24 лютого 2022 року армія РФ розпочала повномасштабну війну проти України. Суспільне нагадає про перші дні вторгнення на Кіровоградщині, як організовували захист, збирали допомогу переселенцям, які рятуючись від російських обстрілів, шукали прихистку в Кіровоградській області. Своїми спогдами поділилися волонтерка й депутатка Кропивницької міської ради Катерина Колтунова, начальник управління цивільного захисту Кіровоградської обласної війської адміністрації Володимир Слінченко та військовослужбовець Нацгвардії Вадим.
Катерина Колтунова
Про перші години повномасштабного вторгнення РФ в Україну (тут і далі – пряма мова)
24 лютого 2022 року я прокинулась через те, що почула, як приблизно о 5:30 чи 6:00 ранку над будинком пролетіли винищувачі. Почали збирати речі, щоб завести дитину до батьків і виїхати з моєю мамою до волонтерського штабу. Читали новини, нам подзвонив наш друг, він авіадиспетчер, який сказав: "Збирайтеся, їдьте на захід, тому що все почалося".
О 8:00 вже була у громадському просторі "КропХаб", де почали розгортати роботу й зв'язуватись з військовими. Почали підтягуватись багато представників громадських організацій. Вони інтуїтивно розуміли, що у нас буде більше відповідей на певні питання. Потім почали приїжджати військові й волонтери з околиць. Вони були на своїх машинах, із завантаженими речами й казали, куди вони їдуть та що ще треба хлопцям. Почали організовувати логістику. Хаб заповнювався різними коробками. Мені здається, що у нас було по 300 телефонних дзвінків за день. Іноді було по п'ять паралельних дзвінків. Тобто ти говориш з кимось – це один дзвінок, потім другий, третій, четвертий та п’ятий одночасно.
Про сесію Кропивницької міської ради 24 лютого 2022 року
Якщо я не помиляюсь, саме 24 лютого 2022 року ми на сесію зібралися на 10:00, здається, для того, щоб ухвалити рішення по нашій територіальній обороні та визначити фінансування на це все. Сесійні засідання були закриті, рішення не виносились назагал, але було важливо оперативно ухвалити їх для того, щоб фінансування було безперебійне. Зрозуміло, що з колегами ми вже об'єдналися та обговорювали, кожен брав на себе свій напрямок. Хто за що відповідав: хтось формував мапу укриттів спільно з цивільним захистом, хтось працював над тим, щоб було оповіщення якісне, а хтось працював над тим, щоб допомагати формувати блокпости.
Про перші дні повномасштабного вторгнення у громадському просторі "КропХаб"
Постійно була на зв'язку в соціальних мережах, там проговорювала, що нам треба. Люди приносили. Журналісти підключались, розтягували цю інформацію по своїм ресурсам і потім люди зносили все. Ми постійно були на місці: з самого ранку до комендантської години. Всі, хто бажали, могли занести щось.
В перші дні на "КропХабі" була незліченна кількість людей. Вони постійно мінялись. Десь були знайомі обличчя, а десь були люди, яких ми в вперше бачили, але потім вони ставали надійними партнерами й друзями нашого простору. Люди приходили й спілкувалися. Просили дати їм роботу, щоб щось робити та просто відволікатися.
Про потреби у перші дні повномасштабного вторгнення
Дехто розумів, що треба принести, а дехто приносив все, що було. Одяг був потрібен. Штани, светри, фліски – це все приносили дуже багато. Приносили ліки й харчові продукти, зокрема "мівіну", консерви й скотч. "Мівіна спасе Україну" – наші хлопці шуткували. Скотч теж потрібен був, а магазини – закриті. Тобто треба було спочатку знайти людину, домовитись, щоб потрапити до магазину й вони нам продали той скотч.
Ліхтарики – це також була критична потреба. Ми також домовлялись з магазином, щоб нам відкривали їх закуповувати чи люди самі там шукали. Будівельні інструменти: лопати, бензопили, – ось це все, що для утеплення, наприклад. Потрібно було, аби робити бліндажі.
Коли формувалась територіальна оборона і блокпости, ми також займались їх забезпеченням і харчуванням. Харчування – це окрема історія. Наш український народ виявляє свою любов і підтримку через їжу. В якийсь момент у нас було дуже багато готової їжі, забагато для тероборони. Це були пиріжки та вареники й "перше" готували. Дуже багато всього готували, а потім возили на тероборону.
