Любомира Григоращенко із Кропивницького отримала 10 років таборів в Магаданському краї за те, що була зв’язковою Української повстанської армії. Арештували її у 20 років, коли вона навчалася в медінституті у Львові. Увесь термін ув’язнення не відбула тільки тому, що помер Сталін і почалися процеси перегляду справ політрепресованих.
Своїми спогадами до Дня пам’яті жертв політичних репресій, який відзначають у третю неділю травня, Любомира Григоращенко поділилась з Суспільним.
У вересні 2025 року їй виповниться 96 років. Після того, як у 1956 році повернулася із заслання з Магаданської області, живе у Кропивницькому. Розповіла, що в таборі опинилася через те, що була зв’язковою Української повстанської армії.
"За те, що я була українка, що була в інституті, що говорила українською мовою".
Працювати зв’язковою в організації українських націоналістів Любомира Григоращенко, тоді Добушовська, почала з восьмого класу. Передавала інформацію про облави, які проводили у її рідному місті Миколаїв Львівської області. Приводом до арешту стала відмова вступу до комсомолу.
"Після канікул, в листопаді був загальний арешт. Людей вивозили, завозили. Багато сиділо людей тоді, такий період був, що майже всі належали під арешт і медінститут також був під наглядом".
Тоді Любомира навчалася на другому курсі Львівського медуніверситету. Після слідства 20-річну дівчину ув’язнили на 10 років і відправили в Сибір. Там працювала на рудниках.
"Тпрацювала шість років. Коли помер Сталін, нас терміново розпустили. Ми і не вірили, що були звільнені".
У засланні Любомира познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Іваном, який там проходив військову службу. Там народила старшу доньку. Молодша донька Ольга Грива розповіла, що вона з сестрою довго не знали, що їх мати політрепресована.
"Коли заходила мова про її рідню, про її минуле, вона завжди дуже плакала і була стривожена. І ми нічого не могли дізнатися. Згодом дізнали про все, і як вони там тяжко працювали, каміння вантажили, били скелю і вивозили вагонетками, піднімали. Потім вона почала хворіти і її забрали на іншу ділянку".
У третю неділю травня в Україні вшановують пам'ять жертв політичних репресій. Дату встановили Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму. Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей розстріли, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування, йдеться на сайті українського інституту національної пам'яті.
Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами комітету державної безпеки (КГБ), місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.
Одним із символів тих подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок там знайшли від 15 до понад 100 тисяч людей, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку.
Підписуйтесь на Суспільне Кропивницький у Facebook, YouTube, Telegram, Instagram, WhatsApp та Viber.