67-річний волонтер із Волині Сергій Новосад від початку повномасштабного вторгнення допомагає тваринам і людям у прифронтових регіонах. З Херсонщини він вивіз понад 20 собак і котів та п'ятий рік передає корм тваринам в області, які потерпають від обстрілів.
Напередодні Всесвітнього дня захисту тварин, який відзначають 4 жовтня, Сергій Новосад розповів Суспільному, як порятунок домашніх котів і собак з-під обстрілів та передача кормів для тварин у прифронтові території стало частиною його життя і чому таким чином він хоче спокутувати власну помилку.
«Вісім днів хлопчина ніс хаскі на плечах»
— Як і чому ви почали рятувати тварин? Що змусило Вас це робити?
В перші місяці повномасштабної війни я був в Польщі, виїхав з внуками. І мені дуже впало в очі, що поляки з задоволенням беруть людей з собаками, з тваринами. У нас такого не було. А згодом я бачив, як наші люди важко добиралися, втікали з охопленою війною території й ніхто не хотів кинути свого друга.
Останній момент, що дуже вразив мене: це хлопчина, який ніс на спині хаскі. Поряд стояв з Фінляндії спеціалізований автобус, який забирав собак. І вони за два дні одного собаку тільки забрали. Ніхто їм собаки не віддав у Фінляндію. І той хлопчина вісім днів ніс хаскі на плечах. І все одно він з ним поїхав в небуття, але не віддав.
І ще мушу поділитися з вами: гріх маю на душі. У мене був колись собака, жив у вольєрі, як би в добрі жив, але я їм не займався. От він завжди мене чекав, проводжав поглядом. Він дожив до своєї природньої смерті. І я зараз дивлюся, як люди ставляться до собак і як я мав відноситися до свого пса. І в мене такий гріх перед своїм псом на душі, що я, як можу, то зараз спокутую тим, що допомагаю іншим тваринам.
«Ми залізли під диван і віником її діставали»
— Чи пам'ятаєте тварину, яку врятували першою й вивезли з-під обстрілів?
Перша тварина, яку ми реально врятували, це от Соня — оце маленьке створіння. Ми привезли продукти в Херсон і розвозили людям, почався обстріл. Соня зразу сховалася під диван. І її власниця каже, що собака вмре, її серце не витримає війни. Я запропонував віддати нам, вона погодилася. І ми з дружиною залізли під диван, бачимо перелякані очі, і віником її звідти діставали.
Першого разу з Херсону ми чотири тваринки привезли. Згодом люди знали вже і свідомо нам віддавали своїх домашніх улюбленців. Я, доки доїду додому, робив фотографії, потім роздавав тут, в Рожищі. Але я завжди контролював, в які руки вони попадали.
— Ви рятували собак і котів лише з Херсона, чи й з інших областей?
Я брав участь в пристосуванні багатьох собак. От мені написали, що є Акіта з Одеси, теж від вибухів вмирає. Акіта — це небезпечна, велика, сильна собака. І хазяїн каже: я їду в Америку, куди хочеш забирай. І я про ту Акіту пишу у свій Фейсбук. Клітку таку здоровенну знайшов. І чоловік поїхав, ту Акіту забрав і дякує.
Ну і так само хлопці дзвонять з позиції раз і розповідають, що до них прибилася хаскі, і вона здає їм позицію, заберіть хтось. Поїхав зооволонтер, забрав цю хаскі в Кіровоградську область, відправили й вона там живе.
Собаки — це не коти. Коти можуть жити там окремо, без людей. А собака без людини не може жити.
— Чи були ситуації, коли ви розуміли, що ризик надто великий, але все одно їхали?
Я вам скажу, що заїхати в Херсон і тоді навіть — це був ризик. Абсолютного такого ризику не відчував я ніколи. Зараз мене не пускають в Херсон. Зараз всі товари, що ми довозимо, привозимо в Миколаїв. Дорожать нами як волонтерами, щоб ми не попали в якусь екстремальну ситуацію, не загинули.
Зараз проводяться перемови з адміністрацією Херсона. Будемо везти велику кількість продуктів в Херсон, яка буде залітати на дронах в Олешки.