У перші тижні, головна проблема була в тому, що гроші люди приносили, але ти не все можеш купити, адже магазини закриті. Була бабуся, яка принесла 700 грн і пів хлібини. Я розуміла, що це її єдині гроші. Це нас всіх дуже розчулило. Були діти, які приносили гроші, які вони накопичували з Різдвяних свят і хотіли щось собі придбати. Були люди, які приносили по 30, 40, 50 тисяч гривень. А один тепловізор коштував 100 тисяч гривень. Гроші одразу направляли на ті запити, які були актуальнішими. В мене була "бананка", яку я носила і складала туди всі гроші, які приносили. Думала, що якщо потрапить ракета, мене приб'є, то бананку знайдуть на мені, візьмуть гроші й куплять що треба.
В мене була велика відповідальність за ці чужі гроші. Їх потрібно було використати з користю і не можна було допустити, щоб вони "згоріли", зникли й так далі. В мене постійно було десь 60-80 тисяч гривень. Однак це постійний оберт. Тут потрібні бензопили, тут ліхтарики, тут ще щось закупити, а там ліки там на 10-30 тисяч гривень. Гроші постійно використовувались.
Звичайно, були перерахунки за кордоном й перерахунки з підприємств. До нас доєднався хлопчик із села Велика Виска. Він приїхав з Польщі, щоб допомагати. Його мама залишилась в Польщі, а він через неї нам допомагав закуповувати все те, що у нас неможливо було знайти. Це Вадим Морозов. Він зараз служить у третій штурмовій.
"Нам здалось, що вони спілкуються з кимось із Росії та передають їм інформацію"
Було таке, що до нас прийшла пара і хтось побачив у них в телефоні незрозуміле листування. Ми викликали поліцію, щоб їх перевірили. Нам здалось, що вони спілкуються з кимось із Росії та передають їм інформацію. Їх доставили до відділку і провели перевірки. Вони дійсно спілкувались з родичами з Росії в той момент. Чи були у них наміри чи ні – це вже інша історія, але такі ситуації бували. Нам було важливо, аби хтось слідкував за цим.
Про переселенців у перші дні повномасштабного вторгнення
Переселенці почали звертатись, мабуть, вже на другий день. Вони почали дзвонити та говорити: "Нам треба розміститись. Нам сказали, що ви волонтери, нам треба розміститись, допоможіть». Тоді ми шукали місця, де власники своїми силами організовували їм житло. В центрі реабілітації дітей з інвалідністю Ліля Місюня розгорнула приймання переселенців. Там могло бути до 80-100 людей одночасно. Давали номери рієлторів. Ми не шукали квартири. У нас вистачало роботи. Ми розділили: хто відповідав за внутрішньопереміщених людей, хто за військових, але дзвонили постійно на всі телефони.
Саме з цієї комунікації народився наш муніципальний штаб розселення, який зараз функціонує на території центру реабілітації дітей з інвалідністю.
Загалом через нашу область транзитом пройшло 183 тисячі людей. 75 тисяч з них – залишились. Тисячі машин транзитом проходили через нашу область. Однак той потік – це кожна індивідуальна персоніфікована робота з потребами, розселенням та допомогою. Тобто взяти на облік, забезпечити житлом, харчуванням та одягом, якщо це потрібно.
"Ми не могли спрогнозувати, як далеко зайдуть російські війська"
Ми не могли спрогнозувати, як далеко зайдуть російські війська. Виготовлення коктейлів Молотова – це був такий метод оборони, саме зі сторони цивільного населення. Те, що ми можемо робити, якщо у нас немає зброї. Обговорювали це з територіальною обороною, з хлопцями, які відповідали за блокпости та за розташування у нас. Погодили з ними ці питання. Питали: чи ми можемо це робити, чи це потрібно, хто буде відповідати. Тобто на блокпостах ми також формували "батареї» цих коктейлів Молотова, щоб у разі чого, їх можна було використовувати. Тоді кожен і кожна готові були захищатися хоч з вилами.
Про те, чи планувала виїжджати з міста
Така лють була в той момент, що ми були готові стояти до останнього. Не було навіть обговорень кудись виїжджати та покидати місто, тому що ми розуміли, що тільки силою й об'єднанням один з одним ми зможемо вистояти. Також була постійна комунікація з військовими. Кожні 10 хвилин ми розуміли, як близько вони, наприклад, до Бобринця, до Кривого Рогу. Розуміли та реагували. Підвозили допомогу на ті ключові блокпости та комунікували з громадами, щоб вони були готові.
Про перші місяці війни
Перші місяці війни показали нам істинні цінності: хто ми, про що ми та те, що ми можемо бути набагато ефективнішими, якщо ми будемо разом. Це було про консолідацію, силу і єдність. Коли влада, громадськість і збройні сили рухаються в одному напрямку і працюють над одним завданням: забезпечення захисту, забезпечення допомоги людям і взаємодія, якісне використання всіх наявних ресурсів. Цей період, він наскільки трагічний, настільки він для нас і визначальний, як для нації.
