"Вчимося жити далі": вдова військового з Кропивницького, декоратора фільмів Володимира Чорного

Ексклюзивно

Вдова добровольця Володимира Чорного Олена Білецька розповіла Суспільному про рішення чоловіка, українського художника-декоратора фільмів "Памфір", "Залізні метелики", "Брама" й "Наші котики" приєднатися до Збройних сил України, як звикає до життя без нього та що їй допомагає.

Уродженець Кропивницького Володимир Чорний захищати Україну пішов добровільно у лютому 2022 року. Загинув 9 травня 2023-го на Луганщині. Наприкінці березня 2024 року Олена Білецька організувала у рідному місті чоловіка виставку його робіт. Тоді знімальна група Суспільного й записала це інтерв’ю.

"Вовчик знав, що буде повномасштабний наступ" (тут і далі – пряма мова)

Не можу сказати, що це (повномасштабне вторгнення – ред.) було сюрпризом для мене чи для Вовчика, я буду так його називати. Я за місяць до цього пройшла тренінг "Виживання в умовах війни" від організації "Українська жіноча варта". А Вовчик вже давно це знав. Знав, що буде повномасштабний наступ, він розумів, до чого воно все йде.

Ми підозрювали, що вони не зупиняться – з 2014 року, ми не знали ще тоді один одного, але і він, і я підозрювали, що Росія піде далі. У нас не було ілюзій. Звичайно, не хотілося в це вірити, але це не було сюрпризом. Тому ми були спокійні – коли в тебе є інформація і ти розумієш, що це може відбутися, паніки немає. Я знала, що мені потрібно зняти гроші, зібрати аптечку, зібрати необхідні речі, зібрати тривожну валізу. Вовчик тим часом спокійно збирався. Передивився всі свої речі. Зібрав мені аптечку, зібрав собі аптечку, зібрав для розпалки вогню мені, зібрав набір для розпалки собі. Поговорив зі мною, як я буду виходити, якщо росіяни оточать Київ, як мені діяти, що мені робити. Ми були готові. Ми проговорили, як діяти, якщо ми втратимо зв’язок, як ми його відновимо, через які месенджери чи через пошту, де ми залишимо гроші – навіть якщо квартиру пограбують або зруйнують будинок, щоб розуміти, що в нас є запас грошей, і ми можемо на нього розраховувати.

"Навички виживання чоловіка – з досвіду походів"

Вовчик – це людина лісу, людина природи. Він дуже любив походи. Він просто оживав у походах: ставав підтягнутий, швидкий, логічний. Він міг вибиратися без карти абсолютно з будь-яких місцевостей, їсти жменьку горіхів на день. Він і мене вчив.

"Про службу він розповідав мені все"

Він розповідав мені все. Я знаю, як відбувалося навчання, куди їх кидали, що відбувалось, що відчував, яка була в нього підготовка, як до нього ставились побратими. Всю цю кухню я знала.

Вже 11-й місяць його немає, а ми досі спілкуємось з його побратимами. Вони розказують, що Вовчик був їм за батька, був вірним побратимом.

Майже постійно вони були на нулі. З розповідей, йому вдавалось створити домашній затишок навіть в тих умовах. І це дуже зігрівало. Тому що цього не вистачає, коли постійно прилітає по тобі, коли доводиться виживати. Все це має дуже велике значення, і він умів це робити.

"Найважче – очікування й незнання"

Щоранку перше, що робила, коли відкривала очі – дивилась на зелену крапку в месенджері: чи є він, де він, що з ним. Це було найважче. Я дуже сильно за нього хвилювалась

Про пошук підтримки для себе

Якщо я бачу, що не справляюся – я шукаю допомогу. Я так звикла діяти. Знайшла й цього разу. У нас є Veteran Hub – прекрасна організація. Вони влаштовують онлайн-зустрічі для дружин і дівчат, які чекають. Це дуже підтримує, бо це своє коло: ти ділишся такими ж переживаннями, такими ж страхами, ділишся досвідом, як можна їм допомогти, що буде доречно, що недоречно, що важливо, що неважливо. І це дуже допомагає. Людська підтримка дуже допомагає, особливо, якщо ти спілкуєшся з людьми, які проходять те ж. Мені це допомогло. Звичайно, близькі мені дуже допомагали, друзі підтримували мене: дехто присилав приємні посилочки, подарунки, щоб трошки підняти настрій, щось смачненьке. так

А ще є потужна спільнота "Ми разом". Вона об’єднує жінок, які втратили чоловіків на війні. Це одна з речей, які мені зараз допомагають. Тому, якщо мене зараз чують ті, хто не дай Боже, втратив близьких і коханих, будь ласка, звертайтеся, шукайте у Facebook "Ми разом". Це закрита група, закрита – для комфорту. Можна відправити запит, тобі поставлять кілька запитань, які будуть пов’язані з подією, яка в тебе трапилася. Якщо ти відповідаєш на всі питання, тебе приймають в групу.

Для мам і для сімей загиблих є інші групи. Я не міряю зараз рівнем болю, просто вони переживають це по-різному. Тому краще, коли ці групи будуть окремо спілкуватися.

Ще я працюю з програмою "Сета". Це надання психологічної допомоги.

"Відновлюватись допомагає досвід інших"

Відновлюватись, якщо говорити про спільноту, допомагає досвід інших дівчат, які переживають те саме, що і я, та є успішними. Коли ти бачиш, що хтось, попри горе, почав водити машину, почав свій бізнес, переїхав туди, куди давно хотів – тобто коли ти бачиш, що інші повертаються до життя й у них виходить – це дає сили й мені. Шлях, яким вони йдуть – корисний, кроки, які вони роблять, корисні й для мене. Тому спільнота потужна ще й з огляду на це. Там проводять багато тренінгів – з фінансової грамотності, з психологічної підтримки, з догляду за собою.