Голова благодійного фонду "Наш дім", кропивничанин Дмитро Завражний допомагає українським військовим з 2014 року, щороку передаючи допомогу на десятки мільйонів гривень. У Міжнародний день волонтера, який відзначають 5 грудня, Дмитро розповів Українському радіо Кропивницького про власний досвід волонтерства.
Чи помітили ви падіння активності українців відносно допомоги військовим? (тут і далі – пряма мова)
Збори впали в десятки разів, на жаль. Причина – у морально-психологічному та фінансовому виснаженні українців і в Україні, і поза її межами.
Але зупинятися не можна, тому що зупинка дорівнює нашому фізичному знищенню. Тому, як би важко не було, це нам тягти до закінчення війни і до перемоги – адже ми розуміємо вже, що головне – конфлікт зупинити, щоб не гинули наші люди.
Хто до вас звертається по допомогу?
Зазвичай це передові підрозділи та аеродромні частини – це два напрямки, для яких ми постачаємо транспортні засоби, спецтехніку, інженерну техніку. Займаємось також ремонтом перед передачею і подальшим супроводом. Це цілий процес, ціла стратегія. Спочатку отримуємо запит, знаходимо необхідну техніку. Після цього організовуємо збори. Потім їдемо за кордон, сюди доставляємо, готуємо, обслуговуємо, ремонтуємо і вже після цього по актах приймання-передачі офіційно передаємо до військових підрозділів.
Чи вдається в умовах падіння активності учасників зборів, вчасно виконувати запити?
Нині запити в нас розписані на два місяці вперед. До того, як ми виконаємо поточний запит, ми нових запитів не приймаємо, тому що це фізично нереально.
По зборах: те, що раніше можна було зібрати за дві-три години, зараз збираємо два-три тижні, але ми все одно знаходимо, як їх закрити. Це і допомога людей, і допомога бізнесу, і наші закордонні партнери, блогери, журналісти. Щоразу не знаєш, що буде, чи матимемо проблеми, наприклад, бюрократичні.
Чи різняться проблеми кінця 2024 року і початку повномасштабного вторгнення РФ?
На початку повномасштабного вторгнення для того, щоб виїхати мені по системі "Шлях", навіть моя присутність була не потрібна - я залишав пакет документів у військовій адміністрації, і поки я доїжджав до кордону, я вже був у системі. Поступово ця система почала ускладнюватись – фактично щоразу потрібен був якийсь новий документ або додавали якесь нове правило.
Все це забирає час і нерви. Цей час я міг би провести зі своїм десятимісячним сином і дружиною. Вона, до речі, теж волонтерка – волонтерила до восьмого місяця вагітності, допоки у неї вже живіт не почав у кермо впиратися. Вона останні автівки пригнала на восьмому місяці – для аеродрому Старокостянтинів.
Зараз уже втрьох їздимо, у нас реально сім’я волонтерів – вони мене вивозять до кордону, а далі я вже сам їду по машини.
Чим саме займається ваш благодійний фонд, скільки вас?
У нас десять волонтерів, у кожного – свій профіль: хтось займається доставкою машин, хтось ремонтом, хтось зв’язками з громадськістю. Ніхто грошей за це не отримує, заробляємо на роботі, у когось є свій бізнес. Якось виживаємо.
Волонтери мене зрозуміють: у мене зараз дві кредитні карти, на кожній – по мінус сто тисяч гривень. Якось перекриваємо, потім знову звідти беремо. У мене свій маленький автомобільний бізнес – зі Сполучених Штатів Америки ці гроші повертаємо, перекриваємо, щось з особистої техніки продаємо.
Чи сталі запити отримуєте, чи змінюються люди, які до вас звертаються?
Все коливається. Бувають місяці, коли дуже багато запитів, буває – менше. Постійно якісь нові контакти, постійно доводиться знаходити нових донорів з-за кордону, постійно якісь нові волонтерські теми. Крім машин, основного нашого профілю, зараз ми ще починаємо ставати дотичними до виробництва FPV дронів.
У нас дуже широка мережа зв’язків, завдяки яким ми знаходимо, координуємо, об’єднуємо людей. Якщо ти волонтер, то треба бути волонтером до кінця.
Скільки грошей потрібно, щоб купити машину для військових?
Вартість стартує від кількох сотень євро. Найдешевші ми купували за 500-600, до 1000 євро. Це якийсь мікроавтобус старенький або якийсь позашляховик недорогий. І до 40 тисяч доларів доходили витрати – це інженерна техніка. Останнє, що ми придбали, це був важкий колісний екскаватор для аеродромної частини. Він 45 тисяч доларів коштував, але власник пішов нам на зустріч, скинув п’ять тисяч.
Допомагають і фермерські господарства, і приватні особи, і бізнеси. Так само і за кордоном. Є люди, які хочуть безплатно віддати свою машину. Звісно, потім ми звітуємо.