У Кропивницькому поранені захисники безплатно можуть займатися джиу-джитсу. Заняття відбуваються в залі спортивного клубу "Борець". Там застосовують адаптивні методики Тренування, адаптовані для людей після поранень.для ветеранів з ампутаціями. Як джиу-джитсу допомагає відновитися військовослужбовцям, Суспільному розповів керівник клубу Ярослав Блажко.
У чому унікальність або особливість боротьби джиу-джитсу? (тут і далі пряма мова)
Бразильське джиу-джитсу дуже адаптивне через те, що більшість боротьби відбувається саме на землі, як у нас називається — у партері. Через це люди різного віку й різної комплекції можуть ним займатися, знаходячи під себе техніки.
Кого ви тренуєте?
Основний фокус — це діти. У Кропивницькому займається понад 400 дітей. Є п'ять клубів по місту й спортивна база, на якій ми проводимо спортивні збори, семінари, табори. Також є тренування для дорослих.
Тут готують чемпіонів Європи й України, призерів міжнародних змагань
Ми функціонуємо як клуб з 2014 року. За цей період ми об'їздили, не перебільшуючи, весь світ — Європу, Америку. Ми набралися за цей час колосального досвіду, який зараз ми можемо передавати всім, хто цього потребує. Ми здобували його, починаючи з залу в Кропивницькому і закінчуючи залами в Бразилії, в Ріо-де-Жанейро, а також в Каліфорнії в Америці.
Ви чемпіон Європи й віцечемпіон світу. Скільки часу й тренувань ви витратили для того, щоб здобути ці звання?
Я почав займатися в 19 років, тобто в достатньо дорослому віці (Ярослав 1993 року — ред.). У 2017 році я зміг у своїй поясній і віковій категорії стати чемпіоном Європи в Лісабоні. У 2019 році серед пурпурових поясів став призером чемпіонату світу в Лос-Анджелесі.
У бразильському джиу-джитсу є поясний розподіл, тобто зараз я стою з вами з чорним поясом. Пурпурний пояс — на два пояси нижче. І ось чим ще цікавий наш вид спорту, що кожна людина у своїй віковій і поясній категорії може здобувати й боротися проти таких самих досвідчених по рівню супротивників і перемагати на відповідних чемпіонатах — Європи, світу.
Коли ви почали займатися з ветеранами війни?
Понад рік тому. Ми відкрили свій філіал від TMS hubTMS Hub – це благодійна організація для реабілітації ветеранів, військовослужбовців, які проходять службу або ж повертаються з передової через зайняття з бразильського джиу-джитсу. у квітні 2024 року й намагаємося максимально залучити ветеранів та військових для того, щоб вони адаптувалися саме через бразильський джиу-джитсу.
Одним зі співзасновників TMS hub є військовий, ветеран Артем Грот, який адаптував джиу-джитсу і передав нам методики. Він був в Бразилії, тренувався у професорів, які розвивають цей напрямок, і внаслідок цього ми можемо цей досвід передавати іншим.
Першим з ветеранів війни прийшов до нас Михайло Дроботенко. Це хлопець, який втратив своє здоров'я на війні. У нього немає нижніх кінцівок. І він був нашим першим учнем, вихованцем і нині є головним амбасадором нашого клубу, який також через свої зв'язки й через свій авторитет залучає інших ветеранів і показує своїм прикладом, що нічого неможливого немає. Торік в Абу-Дабі проходив Чемпіонат світу з пара джиу-джитсу, де Михайло Дроботенко брав участь і став віцечемпіоном у своїй категорії.
У чому суть методик тренування джиу-джитсу?
У першу чергу це воля та характер самого Михайла Дроботенка. Наш вид спорту є одним із найбільш адаптивних, тому що більшість боротьби проходить на землі. І військові з ампутаціями підбирають ту техніку, якою вони зможуть користуватися. Ось Михайло Дроботенко підлаштував свою боротьбу таким чином, що він за допомогою рук крутить тих, хто повністю з ногами, й перемагає їх. Це показують останні чемпіонати.
Як відбувається розподіл учасників поєдинку?
Узагалі існують класи, за якими розподіляють пара джиу-джитсу. Тобто якщо людина без кінцівок, то вона за правилами має боротися з такою самою людиною. Якщо людина не має зору, то вона бореться проти таких самих. Але оскільки цей напрямок тільки розвивається й мало хто про нього ще знає, тому на змаганнях об'єднують такі класи. І ось, наприклад, у нас на останніх змаганнях Михайло боровся з людиною, яка повністю з двома руками, з двома ногами, і Михайло внаслідок своєї техніки зміг також перемогти таку людину.
Як залучаєте ветеранів до занять спортом?
У нас є вже представники, які допомагають нам залучати, тобто вони своїм авторитетом показують, що все можливо. Хлопці з ампутаціями демонструють на килимі те, що можна виходити, працювати, навіть якщо ти без ніг, і перемагати. Це мотивує інших військових приходити до нас і працювати, ставати кращими, адаптовуватися.
Клуб "Борець" також проводить і благодійні акції. З якою метою і якщо ви збираєте гроші, то на які саме потреби?
Багато хлопців, які тренувалися в нас до цього, були адміністраторами клубу, займалися, виступали, зараз захищають країну на фронті, і якщо виникають якісь потреби, то ми допомагаємо тим, чим ми можемо. Наприклад, ми робили збір нашому спортсмену на колеса для позашляховика. Він виконує спеціальні завдання.
