Марія Черешньова із села Бірки Ковельського району зустріла 100-літній ювілей. У свої роки волинянка ще сама може приготувати собі обід чи прогулятися вулицею села.
Суспільному довгожителька розповіла: мешкає з 77-річною донькою Тамарою, часто згадує молоді роки.
«Жили в тяжкому врем'ї»: дитинство Марії Черешньової
Жінка народилася у селі Згорани у 1926 році у великій родині. Пригадує: аби було що їсти, доводилося працювати змалку.
«Жили в тяжкому врем'ї. Тяжко було. Ми були при Польщі. Як уже не хватає хліба нам, то їдемо, беруть квитка в ліс, щоб там чорниць набрати. Ягоди десь повезти й продати, на щось поміняти», — говорить столітня волинянка.
У 20 років волинянка вийшла заміж за Серафима та переїхала на Одещину, згодом вони повернулися на Волинь. Пів життя Марія Черешньова працювала дояркою.
«У шлюбі мама народила п'ятеро дітей. Шосте народила, але воно померло. Нас чотири сестри. Три не в Україні живуть. Два брати померли, бо був в Чорнобилі один, після того всього», — говорить дочка довгожительки Тамара.
Про життя у 100 років
Чоловік Марії Черешньової помер 25 років тому. Довгожителька вже не дочуває, але ще має силу сама собі зробити їсти та пройтися селом, коли гарна погода.
«А як я почуваюся? Як я можу зараз вже почувати? Вже людина, як гриб. Вона вже падає. Прокидаюся вночі, вже нема сна ніякого. Іногда я встану, засвічу вогонь, тримаюся за палку. Отак і живемо», — розповідає волинянка.
«Вона трошки ходить, ліки не вживає, не хоче. Одна мова в неї, щоб скоріш померти. Вона тільки мені настрій портить, — каже донька Тамара. — Іде ще провірить після мене, чи я так зробила. Ще може сказати: "А в тебе те не так"».
100-літня волинянка мріє, щоб закінчилася війна, адже її онук захищає Україну на передовій.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.