Під час обміну полоненими, який відбувся 5 лютого 2025 року, в Україну повернувся прикордонник Тарас Паламарчук з Хмельниччини. Він потрапив у полон під час виходу з "Азовсталі" у травні 2022 року. На початку 2023 року батьки отримали написаного ним власноруч листа, відтоді більше не мали з сином ніякого зв’язку. Вдома військового не було майже два роки й дев’ять місяців.
Мама прикордонника Віра Паламарчук розповіла Суспільне Хмельницький про емоції від довгоочікуваної зустрічі з сином.
За її словами, Тарас навчався у Національній академії державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Після її закінчення служив прикордонником, зокрема, у Сумській та Закарпатській областях. Деякий час працював в академії. У 2021 році його направили служити в Маріуполь, де він мав бути рік.
"Через пів року його перебування у Маріуполі розпочалось повномасштабне вторгнення. Він разом з іншими був на "Азовсталі", їх дуже бомбили, там смерть висіла над головою. Він майже кожні дві години надсилав мені сердечко. Якщо його довго не було, я дуріла, кричала, не бачила світу. Як тільки надішле — ставало трохи краще Іноді боялась включати Інтернет, щоб не прочитати, що "Азовсталі" вже немає".
Віра Паламарчук пригадала, у день, коли син потрапив у полон, востаннє з ним розмовляла.
"Я дуже боялась полону. Ми знали, що він за наказом йде у почесний полон. За цим всім слідкували. Це був для нас дуже тяжкий і страшний період. У той день, коли всі виходили, він мені подзвонив по відео і сказав: "Мамо, не переживай, я знаю, як себе вести в полоні". Ми попрощались і більше я його не бачила. Коли він був в Оленівці, декілька разів телефонував до батька і дружини".
Матір Тараса розповіла, у вересні 2022 року його разом з іншими полоненими перевезли в Росію.
"У листопаді 2022 року, коли був обмін, нам подзвонив хлопець і розповів, що був з Тарасом в одній камері. Коли його звідти забирали, Тарас ще залишився там. Сказав, що пише для нас листа. Після того ще двічі, наприкінці 2023 й у вересні 2024, хлопці, яких обміняли, нам трохи розповідали про Тараса. Ми цим жили".
За словами Віри Паламарчук, лист від сина прийшов у лютому 2023 року.
"Лист був написаний під копірку, бо я бачила у групах такі ж від інших полонених. У ньому йшлось, що все нормально, годують тричі на день. Лист Тарас написав власноруч. Я впізнала його почерк і гарний підпис. Від того листа нам була велика радість. Якщо він написав самостійно лист, тоді з ним все нормально. Хоча він у нас такий, якщо навіть йому на голову летітиме ракета, все одно спокійним голосом скаже, що все добре".
Матір Тараса пригадала свої передчуття 5 лютого, коли дізналась, що буде черговий обмін полоненими.
"Я кожний обмін чекала, що мій син точно повернеться. Цього разу такої впевненості не було. Думала: "Мабуть, не буде мого сина. Коли закінчиться війна, тоді його випустять". Крім того, постійно бачила, що у групах пишуть, що офіцерів не хочуть міняти".
Віра Паламарчук розповіла, 5 лютого їй зателефонували й сповістили, що серед тих, кого обміняли, є багато прикордонників. Згодом повідомили, її син є у списку тих, хто повернувся в Україну.
"Це така була радість, що я навіть не можу передати. Я кричала, плакала, падала на коліна і дякувала Богові. Ми дуже за нього молилися. Я вимолила свого сина. Подзвонила чоловікові, сказала, що Тарасика обміняли. Він розповів, що з тої радості накричався і наплакався, у нього такого ніколи не було. Я молилася, плакала, просила Бога, щоб те "зло" до нього не дуже прилипало, щоб хоч трохи йому Бог дав полегшення. А чоловік все тримав у собі. А після такої новини дав волю емоціям".
Жінка пригадала, перед телефонним дзвінком сина побачили його фото в Інтернеті.
"Було добре видно його лице. Подивились на нього, він здався нам таким гарним. Він наче не дуже змінився. Я наблизила на фото його очі, помітила, вони у нього дуже втомлені".
За словами Віри Паламарчук, після розмови з сином почали збиратись у дорогу, щоб його навідати. Крім неї з чоловіком, на зустріч з Тарасом приїхали його дружина, тітка і двоюрідна сестра.
"Ми навіть не надіялись, що Тарас буде такий спокійний. Він так гарно говорив. Ми дуже зраділи, що морально не впав духом. Я не знаю, як він все витримував. Коли вперше його побачили, ми злякались. У нього залишились одні кісточки, обтягнуті шкірою. Він дуже високий, раніше важив 117 кілограмів, а зараз — 73. Він став зігнутий, бо звик тримати голову донизу. Слава Богу на ньому немає ніяких пошкоджень. Ми дуже міцно його обіймали. Я щодня так мріяла почути й побачити його".
Матір Тараса розповіла, 10 березня у нього буде день народження, йому виповниться 35 років.
"Ці дні я не можу нічого робити. Звикла молитися і просити Бога про опіку для Тараса, а тепер увесь час дякую Богові, що він вдома. Один день народження він провів на "Азовсталі", два — у полоні, четверте — буде нарешті вдома. За подарунок ще не думали. Усе, що в нас є, то все для нього".
Віра Паламарчук зазначила, наразі син перебуває на реабілітації.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
