Війна для 42-річного Тараса Мохи з Хмельниччини почалася у 2015-му. Тоді його гірсько-штурмова бригада тримала позиції поблизу Донецького аеропорту. З 2016 жив цивільним життям. Боронити Україну повернувся з-за кордону, де був на заробітках. З листопада 2022 року командував відділенням у 10-тій гірсько-штурмовій.
Про бойовий шлях воїн Тарас Моха розповів Суспільне Хмельницький.
Перші бойові зіткнення з росіянами у Тараса Мохи з Волочиська відбулися восени 2015 році поблизу населеного пункту Водяне на Донеччині. Тоді, каже, воював у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді.
"З 2015 по 2016 рік були під Донецьким аеропортом. Ми були на териконах, нас дуже обстріляли. Але всі були живі-здорові. Лише те, що погоріли наші речі", — каже Тарас Мох.
Повномасштабне вторгнення, розповідає Тарас, застало його у Польщі, де був на заробітках.
"Почалася війна, але перевізники не хотіли нікого брати. Знайшов одного перевізника, що довіз мене до кордону. Після кордону другий перевізник. Так я потрапив знову в Україну. Десь 5 березня я вже був в Україні", — говорить військовий.
Наступного дня, каже, пішов до центру комплектування, але повістку отримав у листопаді 2022-го.
"Привезли нас у Коломию. Сказали мені, місяць будеш там проходити "учебку". Пройшло три дні, нас завезли на Донеччину", — каже Тарас.
За його словами, перше бойове зіткнення після повномасштабного вторгнення було у листопаді біля населеного пункту Спірне Бахмутського району.
"Нас було на позиції десять чоловік. Одного одразу "задвухсотили", бо почали з танка бити, з мінометки, з гранатометів. По сім-вісім днів ми відстоювали на позиції, мали якраз нас поміняти. Тут пішов великий штурм. Я підбігав до побратима, його поранило. Не знаю, чи то снайпер цілився, куля була. Я ще чув, якраз був біля нього, як сказали перша-друга рота вперед", — згадує Тарас.
Поранення він отримав, допомагаючи побратиму.
"У мене була збоку медичка причеплена. Спочатку її збили. Я трохи розвернувся і зразу другий постріл мені зайшов в руку. Вже перезарядити не міг автомата, щоб відстрілюватися, почав відходити назад", — розповідає Тарас.
Тарас пригадує: був одним з чотирьох поранених. Двох побратимів у тому бою втратив. Після року реабілітації, перевівся до Волочиського центру комплектування. Там, каже, служать такі самі — бувалі.
"Всі повністю. Не має в нас таких, щоб не воювали. Всі після поранення", — каже військовий.
Далеких планів на майбутнє не будує. Головне, каже Тарас Моха, перемогти.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