Також в березні відбулася дронова атака в Кропивницькому, і у нас, на жаль, декілька спортсменів, дітей залишилося без домівки, то ми також командою чим змогли, допомогли фінансово для того, щоб якось підтримати наших дітей, спортсменів і їхні сім'ї.
Для України джиу-джитсу — унікальний вид спорту?
Починаючи з 2012-2014 років, коли ми починали, джиу-джитсу розвивається великими кроками. Зараз майже в кожному місті є представники цього виду спорту. У деяких великих містах це вже десятки клубів. Якщо казати про саме ветеранське джиу-джитсу, пара джиу-джитсу, то вже в семи містах розвивається цей напрямок. Це Київ, Рівне, Кропивницький, Одеса, Дніпро. Ці філіали розширюються і розширюються, тому що є велика потреба і люди хочуть допомагати.
Що головне для ветеранів — тренування чи змагання?
Це послідовні етапи, тобто без тренувань складно буде виходити на змагання — щось показувати, демонструвати, тому це один процес, який перетікає в інші процеси. Вони обидва цікаві. На тренуванні ти вчишся, навчаєшся, перемагаєш, програєш, знову ж таки адаптуєш якісь техніки під себе. Щось у тебе виходить, щось не виходить, і потім, покращуючи себе, ти виходиш на змагання і показуєш те, чого ти навчився в залі саме на тренуванні.
А як оцінюють судді, якщо кожну техніку адаптуєш під себе?
У нашому виді спорту є правила, де за певні дії ти отримуєш бали. Тобто за саму техніку ніхто не оцінює. Шляхом техніки ти можеш перемогти супротивника. У нас в бразильському джиу-джитсу їх мільйони, і їх можна шукати нескінченно. Але завдяки тим технікам, які хлопці напрацьовують на тренуванні, вони потім і перемагають на змаганнях.
Чи достатньо у вас тренерів, які займаються з ветеранами з ампутаціями?
Поки що у нас є один тренер, цього достатньо. Якщо буде потреба, готуватимемо також інших. Наш тренер Сергій Коркач має досвід тренувань понад 10 років, але саме це інший напрямок. Цьому також потрібно було вчитися, тому ми вчилися, по-перше, з TMS hubTMS Hub – це благодійна організація для реабілітації ветеранів, військовослужбовців, які проходять службу або ж повертаються з передової через зайняття з бразильського джиу-джитсу. у Києві. Вони нам передавали методики, і ми працювали якийсь час по них.
Також Сергій проходив тримісячні курси, які також допомогли йому працювати саме з військовими після ампутації. Головне наше завдання — не нашкодити, тому нам потрібно було також підготуватися, щоб ми могли якісно допомагати таким військовим.
Ветеран війни Владислав Білецький займається в клубі п'ятий місяць. За його словами, не відразу вірив, що спорт може допомогти.
Що вам дає джиу-джитсу?
Перед цим я двічі приїжджав до входу в клуб й з 20:00 до 22:00 стояв, чекав. Дивлюсь, хлопці виходять, і я розвертався і їхав назад. Я не міг зайти. Не міг зрозуміти, що я буду робити тоді, коли зніму протез. От якесь у мене було обмеження, що я буду потім безпомічний. У мене був стереотип, що боротьбою займаються люди стоячи. Я й уявити не міг, що можна зняти протез, сісти на татамі й боротися сидячи.
А потім Сергій мене випадково вночі зустрів в центрі міста в супермаркеті. Бачить, що в мене протез з-під штанини виглядає, і говорить: "Я запрошую вас прийти до мене на заняття". А я говорю: "Завтра я теж буду боятися, але до вас зайду".
І так я прийшов сюди й поки не сів на мат і не почав займатися, був непереборний страх. Я не міг зрозуміти, як це можна. А потім, коли побачив Михайла Дроботенка і все — "розтанув". Дай Боже, в найближчому майбутньому поїдемо на змагання. Зараз потрібно займатися, щоб якусь базу мати по цьому спорту.
У вас щось змінилося в житті після занять спортом, після того, як ви прийшли сюди?
Я процитую фразу: "Спорт — це можливості". Тобто, як би не було, але завдяки спорту і досягненням в цьому спорті ви зможете побачити як мінімум світ. Мишко — живий тому приклад, що можна поїхати в Абу-Дабі на змагання. Хто б це коли подумав, що звичайний хлопчина з Кропивницького поїде в Абу-Дабі й займе друге місце?
Плюс це купа нових знайомств, подивіться, скільки позаду мене людей займається. Можна спокійно підходити, якщо якісь є негаразди, та навіть просто поспілкуватися. І по тій самій боротьбі дуже багато в хлопців можна перейняти, навіть не тренуючись, а просто запитуючи — вони все розповідають. І я ще кожен раз, коли бачу когось ветерана в місті, намагаюся завжди його запросити сюди.
Що б ви сказали своїм побратимам, які, як ви, боялися прийти?
Взагалі не тільки тим, які бояться прийти, а які тільки, можливо, отримали поранення і також не знають, що буде і як буде далі. Говорю вам тільки одне: хлопці, життя не закінчилося, життя тільки починається. Так що давайте — живіть, рухайтеся. Рух — це сила, спорт — це сила. Приєднуйтеся до наших компаній, до наших занять. Будемо раді вас завжди бачити.
Підписуйтесь на Суспільне Кропивницький у Facebook, YouTube, Telegram, Instagram, WhatsApp, Viber та TikTok.