«Втратив шерсть через страх»: історія шпіца
— Історія якого врятованого песика вам запам'яталася найбільше? Окрім Соні.
Пам'ятна про шпіца Хомки. Нам жінка його передавала таким прекрасним. Віддавала і плакала, казала, що він має проблеми. Він був лахматий, кудлатий, привезли до грумера, почали вичісувати, і з нього почала вилізати шерсть зовсім.
І він нам залишився абсолютно лисий. І ми думали, що він вже так і залишиться без шерсті зовсім. Причиною був страх, який він отримав в Херсоні. За два роки шерсть відросла трохи, але такими клаптиками росте.
Він хороший по характеру песик. І та жіночка з Херсону до нього дзвонить. Спочатку плакала, що він був лисий. Але бачить, що в добрих руках, нагодований. Дуже багато пішло грошей на лікування, багато треба було уваги приділити. Не кожен з ним витримав би. Ми з задоволенням шпіца віддали моїй невістці, і він в порядку.
«Найбільше задоволення — зробити комусь добре»
— Ще одна частина вашого волонтерства — це корм, який ви відправляєте у прифронтові території та військових на позиції.
Я не рахую і не веду обліку. Корм купую за свої кошти, в більшості на знижках в Польщі. Бувало таке, що супермаркет в Польщі продавав консерви за копійки, тож собаки їли в Херсоні делікатес — печінку гуски.
Звертався також до благодійних організацій в Польщі. Вони дають залишки кормів. Але це треба поїхати, наприклад, в Зелену Гуру, це треба 600 євро туди й назад витратити, щоб привезти тонну корму. І ще ту тонну не перевезеш через кордон, бо поляки зважать, що штраф вже отримаєш.
І так виходить, що ця діяльність вимагає не тільки бажання, а й коштів, але вже не можеш не відповісти добром на ті слова, які люди тобі дякують.
— Чи не втомилися? Чи були моменти, що опускалися руки?
Мені 67. Ви знаєте, є бажання щось робити, коли людина здорова і відчуває вдячність. Я підживлююся тими добрими словами й тим, що я добро роблю. Став з віком таким сентиментальним.
Я багато допомагаю воїнам, штурмовикам. Ну і від того отримую велике моральне задоволення. Мене підтримує родина, дружина розуміє, скільки на це йде коштів з бізнесу.
— Чи уявляєте Ви своє життя зараз без волонтерства?
Таке враження, що волонтерство займає зараз в моєму житті більше часу, більше місця в серці, як всі інші — робота, життя, розваги. Волонтерство замінило в мене все. І найбільше задоволення я отримую від того, що роблю комусь добре.
Що потрібно змінити у ставленні до безпритульних тварин
— Чи змінила війна ваше ставлення до тварин і людей?
До людей не змінилося. Я кажу, як є, тому що я не соціопат, в мене мало друзів, крім волонтерів наших і родини.
А до тварин змінилося абсолютно, тому що я відчуваю чисту радість, як тебе люблять.
— 4 жовтня — Всесвітній день захисту тварин. Щоб змінили у цій сфері в нашій державі?
Я багато подорожую, скрізь бачу людське відношення до тварин. Наприклад, в Туреччині повно бездомних собак, але їх годують. В Сербії ті собаки ще худі ходять. Приїжджаєш в Польщу, там жодного бездомного собаки немає. В Голландії радикально вирішили проблему з дворовими собаками. Там кожен має свого собаку при собі тримати, інакше штраф.
Катастрофа в нас з бездомними тваринами в Рожищах. Не можна з собачкою маленьким погуляти, не можна з дітьми. Багато людей, які просто говорять чи пишуть, що їх треба в притулок, треба стерилізувати, але вони тільки говорять. А собаки людей кусають, розумієте? Так не має бути. Проблеми бездомних собак ніхто не вирішує.
Людина панує на планеті, і собака створена для того, щоб її там охороняти, любити. Я за те, щоб всі, хто викине з дому собаку, хто вдарить собаку, щоб їх карали чим суворіше.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.