"Марив небом і мріяв про F-16": дружина загиблого льотчика Владислава Савєльєва з Кропивницького

Ексклюзивно

Військовий льотчик Владислав Савєльєв з Кропивницького загинув 2 червня 2023 року. В американському місті Коламбус, де він проходив навчання два роки, на меморіальній стіні авіабази, 22 травня цього року, викарбували його імя. Спогадами про загиблого чоловіка з Суспільним поділилася дружина військового Любов Леоновець.

Ім’я Владислава Савєльєва внесли на меморіальну дошку на військовій базі. Liubov Leonovets

Тут і далі пряма мова — ред

На меморіальній стіні перед головною будівлею авіаційного крила, де викарбувані імена переважно американських льотчиків, які поставили честь і гідність своєї країни перед своїм життям, викарбували ім'я мого чоловіка, він став першим українцем, чиє імя саме там. Американські військові дуже багато зібрали матеріалу про різні події, про Влада, на будь-яких випусках, які траплялися на цій авіабазі. У них є такий день — Memorial Day — коли вони вшановують пам’ять полеглих захисників. В цьому році це було 27 травня, в цей день вони вшанували пам’ять мого чоловіка.

Ім’я Владислава Савєльєва внесли на меморіальну дошку на військовій базі в американському місті Коламбус. Любов Леоновець

У 2021 році Владислав поїхав на навчання до Америки, як воно проходило?

Спочатку він перебував в мовному інституті, підтверджував рівень володіння англійською мовою. Через деякий час приїхав в Колорадо. З лютого 2022 року він був на авіабазі в Коламбусі. Це був обмін досвідом, щоб наші пілоти пристосовувалися до американського пілотування. Хоча літак, на якому літав мій чоловік в Америці, не був схожий, на чому він літав в Україні, на МІГ-29. Це був одномоторний літак. Але це не було тим, що він вчиться чомусь новому для себе. Він вчився радіообміну. Якби він сів у F-16 відчував би себе дуже комфортно в повітрі, вів грамотний радіообмін. Я думаю, що це було б важливо саме для нього: навчитися на тому літаку. Тому що та програма —Aviation Leadership Program, а він був саме на ній, це початок, фундамент того, щоб далі навчатися на F-16, F-18. За цією програмою, інші пілоти йшли далі й потім їх направляли на інші бази, щоб опановувати винищувачі.

Владислав Савєльєв на військовій базі в американському місті Коламбус. Особистий архів Владислава Савєльвєа

Влад був єдиний пілот з України на цій базі чи вони поїхали групою?

Ні. В березні 2021 року був конкурс. Він так наполегливо вчив англійську мову, щоб скласти тест на певний рівень на співбесіді. І його обрали. Але я розуміла, якщо його обрали на цю програму, то це означає багато переживань для нашої сім’ї. Тоді я тільки народила нашу дитину. Розуміла, що це відрядження на дуже довго.

Коли почалось повномасштабне вторгнення Владислав перебував в Америці. Як ви йому про це розповіли?

Влад перший дізнався, тому шо там був вечір, а у нас ранок. Я спала. Він зателефонував, я скинула. Потім він пише: "Терміново! Візьми трубку. Це почалося, їдь кудись на західну Україну з дитиною і батьками". Ми вирішили залишилися у Кропивницькому. Але Влад почав говорити, що він повертається в Україну. Буде працювати тут. Не може залишатись в Америці. Але йому відмовила українська сторона, сказали: "Нам потрібно, щоб ти був там, щоб ти не переривав цей звязок, щоб продовжував навчання, тут є кому працювати". Він сказав, що мені потрібна моя сім’я, тоді я буду добре вчитися. Хвилюючись кожного дня за родину в Україні, не буде результату. Потім, американська та українська сторони допомогли, щоб ми поїхали в Америку. Наша розлука тривала девять місяців.

Владислав Савєльєв з донькою. Любов Леоновець

Ми прожили в Америці разом цілий рік. Я бачила, як він радіє дитині. Він був щасливий. Він розквітав тоді. Рік пройшов, але думки повернутися додому були постійно з ним, мені про це не говорив, тому що знав мою реакцію. Він дуже хотів повернутися до своїх. "Я маю бути з ними, я не можу тут сидіти". Був такою людиною, що він перший завжди.

