Десять років триває розслідування справи ексочільника управління СБУ у Хмельницькій області Віктора Крайтора. Про це Суспільне Хмельницький розповіла адвокатка сторони обвинувачення Ольга Веритільник. Йдеться про стрілянину під стінами відомства 19 лютого 2014 року. Тоді загинуло двоє людей, десятеро було поранено. Що відбулось десять років тому та про наслідки тих події – дізнавалось Суспільне Хмельницький.
Досудове розслідування за фактом загибелі двох людей та поранення ще десяти під стінами управління СБУ у Хмельницькій області, за словами адвокатки Ольги Веретільник, тривало понад п'ять років – від 2014 до 2019 року. Лише у червні 2019 обвинувальний акт щодо ексочільника управління СБУ в Хмельницькій області Віктора Крайтора, якого звинувачують у вбивстві з необережності, заподіянні тяжких тілесних ушкоджень та перевищенні службових повноважень, передали на розгляд Хмельницького міськрайонного суду. Ще один обвинувальний акт надійшов до хмельницького суду щодо "альфівця" Віталія Тарадая. Він, за версією слідства, стріляв з приміщення управління СБУ. Згодом обидві справи об'єднали в одну.
Цей судовий процес триває десять років. Наразі справа — на етапі дослідження доказів сторони захисту, розповіла Суспільне Хмельницький телефоном адвокатка сторони обвинувачення Ольга Веретільник. Та кримінальну справу можуть закрити. Спливає термін притягнення Віктора Крайтора та Віталія Тарадая до відповідальності.
"По-перше, сторона захисту матиме право попросити суд закрити це кримінальне провадження і припинити розгляд справи. Так само суд може продовжити розгляд справи. І, навіть, якщо він встановить вину Крайтора і Тарадая, покарати він їх не зможе. Він просто зможе констатувати їхню відповідальність і звільнити їх від відповідальності", — розповідає Веретільник.
Якщо ж сторона захисту, а це підозрювані Віктор Крайтор та Віталій Тарадай, попросять закрити розгляд справи за строком давності та суддя задовольнить їхнє клопотання, можна подати апеляцію, каже Ольга Веретільник.
"Але судова практика свідчить про те, що це не ефективно. Тому що строк притягнення до відповідальності, відповідно до статті 49 Кримінального кодексу України — особа, яка вчинила, у даному випадку тяжкий злочин, через десять років звільняється від відповідальності за злочин", — говорить адвокатка.
Один із поранених під стінами обласного управління СБУ в Хмельницькому 19 лютого 2014 року — хмельничанин Володимир Гаман. Він, каже, був учасником Євромайдану у Києві, рідше — у Хмельницькому. Того дня, 19 лютого, саме повернувся зі столиці додому.
"Не встиг заснути, побратим Сашко дзвонить, каже: "Йосиповичу, терміново до СБУ". Я кажу: "А що там?". Він: "Там збираються палити чи що робити". Ну я сів у дев'ятий тролейбус, доїхав до ЦУМу. Спиняють тролейбус, всіх виганяють. Тролейбус підтягують під СБУ", — згадує про події десятирічної давності Володимир Гаман.
Чоловік розповідає: бачив як намагались протестувальники увійти в приміщення СБУ. Просив їх зупинитись. Та мітингарі його не послухали.
"Потім ще чоловік четверо туди, до центрального входу в СБУ, пройшло. І в цей момент іскрить. А я так постійно на тій площадці перед будівлею марширував. Заіскрило і на тім кінець. Я навіть не зрозумів, що я прострелений. Побіг до жінки, яка впала. Кажу: "Саша, викликай "швидку", бо жінка ще жива". А мені кажуть, що в мене теж кров", — розповідає Гаман.
Після того, як "швидка" забрала поранену та ще живу Людмилу Шеремет, на іншій до лікарні поїхав Володимир Гаман. Ще один поранений під стінами Хмельницького обласного управління СБУ — Олександр Полудніцин — каже: спостерігав за подіями у столиці, особливо 18 лютого 2014 року, вдома. Вирушив на хмельницький Майдан, аби подивитись, яка реакція буде у містян на ті події. Долучився до мітингу, який саме відбувався на Майдані Незалежності.
"Зі сцени було озвучено, щоб наші органи влади визначились, на чиєму вони боці. Розділили учасників того зібрання на три частини. Одна залишилася на площі, інша частина пішла до прокуратури, а ще одна, в якій був я, пішла під СБУ", — каже Полудніцин.
