Родина Демішів із Маріуполя після початку повномасштабної війни понад місяць прожила в окупації, а потім переселилася до Луцька.
42-річна Наталія Деміш розповіла Суспільному про 34 дні, які вона прожила в окупації, відсутність їжі, постійні обстріли і страх.
"Мимо трупа дівчинки Лізи 6-ти років ми 10 днів ходили воду таскали, мамі її ноги відірвало, батько, думали, що загинув. Але зараз завдяки фейсбуку знаємо, що вижив. Я зі старшою донькою свого чоловіка добували їжу по складах. Десь горить склад, люди виносять і ми біжимо туди", — пригадує жінка.
Розповідає: у перші дні повномасштабної війни у Маріуполі не стало зв’язку, електрики, опалення, готували їжу під під’їздами на багаттях, топили лід, зливали воду з батарей. Найбільше, каже, хвилювалася за малих дітей, яких тримали в підвалах через постійні обстріли.
"Доньку Поліну нікуди не пускали, їй на той час 10 років було. Посадили — книжку читай, поки світло вдень, а тільки літак — все, на пузі ползком тікай. Щоб не бачила трупи, бо їх й біля під’їзду складали", — говорить маріупольчанка.
Родина Демішів 34 дні прожила в окупації з дітьми та старенькими батьками. Але попри загрозу бути вбитими під час виїзду все ж наважилась покинути Маріуполь: "Ми вже не могли — 34 дні не миєшся, брудний, голодний, вже не маєш сил, свідомість втрачаєш, — пригадує жінка. — І ще сильні обстріли почалися, а їсти нічого".
Зі слів Наталії Деміш, одразу виїхати з окупації не вдавалось. Цінні речі ховали на тілі або під підкладкою сумки.
"Досі бережу ключі від гаражів та квартири. І от нам кажуть — закрийте двері в минуле життя, викиньте, а я не можу, — розповідає переселенка. — А оце рушник, який я вишивала, привезла і не можу закінчити. Якщо я його і закінчу, то вже в Маріуполі — в мирному, українському Маріуполі".
Після переїзду, зізнається, довгий час працювала з психологами, щоб знайти сили знову жити та працювати. "Для мене було шоком, що тут малі зарплати, до цього треба було звикнути. Робота, яку я шукала — 10 тисяч мені кажуть. А наймати житло тут дорого", — каже жінка.
Зараз родина винаймає житло у Луцьку для себе та своїх батьків, найменша донька ходить в місцеву школу. Тут взяли у сім’ю кота Боню. За словами Наталії Деміш, він дуже подібний на їхнього кота, який загинув під час обстрілів.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.