Бойовий виліт Владислава Савєльєва. Особистий архів Владислава Савєльвєа

В перший місяць повномасштабного вторгнення росіяни активно атакували Київ. В соціальних мережах, і серед звичайних людей багато говорилося про "Привидів Києва", які захищали небо над столицею. Це напевне, були колеги Влада?

Коли почали говорити про "Привида Києва", деякі мої знайомі почали питати, можливо, це Влад повернувся, можливо, це він всіх захищає? Мене це тішило, але я знала, що мій чоловік в Америці. Насправді це не одна людина, не один льотчик. Це Васильківська бригада, це ті люди, які відповідали за сектор столиці. Це велика команда людей. І льотчики з інших бригад, які по всій країні розкидані, я думаю, що вони теж там працювали. Я думаю, це збірне поняття про тих льотчиків, які захищали. Багато з них загинули в перші дні. Влада друг — В’ячеслав Радіонов загинув в перший день. Це була перша втрата. Але "Привиди Києва" зробили велику роботу, щоб захистити і столицю, і українське небо.

Після навчання в Америці Влад повернувся в Україну, він прагнув перенавчатися на F-16?

Він спочатку прагнув повоювати, зробити свою роботу і встигнути зробити в проміжку до того, щоб поїхати на навчання на F-16. Тому що розумів, якщо він приїжджає, то одразу потрапляє в списки тих людей, і їде знову на навчання, а коли ж попрацювати? Він рвався працювати, а не вчитися. Казав: "Мені тих навчань досить поки, дайте мені попрацювати". Коли ми повернулися Влад був єдиний свіжий льотчик, який готовий до навчання. Він щойно прилетів після двох років навчання в Америці. Звичайно, буде перший, хто далі поїде навчатися. Йому єдине треба було скласти мовний екзамен. Не буду казати, що він був перший, але точно в першій п’ятірці, хто поїхав би на навчання. І хто зараз мав би бути там, де навчаються наші льотчики-винищувачі.

Першого червня він склав екзамен, а другого червня героїчно загинув.

Бойовий виліт Владислава Савєльєва в парі з "Джус" . 2 червня, ранок. Особистий архів Владислава Савєльвєа

Він був тим українським льотчиком, який прагнув працювати за американськими стандартами. Йому подобалося все там: від комфорту, до зручності, до правильності. Він як і льотчик "Джус" — Андрій Пільщиков. Вони були ті два українських льотчики, які дуже хотіли "вестернізуватися". Наблизити американські стандарти до України. Прагнули не просто працювати, а перебудовувати, робити майбутнє української авіації. Як тільки пішли розмови, щоб надати Україні F-16, мій чоловік вечорами сидів і думав де краще зробити злітну смугу для цих літаків, щось постійно з “Джусом” обговорювали телефоном, щось розробляли. Він був хворий своєю професією. Таких льотчиків треба берегти, сильно берегти.

Яким був Владислав Савєльєв

Влад неперевершена людина в усьому. Ми давно були знайомі. Навчалися в одній школі. Він на клас був молодший за мене, а дівчата ніколи не звертають уваги на молодших хлопців. Коли я майже закінчувала навчання в університеті, прийшла в школу на одне зі свят і він там стояв у формі, в льотному комбінезоні. І тоді я на нього звернула увагу. З 2015 року почалося життя нас, як пари. Він максимально проявляв турботу, увагу, любов свою до мене і це мене сильно підкупало.

Владислав Савєльєв та Любов Леоновець. Любов Леоновець

Він дуже сильно хотів одружитися, це я стримувалася, але він гарно зробив пропозицію. Ми летіли на звичайному тренувальному літаку і він попросив усіх своїх друзів, щоб вони написали фразу: одружися зі мною? Він зробив мені пропозицію в літаку, потім ми святкували, він дуже сильно хотів сім’ю. Ми одружилися, коли він був ще курсантом в Івано-Франківську.

