Жителька Херсонщини Анна наприкінці цьогорічного літа виїхала з окупованого Каховського району через гуманітарний коридор на Волині разом із семирічним псом Вінсентом. Попри три роки життя під обшуками та погрозами окупантів через проукраїнську позицію, жінка подолала складний шлях через Росію та Білорусь.
Історію жінки 4 листопада розповіли на офіційній сторінці обласного благодійного фонду «Карітас-Волинь».
До повномасштабного вторгнення чоловік Анни працював за кордоном. Саме на 24 лютого 2022-го він із сином планував повернення додому — квитки були придбані. Однак її вдалося зв'язатися з чоловіком і переконати його залишитися за кордоном. Тоді жінка не знала, скільки часу мине, перш ніж родина знову зможе бути разом.
Сім'я Анни живе за кордоном, тож останні роки жінка залишалася в окупації тільки зі своїм чотирилапим другом.
«Не давав мені ніколи сумувати. Навіть в дорозі усіх у автобусі розважав - то вигулювали його по черзі, то на руки усі брали. Не дає мені відійти від нього… Виростила його з маленького, сім років уже», — пригадала жінка.
До повномасштабного вторгнення чоловік Анни працював за кордоном. Саме на 24 лютого 2022-го він із сином планував повернення додому — квитки були придбані. Однак її вдалося зв'язатися з чоловіком і переконати його залишитися за кордоном. Тоді жінка не знала, скільки часу мине, перш ніж родина знову зможе бути разом.
Під час проходження російських блокпостів вона впевнено відповідала, що прямує в Україну. Така позиція лише ускладнювала проходження перевірок, однак вона не зрікалася своїх поглядів. Окупація, з її слів, змінила звичне життя села.
Через відсутність світла та зв'язку люди були змушені користуватися генераторами, але запускати їх можна було лише в певні години. З її слів, бензин коштував 300 рублів — приблизно 150 гривень, тож забезпечити роботу генератора було непросто. За порушення встановленого режиму погрожували розстрілами: шум заважав російським військовим чути дрони, що літали над селом.
Антени, які допомагали підтримувати зв'язок із рідними, росіяни також розстріляли, пригадала Анна. Після захоплення села, говорить жінка, російські військові почали знищувати все, що нагадувало про Україну: прапори, українські книжки, портрети письменників й інші символи української культури.
Зі слів Анни, частина українських учителів звільнилася, проте декілька перейшли до російської системи освіти. У магазинах натомість з'являлося дедалі більше російських продуктів. Звичне життя поступово змінювалося, а люди мусили пристосовуватися до реальності, якої не обирали.
Дорога до підконтрольної Україні території тривала три дні. За цей час Анна пройшла через численні випробування — і в окупації, і під час перевірок на російських пунктах пропуску. На українському кордоні, що у Волинській області, Анну зустріли працівники благодійного фонду «Карітас Волинь», які допомогли жінці зв'язатися з рідними та отримати SIM-картку, щоб вона могла телефонувати близьким.
Упродовж останніх років сім'я могла спілкуватися лише повідомленнями чи короткими дзвінками, розповіла херсонка. Не маючи змоги бачити одне одного, рідні підтримували зв'язок так, як дозволяли обставини. Перша відеорозмова у кабінеті волонтерів стала для Анни особливим моментом, адже жінка вперше побачила свого трирічного онука, який народився 24 серпня, на День Незалежності України.
Поки родина була далеко, хлопчик ріс, змінювався, дорослішав. Жінка не встигла виїхати з окупації вчасно, тож не змогла бути пору. Випробування для Анни не закінчуються. Жінка додала, що має ще одну важливу місію — допомогти чоловікові відновитися після травмування на роботі й операції.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.