21-річна хмельничанка Катерина Ільчук — людина з інвалідністю. Через хворобу у неї ампутована нога. Попри все, дівчина працює і займається спортом. Спочатку вона була учасницею національної паралімпійської збірної команди з волейболу сидячи. Наразі планує долучитись до жіночої збірної України з амфутболуФутбол для людей з ампутацією.
Про спортивну кар’єру, захоплення і мрії Катерина Ільчук розповіла Суспільне Хмельницький.
За її словами, розпочала грати у волейбол, коли після закінчення дев’яти класів вступила на навчання у Подільський спеціальний навчально-реабілітаційний соціально-економічний коледж у Кам'янці-Подільському. Там вона здобувала фах бухгалтера і водночас професійно займалась спортом.
"Мені було 16 років. Тоді я ще не мала ампутації. Дізналась, що дві дівчини ходили на заняття з волейболу. Тренерка запросила мене спробувати до них долучитись. На той момент я ніколи не тримала в руках м'яч, не знала правил гри, але мені сподобалось. Вирішила продовжувати займатись".
Катерина Ільчук розповіла, у неї була онкологія.
"Коли вперше поїхала на спортивні збори, побачила, що там всі дівчата мали протези. У мене була недорозвинена, маленька нога, яка не згиналась і заважала мені. Дивлячись на тих дівчат, зрозуміла, що хочу її ампутувати. Не всі лікарі на це погоджувались, але все ж знайшла того фахівця, який погодився зробили операцію. Відверто, зараз мені легше без ноги, я не жалкую про своє рішення".
Дівчина зазначила, волейболом займалась упродовж трьох років. Вона була учасницею національної паралімпійської збірної команди з волейболу сидячи.
"У коледжі, де я вчилась, з нами займалась тренерка. Кожні два тижні у нас були збори в Дніпрі, де ми працювали з тренер збірної. 2018 року наша команда здобула третє місце на чемпіонаті Європи в Угорщині. Крім того, ми зайняли друге місце на турнірі в Канаді. Мені подобалось грати у волейбол, їздити за кордон, знайомитись з новими людьми".
З початку повномасштабного вторгнення Катерина розповіла, переїхала у Польщу. Там вона ходила в зал для людей з інвалідністю, де упродовж декількох місяців займалась метанням диска.
"Метання диска було для мене чимось новим. Волейбол — це командна гра, а метання диска — індивідуальна, коли кожний сам за себе. Мені було цікаво подивитися, що я можу сама, без команди, тому навіть їздила на змагання. На них я ні з ким не конкурувала, бо вони були тільки для поляків, але долучилась, щоб спробувати свої сили".
Після повернення з Польщі Катерина Ільчук зазначила, влаштувалась на першу у своєму житті роботу. Наразі вона працює касиром у магазині. Відклавши зароблені гроші, вирішила втілити у реальність свою мрію — отримати водійські права, тому розпочала навчання в автошколі.
"Я завжди мріяла кермувати машиною. Це в мене у крові, мої батьки — далекобійники. Теоретичний іспит я успішно склала з першого разу. Наразі проходжу практичний етап навчання. Під час першого заняття з водіння ми трохи поїздили на майданчику, після чого інструктор сказав одразу їхати у місто. Я спочатку злякалась, але все було нормально, дуже була рада, що зі всім впоралась. За кермом почуваю себе спокійно".
Дівчина розповіла, у травні долучилась до спортивного табору у Черкасах, під час якого відбувався відбір до жіночої збірної України з амфутболу. Команда вперше буде виступати на чемпіонаті світу 2024 року, який проходитиме у листопаді в Колумбії.
"У таборі нас вчили грати у футбол, розповідали основні правила. З нами, крім українських спеціалістів, займалися реабілітологи, протезисти й тренерка з США. Ті, у кого є ампутація руки, можуть бути воротарями. Так, як у мене ампутована нога, я можу займати будь-яку позицію на полі. Усі гравці амфутболу, крім воротаря, грають його на милицях. Футбол ніколи не дивилась, ні за яку команду не вболівала. Коли спробувала грати під час тренувань, мені сподобалось. Відбір до збірної ще проходить, тому дівчата з ампутацією, які хотіли б спробувати свої сили, можуть сміливо долучатись, бо ми всі новачки й всі будемо вчитись".
Катерина пояснила, коли займається спортом, відчуває себе вільною.
"Я не люблю упродовж довгого часу бути вдома, у таких випадках мені стає сумно. Коли активно чимось займаюся, то відволікаюся від всього. Спорт для мене — це наче спосіб переродження. Вважаю, коли мрії стають сильнішими за страхи, вони починають збуватися. Я мрію, щоб закінчилась війна. А особисто для себе — знайти справу свого життя".
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