Владислав Савєльєв з донькою. Любов Леоновець

Згодом ми переїхали до Івано-Франківська, куди він був розподілений. Там народилася наша дитина. Там було наше життя. Влад хотів хлопчика, але є таке серед льотчиків, що якщо ти справжній винищувач, тоді в тебе тільки донька. Таким чином він перевірив: “Ти ж бачиш, я справжній винищувач”. З донькою у нього дуже сильний зв'язок був, я думаю, що він і зараз є. Я буду робити все, щоб цей зв'язок якось максимально підтримувати, говорити про тата постійно.

Прощання з Владиславом Савєльєвим

Владові колеги, які були з ним на аеродромі, де він працював, організували не стандартне прощання з ним. На злітній смузі палаюче піаніно і піаніст, який грає. Саме ця ідея виникла у “Джуса”, оскільки він був під великим впливом культури американської авіації і розповідав про цю традицію, ділився з іншими побратимами, що американці пообіцяли, що коли ми переможемо, вони спалять стільки піаніно, скільки буде полеглих льотчиків. І тоді, командир Влада, який летів з ним в парі, сказав: “А чого ми маємо чекати, коли все закінчиться, ми маємо це робити негайно”. І вони за день, знайшли піаніно, і спалили. Я вже потім дізналася про цю традицію….

На злітній смузі палаюче піаніно. Любов Леоновець

Прах Влада розвіяли над норвезькими фьордами.

Ми ніколи не говорили з чоловіком, що має бути, коли його не стане. Єдине що проговорювали, щоб наші тіла були кремовані. Можливо я щось відчувала, але я почала продумувати, що я б могла зробити, що я зроблю, якщо настане ця критична ситуація, коли настане цей момент, коли мені треба буде щось вирішувати. Я для себе зробила такий вибір, що буде саме так: над Норвегією ми розвіємо його прах. Він туди дуже сильно хотів потрапити. Багато про це говорив з друзями, ще в Америці, коли ми спілкувались телефоном. Він носив бороду, і казав – я – вікінг. Він був в цій культурі. Коли це сталося, його батьки мене підтримали. Муніципалітет Норвегії, з яким у мене був зв'язок, погодили, що це можна зробити в морі, це і є норвезький фьорд. Багато людей мені допомагали з офіційним дозволом перевезення праху. Я поїхала з донькою, тому що це була моя місія. Вона тоді була зі мною на катері, ми розвіяли його прах. Я думаю, що він дуже задоволений. Тому що потім він мені снився, він посміхався.

Частину праху поховали на Далекосхідному кладовищі на Алеї Слави у Кропивницькому.

Мій чоловік – герой, та людина, яка віддала своє життя на захист країни, і про нього мають говорити, пам’ятати не тільки наше покоління, а й покоління нашої доньки. І того, частина праху була похована на кладовищі, куди можна прийти, побути з ним подумки, поговорити з ним, там буде меморіальний комплекс. Щоб кожне покоління туди приходили, віддавали шану тим людям, які загинули заради майбутнього.

29-річна Любов Савєльєва прийшла до могили свого чоловіка, Владислава Савєльєва на Алею почесних воїнських поховань.

Владислав отримав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня посмертно.

Я думаю, що пропозиція була надана після останнього вильоту. Він не багато пропрацював, зробив сім вильотів. Восьмий останній. Він би ще багато чого зробив, був впевнений в тому, що робить. З віддачею, з вогнем в очах, я думаю і стало підставою, щоб йому дати орден. Я ним пишалась без жодних орденів. Але вдячна державі, що оцінили заслуги мого чоловіка.

Як вдова героя, отримуєте підтримку від держави?

Звичайно. На жаль, це не такий швидкий процес. Але працює. Держава виконує свій обов’язок і я розумію, що мені з донькою є на що планувати своє майбутнє.

Чи плануєте залишитися з донькою у Кропивницькому?

Ми з Владом бачили наше майбутнє в Івано-Франківську. Там зародилася наша сім’я, там народилася Кіра. Він хотів працювати саме в тій бригаді й зараз я не можу зробити так, щоб наші плани на майбутнє змінилися, через смерть чоловіка. Як планували, так все і буде. Я не довго була дружиною Влада, але я довго була з ним в стосунках. Він мене навчив, що якщо ти хочеш йти вперед, то йди, всупереч перепонам. Я знаю, що нам буде комфортно жити в том умісті, яке обрали саме ми.