Євген Рим — оператор із понад десятьма роками досвіду в кіно, рекламі й телебаченні. У 2022-му він змінив знімальний майданчик на окопи, а камеру — на пульт управління FPV-дроном. За три роки повномасштабної війни знищив понад 130 російських танків, переніс туберкульоз і мав проблеми з зором. Тепер він служить у технічному підрозділі Збройних сил України й мріє екранізувати все, що довелося побачити на передовій.
Суспільне розпитало Євгена про шлях від знімального майданчика до фронту, технології, та повернення до операторської діяльності.
Мирне життя: операторська робота і професійна реалізація
До повномасштабного вторгнення Євген займався операторською роботою — знімав телевізійні проєкти, кіно, рекламу. Працював як у штатних командах, так і як фрилансер. Мав власну техніку, налагоджену професійну мережу, досвід у великих продакшн-проєктах.
"Це була класична операторська рутина: зйомки, графіки, монтажі. Часом було складно, але в цілому — стабільне життя. Мав улюблену справу й чітке розуміння, як розвиватися далі", — згадує Євген.
Початок військової служби: від розвідки до FPV
24 лютого 2022 року Євген разом із багатьма іншими українцями вирішив змінити мирну професію на військову. Записався до війська в перші дні повномасштабного вторгнення РФ. Починав у підрозділі, який працював із розвідувальними безпілотниками — здебільшого це були дрони для спостереження й коригування вогню.
"Тоді я зрозумів, що мої знання про оптику, простір, перспективу, точку зйомки — це не просто минуле життя. Це конкретна користь. Мені було легко орієнтуватися, як і куди ставити камеру, як бачити об'єкти. Це й стало основою для подальшого навчання на FPV-пілота", — каже він.
FPV-дрони (First Person View) — це дрони, керовані в реальному часі через відеоокуляри або монітори. Вони вимагають високої точності, миттєвого реагування та постійного візуального контролю.
130 танків і висока ціна бойових завдань
У період найактивніших бойових дій Євген у складі свого екіпажу знищив понад 130 російських танків. Усі ці дії відбувалися в безпосередній близькості до лінії фронту — дрони не мають великої дальності, і пілот часто перебуває в умовах прямої загрози.
"Це постійне навантаження: фізичне, психоемоційне. Ти сидиш в окулярах по 10–12 годин на день, працюєш з ювелірною точністю. Кожна помилка — втрачена машина або шанс. У результаті — катаракта, проблеми із серцем, перенесений туберкульоз", — розповідає військовий.
Перехід до 412-го полку і "армія нового типу"
Зараз Євген служить у 412-му окремому полку безпілотних систем Nemesis. Каже, це один з найефективніших підрозділів ЗСУ. Полк працює за принципами сучасного військового менеджменту.
За словами Євгена, структура полку побудована не за залишковим принципом, а за логікою компетенцій: кожен боєць отримує завдання відповідно до своїх здібностей і досвіду. Крім того, велику увагу тут приділяють питанням безпеки, дистанційного управління технікою й збереження особового складу.
"Це не просто інша армія — це інше мислення. Тут цінують навички, будують команди, інвестують у навчання. Людей не кидають, як ресурс — ними керують, як фахівцями. У цьому я бачу майбутнє армії загалом", — каже Євген Рим.
Мрії після війни: кіно про екіпажі дронів
Попри війну Євген вже має кілька ідей для майбутніх проєктів.
"Мені хотілося б зафіксувати ці історії — як працював екіпаж, як виглядала буденність, як ми адаптувались. Це не бойовик і не пропаганда. Це серіал про життя у війні, з людськими історіями, деталями, реаліями", — говорить Євген.
Окрема ідея, яку Євген зберігає на майбутнє, — це комедійний серіал про життя цивільних у підвалі під час перших місяців повномасштабної війни. Каже, задум з'явився після того, як через два роки повернувся до укриття, де перші місяці війни ховалися мешканці кількох під'їздів.
"А там — усе, як було. Мотузка з білизною, велосипеди, чувак із дробовиком на вході питає документи. Люди просто лишились там жити. І це так абсурдно й смішно водночас".
Каже, за жанром це має бути сітком із закадровим сміхом — щось на межі трешу і документального абсурду.
Для Євгена цей проєкт — спосіб прожити досвід війни з іншого боку: не як драма, а як гротескне відображення того, як люди адаптуються до катастрофи.
Родина і волонтерство: допомагати має кожен
Колишня дружина Євгена також служила у війську. Після хвороби повернулася до тилової роботи — зараз працює на виробництві дронів і засобів радіоелектронної боротьби. Їхній 17-річний син допомагає збирати FPV-дрони, по 10 одиниць на тиждень.
"Це дитина, але він уже залучений. Вчиться, працює, допомагає. І це показник: долучатися можуть усі. Якщо не можеш воювати — допомагай іншим. Плети сітки, роби донати, підвези щось на фронт. Це все — реальна участь", — наголошує військовий.
Про війну, суспільство і реалії майбутнього
Говорячи про ставлення до війни в тилу, Євген визнає — втома суспільства помітна, але, на його думку, допустити байдужість — це ризик для всієї країни.
"Ніхто, крім нас самих, наші домівки не захистить. Можна втомитись, але не можна забути. Не можна втратити участь", — каже він.
Щодо майбутнього України після перемоги, Євген говорить без ілюзій: буде важко, але надія є.
"Надія — у новій армії, яка діє не наказом, а сенсом, у людях, які вміють і хочуть брати відповідальність. Це важкий шлях, але ми вже на ньому”, — резюмує Євген Рим.
