Ірина Михалевич з міста Олександрія Кіровоградської області відтворює традиційні писанки краю. Створює їх цілорічно, використовуючи сезонні рослини.
Про це писанкарка розповіла Суспільному.
До традиційних писанок Кіровоградщини Ірина Михалевич прийшла не відразу. Спочатку розписувала подільські, покутські писанки. Це через те, що мала інформацію саме про ці традиційні орнаменти.
"Зразків цих дуже багато. Вони поширені, багато про них написано. Але потім я стала думати, а як же виглядала наша писанка з Кропивниччини? Стала шукати".
За словами писанкарки, відповіді знайшла у книзі дослідника Павла Рибалка. Там був опис колекції краєзнавця Володимира Ястребова. Він збирав різні писанки, у тому числі й нашого краю.
Ірина Михалевич розписує писанки бджолиними воском та рослинними барвниками.
"У нас якось так склалося, що писанка для багатьох майстрів починається в кабінеті за столом. Але насправді це стається ще на пасіці, коли бджілка летить до проліска, збирає перший нектар, пилок. Тому що писанки раніше розписували виключно рослинами: свіжими, сушеними, різними. Тому це починається з пасіки, з бджіл, з комах, з рослин".
Більшість людей виготовляють писанки перед Великоднем. Писанкарі ж роблять це упродовж року. Ірині Михалевич цікаво пробувати різні рослини, тому вона старається захопити різні сезони.
У квітні барвником може бути розхідник (собача м'ята), цвіт клена, форзиція. Далі підуть жовтець, мальва, чорнобривці. Потім з’являться плоди: шовковиця, чорниці, бузина. Ближче до осені Ірина Михалевич заготовляє рослини, засушує й завантажує в морозилку. Але і не маючи заготовленого, можна фарбувати цілий рік.
"Взимку є плоди бирючини. Вони не жухнуть, можна користуватися всю зиму. Також плоди магонії. Вони теж на морозі зберігаються добре і навіть від морозу краще фарбують. У січні можна фарбувати й гілочками дерев. Тобто вже нічого немає, а гілочки фарбують. Наприклад, яблуні. А потім у лютому з’являться сережки ліщини. Так можна свіжим фарбувати цілорічно".
Писанки Кіровоградщини відрізняються від інших регіонів. Вони містять великі, яскраві символи жовтого, червоного, іноді синього й зеленого кольору. Тло ж переважає чорне. Лінії здебільшого плавні, хоча орнамент рослинно-геометризований.
Одна з писанок має назву "чобітки". Вона походить з села Березівка — це колишній Маловисківський район.
"Ми бачимо на цій писанці справді чобітки, які біжать по колу. Вони біжать проти годинникової стрілки, тобто це сваргаСимвол, пов'язаний зі слов'янським богом Сварогом лівостороння. Дуже цікавий символ. І кольори теж, поєднання жовте та чорне. Але щоб пофарбувати писанку в жовтий колір, має бути ще проміжна фарба — червона. Це можуть бути березові сережки для жовтого кольору. А червона фарба — це або цибулиння, або ж марена красильна. Ну, а чорний колір — це уже плоди бузини", — розповіла Ірина Михалевич.
Писанки Ірини Михалевич можна побачити в краєзнавчих музеях в Олександрії, в Кропивницькому, в Луцьку, в музеї Лесі Українки в Києві та інших. Майстриня говорить, радіє можливості показати людям українську традиційну писанку.
"Хочеться, щоб люди в різних містах мали можливість побачити традиційні зразки та ще й фарбовані рослинами. Це на сьогодні все-таки рідкість. Більшість майстрів працюють з хімічними барвниками".
