом – у Євгенівці.

"Для людей, які були на війні з 2014 року, губилися, для них ці обстріли були як вперше. Вони казали: це зовсім інша війна, ніж було до повномасштабного вторгнення. Це був шалений темп, шалені стреси. Тобі треба було швидко адаптовуватися під ту чи іншу ситуацію. Ти не встигав оговтуватися від одного, як ставалося вже інше. Це був як один шалений нервовий день. Ми практично не спали, не їли, в холоді. Але якщо ти хочеш вижити, ти швидко вчишся. Не соромишся питати. І це допомогло – я живий", — каже він.

До 2022 року Богдан був одним із відомих львівських волонтерів, засновником громадської організації "Допоможи фронту". У 2022 році він передав керування цим напрямком дружині та друзям. І тепер вже він сам потребував допомоги.

"Коли ми вийшли з оточення, з Євгенівки, ми були голі-босі сонечка. Ось що було на нас, те у нас і було. Ми навіть не мали в що перевдягнутися. Тоді нам дуже допомагали. Але коли лінія фронту стабілізувалася, то моя кохана казала: ти в мене не один, вставай в чергу. Бувало, що ми чекали, бо вони збирали кошти й закупляли не тільки нам, але й іншим військовим", — говорить військовослужбовець.

На війні навчився жити

Розповідає, що досі не вміє розрізняти види озброєння за звуком прильотів чи виходів. Тому що зараз маємо дуже багато нових видів озброєння.

"На війні я багато чому навчився. В основному — жити. Хапатися за якісь соломинки. Війна дає зовсім інше розуміння цінностей життя. До Майдану — це був один Масляк, після – став іншим. Зараз став більш нервовий, більш нетерпимий, більш справедливий. Я навчився брати від життя задоволення сьогодні", — каже він.

Каже, що тепер не виходить з дому, якщо не заряджений павербанк, бо хоче завжди бути на зв’язку. Тривалий час, перебуваючи у тиловому місті, придивлявся та прислуховувався до всього навколо. І зараз, у Львові, коли йде вулицею з дружиною та чує свист, підсвідомо намагається прикрити її.

"Ми їхали на Франківщині й над нами пролетіла сушка чи щось таке. Я мало в кювет не з’їхав", — говорить морпіх.

Богдан пригадує, що коли їхав на війну у 2022 році, то усвідомлював, що може не повернутися.

"Був момент, коли ми були в оточені, всім все було зрозуміло. Ми приймали бій. Я встиг відправити СМС-ку дружині та попрощався. Я не знаю чим це все закінчиться. Я не був на зв’язку дві чи три доби. Потім я добряче відгріб від дружини. Але відчуття, що це дорога в один кінець завжди було присутнім. Та я не робив з цього трагедії. Я їхав не з умовою загинути, я їхав з умовою повернутися. Тільки не знаю коли це станеться. Я не знав як довго війна триватиме для мене. Але я знаю, що це буде довго для країни", — говорить Богдан.

З архіву Богдана Масляка

Тричі контужений

До своїх нагород морський піхотинець відносить те, що йому тричі вдалося вижити. Розповідає, що першої контузії зазнав в оточенні в Євгенівці, коли майже під ноги йому прилетів снаряд від РПГ.

"Тоді не було часу лікуватися. Хіба на пів дня ти пропав. Але це було оточення. Мене вивозили еваком. Я від них втік, повернувся до своїх. Хоча вже не дуже розумів, де я є. Ми тоді вже відходили. Мені хлопці казали: ти мусиш прокрапатися. Але я думав, що це все мине. А воно не минуло", — каже боєць.

Наступного разу коло нього знов розірвався снаряд від РПГ. Але сталося це вже в Авдіївці.

"Командир вже з мене сміявся, казав: у тебе скоро позивний буде РПГ. Мене врятувало, що в мене окопчик був трошки викопаний вперед. І всі уламки пройшли позаду. Фліску трошки посікло. А мені тільки два уламки прилетіли. Не буду казати куди. Ця контузія далася взнаки: були моменти, коли я непритомнів на позиціях", — згадує він.

А про третю контузію, за словами Богдана, він вже не пам’ятає. За його словами, дехто з його побратимів зазнав і понад десять контузій.

З архіву Богдана Масляка

І про кохання

Богдан Масляк офіційно одружився зі своєю коханою лише два роки тому. Каже, що освідчувався їй не раз. Але Галина не поспішала до РАГСу.

"Коли я їхав, то ми з дружиною не були офіційно одруженими. Я розумів, якщо щось зі мною станеться, то виникнуть питання. Я двічі їй освідчувався. Але у відповідь чув: навчишся правильно освідчуватися, тоді я подумаю. Перед самим від’їздом на війну я ще раз запропонував офіційно розписатися. Відповідь була: як повернешся, тоді й поговоримо", — розповідає морпіх.

А після виходу з оточення з Євгенівки Богдан вирішив таки узаконити стосунки з коханою. Бо завтра може не настати.

"Я хотів зробити їй сюрприз. Їхали ми побратимами, а вони – креативні. Ось і вигадали такий план. Спочатку була ідея завести її в кав’ярню під приводом зустрічі з волонтерами. Хотіли навіть відео зробити наперед, де б я освідчувався, ввімкнути його на екрані. А потім би я ввійшов. Потім вирішили, що зробимо це у міській раді. Там погодилися на це. Залишалося тільки затягнути її у міську раду", — згадує він.

Вигадали історію, що до Львова приїхали волонтери з Канади, які хочуть працювати з місцевими волонтерами. Подруги намагалися змусити Галину вбратися у гарну сукенку. На що вона відповідала, що їй зручно в штанах та в берцях. Але погодилася вбрати чорну сукню та взути берці.

"Завели її у кабінет до міського голови. Вона там сидить і намагається переконати канадійців дати гроші. Вже планувала скільки вона купить тепловізорів та автомобілів. І тут заходжу я. Для мене було несподіваним те, що цю подію висвітлити прийшли журналісти. Вони хотіли навіть стрімити. Але ми їх переконали, що цього робити не треба", — розповідає Богдан.

Каже, що цю подію потім показали по багатьох телеканалах України та світу. І навіть через рік деякі телеканали згадували про це. Зате Галина погодилася, що таке освідчення вона запам’ятає на все життя.