У Луцьку напередодні Дня Незалежності України зібралися учасники перших мітингів та конференцій, які відбувалися влітку 1989 року. Тоді, ще за радянської влади, вперше над Луцьким замком і міською радою підняли синьо-жовтий прапор.
Про це розповів Суспільному історик та учасник перших зібрань Михайло Тиский.
Спогадами про події 35-річної давнини, які передували незалежності України, поділилися також учасники тих перших зібрань — Олександр Гудима, Ігор Семенюк, Геннадій Кожевніков, Олександр Кравчук та Віктор Федосюк.
"Рухалися під гаслами, які сьогодні наздогнали нас: Слава Україні! Героям Слава!"
У 1989 році в обласному центрі Волині, як розповів Олександр Гудима, відбулася Луцька революція за Україну. Театральний майдан, з його слів, відіграв свою роль в цій боротьбі. Звідси, каже, пішли на штурм Свято-Троїцького собору.
"Ми випереджали ті події. Тому що рухалися вперед під тими гаслами, які сьогодні наздогнали нас: "Слава Україні, Героям Слава!". Тоді люди ще боялися ці речі говорити. Але вони відчували потребу своєї участі у змінах на користь України", — розповідає Олександр Гудима.
"Тут ми вперше підняли український прапор і заспівали гімн"
19 серпня 1989 року в приміщенні Волинського академічного обласного театру ляльок відбулася установча конференція Волинської регіональної організації Народного Руху України. За словами Михайла Тиского, там була представлена вся Волинь.
"Тут ми вперше підняли український прапор синьо-жовтий, тут вперше заспівали гімн, який зараз ми чуємо кожного ранку. Тобто, вдалося тоді підняти волинян за свої права: національні, релігійні й за свободу", — каже історик та учасник конференції Михайло Тиский.
"Не було страху — я вже міг носити значок синьо-жовтий"
Ігор Семенюк на конференцію у серпні 1989 року до Луцька приїхав з Нововолинська, де тоді мешкав. Чоловік пригадує: жив в епоху, коли в таборах вмирали герої, такі як Василь Стус.
"Коли я вже приїхав після конференції додому, в мене не було вже страху — я вже міг носити значок синьо-жовтий. Згадувати той період безболісно не можу, тому що багатьох моїх колег і товаришів, які були поряд зі мною, вже немає. Я їх згадую з теплом і біллю на тлі отих подій, які сьогодні розгортаються", — говорить учасник конференції Ігор Семенюк.
"Ми всі співали "Червону калину"
За словами активіста Геннадія Кожевнікова, 23 липня 1989 року відбувся перший несанкціонований мітинг у Луцьку на Замковій площі. За його словами, це історичне місце, бо тут Северин Наливайко з козаччиною приймав ключі від Луцького замку.
"Тут ми провели перший мітинг. Ми всі співали "Червону калину". Дуже багато людей було. Це були ті, які пройшли тюрми, табори, каторги, знущання, які були в національному опорі. Вони основний кістяк створювали й молодь", — каже Геннадій Кожевніков.
"Відчуття було, що буде якась зміна колосальна"
У родині Олександра Кравчука бабуся і дідусь боролися за Україну в 40-х роках XX століття, через це були на засланні в Сибіру, але, на щастя, звідти повернулися живими. Зі слів волинянина, вони розповідали йому про ідею незалежної України. Тому, каже, був учасником першого мітингу у Луцьку.
"Мене захопив цей рух. Наш прапороносець Олександр Гудима заходить із таким величезним прапором — і аж дух забиває. І ті люди, які зазнали гонінь від радянської влади, які сиділи в Сибіру, падали на коліна і плакали. Це було просто неймовірно. Не було страху, а відчуття було, що буде якась зміна колосальна. І воно так і сталося", — говорить Олександр Кравчук.
"Тут почався суспільний університет"
За словами Михайла Тиского, 23 липня 1989 року Замкова площа була переповнена людьми. Хоча про мітинг, каже, нікому не повідомляли: "Приїхали з Луцька, з інших населених пунктів на третю годину і з того часу тут почався суспільний університет. Тобто, кожен вийшов і розказав, що він знає. І так кожної неділі було о 15 годині аж до Незалежності. Бо найбільша таємниця в Радянському Союзі була — це історія України".
"Це були закладені основи в наше майбутнє"
Перший український синьо-жовтий прапор в обласному центрі повісили над Луцьким замком у 1990 році, розповідає Геннадій Кожевніков. "Прапор піднімали я і Віктор Федосюк. Лише нам помагали хлопці із заповідника", — говорить чоловік.
Над Луцькою міською радою спершу встановлювали флагшток, пригадує Віктор Федосюк: "Там якраз була зупинка тролейбуса і люди просто висипалися з тролейбуса. Завгосп був проросійський, але він коли взнав, що треба, знайшов нам трубу, ми піднялися на дах і змонтували флагшток, на якому вже на другий день підняли прапор".
Віктор Федосюк додає: ейфорія тоді була неймовірна.
"Це була така надія, що щось зміниться в цьому житті, — каже лучанин. — Наразі ми маємо державу: трудно, з кров'ю, з боротьбою, але це були закладені основи в наше майбутнє".
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільного Луцьк.