Пережила голодомор, депортацію, заслання: довгожителька з Кіровоградщини відсвяткувала 106-річчя

Ганні Лисій виповнилось 106 років. Колаж: Суспільне Кропивницький

Ганна Лиса з міста Долинська Кіровоградської області 9 травня відзначила 106-річчя. Її внучка Віра Човник розповіла, що насправді бабуся народилась роком раніше. Яким було життя довгожительки – у матеріалі Суспільного.

Ганна Лиса народилась 15 лютого 1917 року, проте документи про народження не збереглися, розповіла внучка.

"Ми звертались у суд, щоб затвердити правильну дату, але свідків її народження вже немає".
Довгожительку вітають працівниці Долинської міськради. Долинська міська територіальна громада / Facebook

Ганна народилась у сім'ї, де росли десятеро дітей. Закінчила декілька класів школи, вміє читати й писати. Не закінчивши школу, пішла працювати в колгосп.

"Так було до 33-го року, – розповідає внучка. – В Україні почалась колективізація, голодомор, розкуркулення… Четверо дітей з їх сім'ї депортували до Росії. Спочатку їх тримали в таборі біля Кривого Рогу, тоді посадили у товарні вагони і місяць їхали, ніхто нічого не пояснював".

Приїхали Ганна, її брат та три сестри до Сибіру на річку Іртиш. Перебули зиму, і в 1934-му році почали планувати втечу до України.

"Найстарша сестра Оляна мала з собою якісь цінні речі, одяг. Домовилась з людиною, яка їх таємно провела тайгою до залізничної станції. Дорога пролягала через річку, якою вони переплавлялись. Купили квитки до Москви, звідти приїхали у Кривий Ріг".

Вдома з'ясували, що хату забрала радянська влада. Батько працював у кар’єрі, мати жила в однієї з дочок.

"У згадках бабусі завжди звучала фраза: "Коли ми самі хазяйнували". Тобто у них була земля, реманент – до колективізації та голодомору. А пізніше ми знайшли документ про те, що колгосп за 800 рублів повернув їм їхню хату", – говорить внучка.

Про ці події бабуся розповідала натяками, і дуже лаяла, коли внучка розказувала в родині політичний анекдот, який почула у школі.

"Я думала, що це щось ненормальне, як так можна? І ще я пам’ятаю: в селі, де б не поїли, оці всі крихти змітали на жменю і ковтали їх. Це я дитиною була. Викинуть крихти у смітник – це злочин. Також не було прийнято сідати разом за стіл їсти. Коли щось приготували, діставали шматок і давали дітям. Не сідали разом за стіл, а намагались спочатку дітей нагодувати".

Викупивши свою хату, Ганна жила там та далі працювала у колгоспі. Про події Другої світової війни бабуся згадує не багато, тільки, що особливо "людей німці не чіпали".

Після війни – знову голодомор: "Про цей період вона згадувала так: сім кілометрів лісом від села Благодатне в Гурівку були дуже небезпечними. Людей перестрівали, гроші забирали. От такі спогади".

Після війни Ганна розійшлася з чоловіком та виховувала двох дочок. Працювала на продуктовий податок – здавали державі яйця, птицю, молоко. Проте згадувала, як часто збирались у селі сусіди, куми, родичі:

"Брали чвертку, розлили, а потім танцювали так, що взуття розліталось, – розповідає бабусині спогади внучка. – Недопиту чвертку забирали додому ті, до кого йшли у гості наступного разу".

Ганна ніколи не жаліла, що все життя прожила в селі Благодатне. Коли донька забрала її до себе в місто Долинська у 90-х роках, вона дивувалась, що люди живуть "самі по собі", не спілкуються та не ходять просто так один до одного у гості.

І в 90 років Ганна почувалась добре: "Ще донедавна вона говорила, якби кульша (так у нас в селі говорять про суглоб стегна) не боліла, то мені наче 17 років".

Нині, зі слів внучки, бабуся не припиняє дивуватись сучасним технологіям: "Телефони — як ми можемо побачити всю родину. Пральна машина, яка працює сама. А ще не може зрозуміти, як нині гинуть люди — що ракета з Каспію може прилетіти у Львів".

Внучка вважає: секрет довголіття бабусі в генетиці.

"Моя прабабуся прожила 103 роки, сестри бабусі 105, 99 років. Так важко працювали, недоїдали, переживали такі потрясіння, а так довго прожили".