8 липня під час ракетного обстрілу російськими військами Київської дитячої лікарні "Охматдит" загинув кропивничанин Володимир Петреченко. Цього дня чоловік привіз на операцію свою онуку. Другого вересня йому мало виповнитися 63 роки.
Про це Суспільному розповіла донька чоловіка Олена Винниченко.
Зі слів жінки, з початку повномасштабної війни вона зі своєю сім'єю виїхала у Туреччину. В Україну повернулися, щоб зробити операцію шестирічній доньці Марії, у якої був хронічний тонзиліт.
"Мої батьки забрали нас з Кишинева, і 8 липня ми приїхали в Київ на операцію, хотіли це зробити до школи. Перший вибух пролунав, коли доньці ввели наркоз, – згадує Олена. – Вона в цей час вже перебувала в операційній. Мама пішла скуплятись в аптеку, тато вийшов на вулицю подихати свіжим повітрям, тому що було дуже спекотно, там його і застав вибух".
Олена говорить: попри те, що готувалися до операції, ні з батьками, ні з лікарями не обговорювали, де будуть і що робитимуть під час повітряної тривоги та вибухів.
"Після першого вибуху тато з мамою ще переписувались у телефоні. Він писав, що летять ракети і треба ховатись, це було орієнтовно о 10:40. Буквально о 10:41 був другий обстріл, і зв'язку з ним вже не було. Гудки йдуть, а він не відповідає. Ми з мамою кинулись його шукати. Він лежав на бетоні біля будівлі отоларингології, навпроти завалів. Лікарі, які були поруч, сказали, що його смерть була раптовою. Шансів вижити не було".
Володимир Петреченко 30 років працював на керівних посадах. Остання його робота – директор підприємства "Кіровоградгідроспецбут", яке займається будівництвом трубопроводів. За інформацією доньки, у 2014 році ця компанія брала участь у зведенні фортифікаційних споруд на Донеччині.
"Коли почалась повномасштабна війна, тато вже був на пенсії, йому було 60 років. На прохання місцевої влади він допомагав зводити блокпости на ключових в'їздах у Кропивницький. Хоча він вже не працював, люди все одно йому телефонували, щоб порадитись, бо він був професіоналом у сфері будівництва".
Поховали Володимира Петреченка у Кропивницькому на Балашівському кладовищі. Після смерті чоловіка у його дружини 12 серпня стався інсульт, зараз вона проходить реабілітацію, каже Олена. Разом вони прожили 39 років.
"Він був щитом та опорою нашої сім'ї, людиною, на яку завжди можна було покластися. Для мами тато був всесвітом, який в одну мить рухнув. Був дуже відповідальним та дисциплінованим. Щоранку робив зарядку, слідкував за своїм здоров'ям. На пенсії мріяв подорожувати. Тато мав класну інтуїцію, тільки не зміг передбачити, що в те місце, де він перебуватиме, поцілить російська ракета".