У травні Україна відзначила 185 років від дня народження Марка Кропивницького. За різними версіями його річниця припадає на 22 травня (за старим стилем 10 травня) або 7 травня (за старим стилем 25 квітня). Про перший варіант свідчать офіційні документи. Другу дату відзначав сам Марко Лукич. В останній день травня Суспільне пригадало значення його постаті для української культури й світового театру.
Про Марка Кропивницького Суспільному розповіла завідувачка меморіального музею Марка Кропивницького Богдана Бабенко. Ведуча радіопрограми Леся Журавська.
Що найцікавішого розповідаєте відвідувачам музею про Кропивницького? Які ставите головні акценти? (тут і далі пряма мова — ред.)
Ми наголошуємо, що Марко Кропивницький — майстер усіх театральних професій. Він і актор, і режисер, і автор більш як 40 п'єс. Також він володів дотичними до театрального мистецтва напрямками — образотворчим, музичним, адже все це залучається через синкретичність Синкретичність — явище, у якому елементи різних мистецтв (музики, співу, танцю, словесного мистецтва) є неподільним цілим.театру. Його постать є феноменом не лише в українському театральному мистецтві, а й на теренах Європи, й у світовому контексті.
Адже до Марка Кропивницького було цілком прийнятним, коли на сцені добре грали лише головна акторка чи головний актор. Не було ансамблевості в тому розумінні, яке ми зараз очікуємо, переглядаючи серіали, фільми, виступи на сцені, — тобто взаємодії між акторами. А в нашому куточку світу до цього додумався Марко Кропивницький.
Людям, які виховувалися в радянську добу, відома система СтаніславськогоРосійський режисер Костянтин Станіславський з 1900 по 1910 роки розробив свій метод акторської техніки. Метою є досягнення повної психологічної правдивості акторської гри.. Але річ у тому, що система Станіславського — це система Кропивницького. І Станіславський цього не приховував. Він перечитував листи Марка Кропивницького, у яких Марко Лукич навчав інших акторів, як працювати, коли не мав змоги особисто приїхати до актора (наприклад, якщо цей актор не в його трупі).
Чому в період заборони української мови в публічному, культурному, освітньому просторі Кропивницький створив саме український театр?
Джерела формування Марка Кропивницького як українця, звісно ж, у його дитинстві. За походженням він дворянин, але певний час мав дуже тісний контакт з селянами, кріпаками. Адже коли мати покинула родину Марка, а батько багато працював, були такі моменти, що Марко бігав вулицями — іноді голодний, босий. Це був недовгий період, але його було достатньо для того, щоб він почув багато української пісні й історій селян.
І попри те, що батько віддав його в науку (а тоді освіта була російськомовною з сильним російським впливом), цей багаж життєвих історій і ті чудові українські пісні вплинули на нього. До речі, цим захоплювався і його батько. Він, їздячи губернією як управитель панських маєтків, збирав промови й пісні простого люду.
Мати Марка була високо обдарована музикантка й мала власну невеличку домашню школу, де навчала дівчаток танцювати й співати. Ця творча атмосфера і водночас зацікавленість його батьків у українському слові й українській пісні потихеньку впливали на Марка.
Для нього українська мова була рідна, і він не стояв перед вибором — російською ставити вистави чи ні. Він просто грав так, як йому зручно. А потім, можливо, для нього це було уже свідоме рішення.
До речі, по його листуванню ми бачимо, що він переважно спілкувався тою мовою, якою зручно його співрозмовнику. У нього є як україномовні, так і російськомовні листи.
Чому перші постановки тут, у тодішньому Єлисаветграді, були за творами Олександра Островського — російського драматурга?
Гуртківці часів юності Марка Кропивницького мали небагатий репертуар для постановки на сцені. Серед українських були п'єси Котляревського, Квітки-Основ'яненка. Звісно ж, на слуху були п'єси Островського. І, відповідно, ось цей брак свого (до того ж сучасного, адже Іван Котляревський жив задовго до Марка Кропивницького) і спонукали його самому взятися за перо.
І вистави українською мовою мали фурор. До речі, схвальні відгуки та відсутність дискусії про те, чому це саме українська п'єса й саме українською мовою, наводить нас на думку, що для єлисаветградської публіки українська мова не була чимось таким, що шокує.
Марко Кропивницький зі своєю трупою був у Петербурзі на гастролях. Як Петербург дізнався про провінційний театр (це він потім став першим професійним театром)? І чому Кропивницький і його актори відмовилися потім переїжджати в Петербург, щоб грати в імператорському театрі?
