"Поспішайте робити добро, щоб не було запізно": історія хмельничанки, яка допомагає нужденним

Валентина Бородіна з Хмельницького, травень 2024. Суспільне Хмельницький

Тридцять років тому хмельничанку Валентину Бородіну схвилювала важка доля однієї сліпої людини. З того часу жінка допомагає тим, хто цього потребує найбільше.

Свою історію Валентина Бородіна розповіла Українському Радіо Хмельницького.

Вона разом із чоловіком приїхала у Хмельницький в 1974 році. Каже, чоловік був шахістом. Так він познайомився із вже покійним, відомим журналістом, тоді керівником обласного радіо, Володимиром Федоришиним, який теж грав у шахи. Часто зустрічалися ввечері на площі, де разом прогулювалися.

"Знайомство з Федоришиним зіграло певну роль в моєму житті. Одного разу по радіо звучала його передача. Вона називалася "Пташечка". Він розповідав, що в гуртожитку УТОСу на дверях була зроблена пташечка. Якщо хтось заходив, це був такий дзвіночок, то вона зарікала. А тут, він розповів, що вона вже зіпсувалася. То важкі часи були, початок 90 років".

І ще він розповів, що в гуртожитку жили сліпі й був один чоловік з району, в нього нікого не було з родичів. Він сидів голодний і холодний. Я оце послухала ту передачу по радіо і мені щось зробилося. Наступного дня в мене були заплановані пироги. Я напекла пирогів і кажу чоловікові: візьми сумку з пирогами, я туди поклала ще трохи цукру, мило, часник, варення, і віднеси до того чоловіка. Він і відніс.

"Потім, я познайомилася із начальницею УТОСу, і в неї запитала, може яка допомога потрібна комусь. З цього все і почалося. Вона стала давати мені адреси слабозорих людей, які дуже нужденні, з дітьми. А були й без дітей, без нікого. Я їм переводами висилала свої гроші. Далі я бачу, що цього замало".

Я попросила в УТОСі лист-відношення і пішла з ним на свою роботу, тоді я працювала у водоканалі. І моє підприємство зі свого фонду виписало гроші на допомогу тим людям. Я їх віддала керівниці УТОСу і вона їх розсилала по області. З цим листом я також пішла в різні служби, кажу: це не мені. Це до вас звертаються люди, які сліпі. Їм дуже важко і це буде їм дуже в пригоді. Так я зібрала майже 700 грн, це були тоді великі гроші. Хліб тоді коштував 6 грн. І ці гроші я віддала в УТОС. По 15 грн їх висилали усім нужденним членам організації по області.

"Далі я спитала, а може хто у вас є такий, щоб я могла допомагати йому особисто. Мені дали адресу у Хмельницькому. Там жила мати-одиначка, в якої було троє дітей. В неї вдома сталася пожежа і все згоріло. Я подзвонила їм і прийшла до них додому. Взяла дві сумки з продуктами, тому що то троє дітей. Я переступила поріг — підлога цементна, не має нічого, бо все згоріло. А за борги їм відключили воду і газ. Вони готували на електричній плитці. Там були два хлопчики та дівчинка".

Я вийшла звідти й кажу сама собі: Господи, допоможи, аби я могла цим людям допомогти. Я знову взяла лист-відношення в УТОСі і з ним пішла у міськвиконком. Там все розповіла і попросила допомоги. Тоді цій сім’ї виділили 1000 грн і так погасили борги. Потім я пішла в "Епіцентр". Вони зреагували дуже швидко і виділили їй колонку газову. Там ще був магазин "Домотехніка", я і до них пішла. Вони дали газову плиту. Самі привезли та розвантажили. Ці діти виросли. Вони ходили на тренування з боксу, і ця дівчинка теж займалася боксом. І навіть стала чемпіонкою.

"Далі я ще ходила в УТОС і мені там давали адреси. Я стала гроші пересилати в райони. А ще мені дали адресу жінки з села, неподалік від Хмельницького, в якої було двоє дітей і вони всі по зору з інвалідністю третьої групи. Я з нею познайомилась ближче. У неї батьки теж з інвалідністю по зору. То я тоді всі свої зусилля на ній на одній зосередила. Раз в місяць ми зустрічалися. Я їй привозила якусь сумку з продуктами, якісь речі, іноді гроші".

Я думаю, що немає нічого гіршого, ніж коли людина втрачає зір. І мені було дуже сумно, коли я сама висилала гроші по області, і раптом приходить переказ назад з повідомленням, що помер цей абонент. Так шкода. То поспішайте робити добрі справи, щоб не запізнитися до адресата. Оце так радіо вивело мене на таку дорогу допомоги, яку я не припиняю.

Зараз Валентина Бородіна залишилася сама. Її рідні померли. Розраду має в тому, що продовжує допомагати іншим, а ще в музиці: слухає по радіо, ходить на концерти у філармонію. Попри поважний вік, все намагається робити сама. Каже, треба постійно рухатися, бути зайнятою, дбати про інших.

Авторка: Алла КОЛОМЕЯ

Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.