Те, що роблять наші Збройні сили – це дійсно героїчний захист. Коли цей захист формується на цінностях, то в нас немає іншого шляху, окрім перемоги.
Володимир Слінченко
Про перші дні повномасштабного вторгнення РФ в Україну
23 лютого 2022 року я був у відрядженні в Голованівському районі. Тоді указом президента в Україні ввели надзвичайний стан. Ми збирались з цього питання. Це перший раз така ситуація була. 24 лютого 2022 року нас підняли по сигналу "Збір. Аварія" і о 06:00 ранку були на роботі. Організовували цивільний захист згідно з керівними документами.
Накази тоді були безпосередньо згідно з Постановами Кабміну про переведення територіальної системи при єдиній системі цивільного захисту на режим функціонування в особливий період. Тобто це підготовка укриттів, оповіщення населення, при отриманні сигналів з Києва, створення матеріальних запасів й резервів та створення запасів медикаментів й палива. Це були першочергові заходи на 24 лютого на початку повномасштабної війни.
У нас була рада оборони області. Перша її нарада пройшла 24 лютого і перше питання було про обмеження продажу палива. Все паливо мало бути для Збройних сил України, для комунальної сфери, тому його видавали по талонах. У нас була взаємодія із заправками й ситуація нормалізувалась.
Друге рішення Ради оборони було щодо комендантської години. Визначили час – з 20:00 до 6:00 ранку. Після цього збільшили патрулі, поліція перевіряла документи, техніку, машини та контролювали переміщенням населення по території області.
Про сирени системи оповіщення
Тоді в місті працювало майже десять сирен. Тому створили робочу групу з працівників служби з надзвичайних ситуацій та нашого управління, міської ради. За 10 днів доопрацювали й відновили майже 32 сирени. З 15 березня сирени працювали і люди отримували інформацію.
Про укриття
Укриття в місті були в основному на підприємствах для працівників. Наприклад, на "Радіозаводі", "Червоній зірці" – були укриття. Для населення їх не будували. Тому на початку повномасштабного вторгнення ми зв'язувались з підприємствами, установами й організаціями, які мають укриття та організували взаємодію, щоб підприємства пускали туди цивільних людей.
Крім того, було питання й щодо укриттів в освітніх закладах. Його теж вирішили й людей під час повітряної тривоги пускали в укриття у закладах освіти.
Про роботу воєнної комендатури
Воєнну комендатуру створили в обласній адміністрації. Вона працювала з військовими. Тобто вони відповідали за світломаскування, а комендатура – за блокпости та контроль за пересуванням військ, які проходили через територію області.
Також було завдання забезпечити транспортом Збройні сили України. Потрібно було створити нові підрозділи територіальної оборони й оплатити транспорт. Було й питання щодо передачі шкільних автобусів для ЗСУ.
Департамент економіки займався продовольчою безпекою. Ми сформували десятиденний запас всього необхідного: хліб, борошно, макарони – все було. Питання забезпечення паливом теж було складним на початку повномасштабної війни.
Створювали й десятиденні запаси ліків у лікарнях, щоб забезпечити їх функціонування. Також житлово-комунальні послуги, водопостачання, каналізація, теплопостачання – це все повинно було працювати у звичайному режимі.
Людям, які працювали у критичній інфраструктурі видавали посвідчення й перепустки, за якими вони могли розвозити хліб, й харчі. Також перепустки на пересування в комендантську годину були у швидкої медичної допомоги й пожежників. Всі інші люди – мали залишатись у своїх будинках.
Під час комендантської години вимикали світло. Телевежу, наприклад, теж вимикали. Закликали й мешканців міста, щоб вони також вимикали світло в темний час доби.
Комендантська година була для того, щоб контролювати пересування людей та техніки по території області. До нас приїхало багато переселенців. Це були різні люди. Могли бути й диверсанти, тому потрібно було контролювати це все.
Про переселенців на Кіровоградщині у перші дні повномасштабного вторгнення
Кіровоградщина прийняла багато переселенців. Обласна військова адміністрація створила координаційний штаб по переселенцях. Він приймав цілодобово людей. Їх розселяли по садочках й інших освітніх закладах та давали необхідні харчі та речі.
Кіровоградська область нікуди не евакуювалась. Вона приймала населення з двох областей України.
Про роботу з громадами
Щоденно проводили селектори з офісом президента, де визначали те, що обласна військова адміністрація має робити. З громадами співпрацювали безпосередньо. Долучилася інформаційно і спільно працювали над розв'язанням задач, які нам поставили, тобто сприяти Збройним силам, надати допомогу переселенцям, забезпечувати продовольчу безпеку і так далі. У нас цілодобово працював штаб. Там були всі департаменти. Ми чергували, мінялись через добу і ночували у штабі. Він працював за необхідністю, нині її немає, тому він ліквідований.