Це були 1885-86 роки, і українська трупа під проводом Кропивницького і Старицького набула певної популярності. Вони гастролювали, і, звісно ж, слава про них розійшлася. Щоб заробити гроші, вони виступали й у великих містах — Одесі, Харкові. І тут можна сказати, що Одеса й Харків часів Кропивницького були більш українськими, ніж вони є зараз, адже Голодомор, який винищив україномовне населення, трапився вже далеко по смерті Кропивницького.
А за часів Кропивницького, попри те, що люди здобували освіту переважно російською мовою, виступи, поставлені Марком Кропивницьким, знаходили відгук. Люди побачили якісний продукт. Вони вдягали вишиванки, проводили українські демонстрації, тобто приїзд трупи Кропивницького для кожного міста було святом.
Такий ажіотаж, звісно ж, не могли не помітити. Діяльність Кропивницького хвилями досягла й Петербургу, і трупа отримала дозвіл на виступ. Успіх у глядачів став феноменальним. А глядачі там були вибагливі, бо все найкраще тоді стягувалося до Петербурга.
Після цього справді Марку Кропивницькому, Марії Заньковецькій, які були найяскравішими зірками виступів, запропонували стати учасниками імператорського театру. Це була величезна честь на той час. Здавалося б, хто від цього може відмовитися? Проте Марко Кропивницький і Марія Заньковецька відмовилися.
Що їм саме запропонували?
Звісно ж, високу зарплату. Але що тобі можуть запропонувати більш коштовне на той час, ніж честь бути в імператорському театрі? По суті, він міг до кінця життя більше не турбуватися про якесь своє забезпечення.
Але мені здається, що і Марія Заньковецька і Марко Кропивницький розуміли, що тут їхня душа. І, власне, чому вони такі майстерні? Тому що вони творять у своїй стихії, для свого народу, про щось важливе для них. Це й була головна причина відмови — що не було б серця в тому, що б вони робили в Росії.
Творчість Марка Кропивницького як драматурга малодосліджена. Чому так сталося?
Спочатку про Марка Кропивницького в Радянському Союзі говорили. Це тому, що в нього було кілька зручних для трактування в радянський час творів. Вони давали можливість аналізувати їх з погляду народу-трударя.
Наприклад, у "Дві сім'ї" описувалося тяжке становище жінки-трудівниці, за яку пан вирішує, кому їй одружитися. На цьому в Радянському Союзі й робили акцент, опустивши весь психологічний підтекст. У "Глитай, або ж павук" був заможний і хитрий Йосип Бичок, який знущався з селян, відбирав у них гроші.
Тобто якщо взяти кілька зручних п'єс й додати те, що Марко Кропивницький набув величезної слави за свого життя, то його можна було включити в ряд, доступний для вивчення в радянський час. Також увага до нього була буквально відразу після перейменування театру на театр імені Марка Кропивницького, в 1940-і роки.
А пізніше, на жаль, його ім'я поступово відходило з перших кіл уваги. Цьому сприяло багато факторів. По-перше, решта його творів не були зручними для вивчення. Наприклад, можна зачитати уривок про ставлення Кропивницького до українського народу і російського народу. Це з твору "Скрутна доба".
"Панове українці, вам, певно, відомо, що ця сторона, де ви живете, зветься Україною... Українці — народ, окремий від москаля. Тільки віра однакова, а останнє — як одежа, звичаї, норови й мови — цілком одмінні, особисті... Україна була колись вільною стороною, завжди користалась вільним словом, дбала про науку, про освіту, засновувала школи, вільно обговорювала громадські та політичні справи, вільно друкувала своєю мовою книжки про віру, науку, політику і про все інше".
Тобто насправді, якщо уважно читати твори Кропивницького, то там не так-то й глибоко захована думка про окремішність України.
Також Кропивницького ще й доволі непросто вивчати з огляду на те, що велика частина його спадку не дійшла до наших часів. По його смерті багато речей, матеріалів, рукописів залишалося на хуторі "Затишок" на Харківщині. Дружина Кропивницького переїхала до Петербурга.
Сам хутір перебував під доглядом управителя, але в 1917 році відбулася революція. Хутір погромили, підпалили. Ми не знаємо, чи це був стихійний погром, чи спеціально знищили маєток, де колись жив Кропивницький, але дуже багато речей зникло, згоріло. Решта ж розсіялася по архівах України й Росії.
А якщо щось важко досліджувати, то про це говорять менше. Тому Кропивницький до того, як дослідник Микола Смоленчук повернув його в активний науковий обіг, певною мірою залишався десь на периферії.
Якою може бути головна думка цієї розмови?
Залишайся там, де ти відчуваєш себе серцем і де ти можеш дати найбільше. І тоді твоя слава тебе знайде і розповсюдиться до найвіддаленіших куточків.
Підписуйтесь на Суспільне Кропивницький у Facebook, YouTube, Telegram, Instagram, WhatsApp, Viber та TikTok.