Олександр Полудніцин розповідає, що конкретних цілей для протестувальників не ставили. Коли підійшли до центрального входу — почали скандувати, щоб хтось із представників СБУ вийшов до мітингарів. Їхнє прохання не задовольнили. Почали виламувати двері. Усі люди, каже Олександр Полудніцин, відійшли в сторону. Далі — пролунали постріли.
"Я теж трішки відійшов в сторону, але в основному був перед дверима. Ну і от таким чином мені залетіла куля в живіт. Я постріли чув, але навіть не міг подумати, що це бойові. Думав якась травматика. Такий тупий удар був, але сильний. Я навіть упав", — згадує чоловік.
Із кульовим пораненням Олександр Полудніцин перебував у лікарні до 27 лютого, далі — лікування у Чехії.
Події 19 лютого 2014 року висвітлював хмельницький журналіст Володимир Гординський. Тоді, розповідає, для нього все розпочалось на перехресті вулиць Кам’янецької та Скоблі, колишньої Пушкіна. Активісти Майдану перекрили дорогу на двох пішохідних переходах. Передували цим діям розстріли протестувальників на вулиці Інститутській у столиці.
"Дуже багато, пригадую, підприємців з речового ринку в той день доєдналися до мітингувальників. Навіть така величезна колона йшла по Львівському шосе. Потім завертали на майдан. Тролейбуси стояли всі. Вимога була одна: уряд у відставку, президента Януковича у відставку, покарати винних", — розповідає Гординський.
Далі, пригадує Гординський, протестувальники вирушили до обласної ради, щоб змусити тодішнього голову облради Миколу Дерикота написати заяву про відставку і що він виходить з Партії регіонів. Потім активісти вирішили йти до обласної прокуратури.
"Я особисто на той момент залишився в облраді. В мене сідав акумулятор в фотоапараті, треба було підзарядитись. Думаю, хвилин 15-30 підзаряджусь і піду до прокуратури. В якийсь момент хтось із працівників обласної ради сказав, що стріляли. Я перепитав: "Де стріляли?". Під СБУ. Це десь була друга година дня. "Під яким СБУ?", — запитав. Я був дуже здивований, бо які постріли під СБУ, якщо люди всі пішли під прокуратуру. Але виявилось, що частина пішла під СБУ", — згадує Гординський.
Дізнавшись про це, Володимир Гординський пішов до обласного управління Служби безпеки України. Каже, ще дорогою туди чув розмови, що двоє людей загинуло.
"Була інформація, яку перевірити було важко. Але я намагався у той момент знайти ту істину, ту правду, що відбулось. І скільки насправді є потерпілих. І тоді, як зараз пригадую, я ходив серед людей, і казав, що нікого не вбили. Ну, насправді, Людмила Шеремет тоді була важко поранена. Вона перебувала у лікарні і, на жаль, померла за декілька днів. Але це не сталось у ту мить. Я ходив, пояснював людям: "Давайте не розповідати те, чого немає", — розповідає журналіст.
Протестувальники вимагали, аби на той час керівник обласного управління СБУ Віктор Крайтор вийшов до людей. Та він не виходив. Тоді, пригадує Володимир, до управління пішли переговорники про щось домовлятись. У той час почали розбирати бруківку, у ворота управління заганяти тролейбуси. Журналіст каже: найважче тоді було зберігати об’єктивність.
"Як людина, як громадянин я підтримував Євромайдан, підтримував все те, що відбувалось, я був на боці мітингувальників, але водночас я був журналістом. Мені потрібно було почути іншу думку, думку навіть тих самих силовиків. В них був наказ, вони його виконували. Злочинний він був чи ні — це вже інше питання. І чи був той наказ?", — каже Гординський.
Поранені Олександр Полудніцин і Володимир Гаман розповідають: розуміли, що йдуть до управління СБУ, який є режимним об’єктом. Та не думали, що все закінчиться стріляниною. Володимир Гаман каже: дії Віктора Крайтора як керівника відомства вважає правильними.
Суд поки не виніс остаточного рішення у справі ексочільника управління СБУ Хмельниччини Віктора Крайтора та "альфівця" Віталія Тарадая. Станом на 19 лютого 2024 року судові засідання тривають.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