Військовослужбовець Нацгвардії Вадим
Про перший день повномасштабного вторгнення
Організаційні заходи почались з 23 лютого 2022 року. Однак очікували розпорядження вищого командування на призов резервістів на військові збори.
Я 24 лютого був в дорозі. Ми з моїми колегами, співслужбовцями, виїхали о 02:00 ночі до міста Дніпро на нараду. Їхали на службову. Не доїжджаючи, якщо пам'ять мені не зраджує, до міста П'ятихатки, Дніпропетровської області трохи почав ловити мобільний інтернет. Ну і почав новини дивитись. Дізнався, що почалось повномасштабне вторгнення і буквально через декілька хвилин зателефонував черговий оперативної частини, повідомив, що почалось повномасштабне вторгнення військ Російської Федерації на території України. Сказав також щоб ми розверталися і поверталися в розташування військової частини.
Спочатку мали сповістити всіх резервістів. Почали дзвонити десь з 06:00 ранку. Хлопці прибували десь із 08:00 ранку. Деяким ми навіть ще не встигли зателефонувати й сповістити, а вони вже стояли з речами, біля контрольно-пропускного пункту. Тобто самі прийшли, адже почули з новин, що відбувається повномасштабне вторгнення.
Хлопці, які були у Польщі навіть повертались. Хто був ближче, за день-два прибули. Були такі, що з Англії повернулися й з Нідерландів прилітали. Тиждень майже пройшов, хлопці кинули там роботу і повернулись.
Зброю брали на базі частини. Це було прораховано, адже у випадку повномасштабної війни всі розуміли, що будуть залучатись резерви.
Військовий резерв потрібен для покриття санітарних втрат частин, тобто якщо хтось вибув зі строю з пораненням чи по хворобі. Його треба заміщувати й на них було розраховано екіпіровку й озброєння – це все отримували в складі в частини.
"Всі були патріотично налаштовані й допомагали війську"
Коли облаштовували блокпости – потрібні були будівельні матеріали й все інше. Нам з цим допомагали: забезпечували транспортом забезпечували й будівельними матеріалами. Місцеві жителі виходили та допомагали. Люди виходили з лопатами, ставали разом з хлопцями й розкидували відсів, засипали, копали. Тобто робили все, що було потрібно. Всі були патріотично налаштовані й допомагали війську.
Співпрацювали й зі співробітниками Національної поліції. Патрульні зупиняли транспорт, а наші хлопці на блокпостах здійснювали прикриття, доглядали їх в цей час. Тобто у випадку неадекватних дій або нападу на працівника поліції. Також знаю, що часто були присутні на блокпостах і співробітники зі Служби безпеки України.
"Ми прикривали на блокпостах особовий склад поліції та співробітників СБУ"
Були порушники законодавства за статтею 130 Адміністративного кодексу України. Це керування транспортним засобом у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. Адміністративні прокотили складали поліцейські, які на блокпосту несли службу. Потім протоколи доправляли до суду, а там вже черговий суддя приймав рішення. Ми прикривали на блокпостах особовий склад поліції та співробітників СБУ у випадку озброєного нападу на них. Тобто неадекватна поведінка пасажирів чи водіїв, щось в такому плані.
На кожному блокпосту були зразки перепусток встановленого зразку. Хлопці розуміли, які справжні, а які – ні. Бо ми були місцевими, то ми навіть деяких людей в обличчя знали. Наприклад, директора чи керівника підприємства, чи критичної інфраструктури. Були такі випадки, що в нас поліція під час комендантської години супроводжувала їх до роботи чи надавали допомогу в цьому плані.
Підозрілих осіб знаходили й передавали їх потім органам контррозвідки Служби безпеки України. Далі вже вони займались цими людьми. Це їхній пріоритет, я їх подальшу долю не можу сказати.
Про побратимів
Зі складу резервної роти, яка була сформована на початку повномасштабного вторгнення, багато хто з хлопців нині служить в різних частинах: у гвардії наступу, в оперативних бригадах, багато хто продовжує і в нашій частині вести службу.
"Ми й до початку повномасштабної війни були на вірному шляху"
Як показав досвід: ми й до початку повномасштабної війни були на вірному шляху. Багато чого вже було відпрацьовано й налагоджено. Кожен знав свої дії: кому і що треба робити. Зараз потроху вдосконалюємося також, адже час йде й обставини змінюються. Війна не стоїть на місці, вона прогресує.