Жителька села Правдівка Хмельницького району Неоніла Боричко хоче продати вишиті власноруч картини, ікони й подушки та задонатити всі виручені гроші на потреби Збройних сил України. Суспільному вона розповіла: повезти свої роботи в місто на продаж їй не під силу, в інтернет-магазинах продавати не вміє, тому звернулася на телебачення, аби її картини побачило якомога більше краян — потенційних покупців.
З 81-річною жителькою Неонілою Боричко познайомилися кореспонденти Суспільного.
81-річна Неоніла Боричко, жителька села Правдівка, вишиває ікону "Неопалима купина".
"Тут дуже дрібнесенька канва, її трошки трудніше вишивати. Я вишивала, я душу в них вкладала, я тільки ті вишивала, які мені до душі. Ну, місяць, а то й, може, швидше, як є час. Цілий мішок тих ниток вже є. І так затягнуло, затягнуло мене. Я вже десь 22 ікони вишила, тільки ікони. Ну, що мені до душі", — розповідає Неоніла Боричко.
Крім 22-х великих ікон, вишила ще десь чотири десятки такого ж розміру картин. Вишиває, розповідає, з 2004-го року, відколи вийшла на пенсію після 46-ти років роботи зоотехніком в колгоспі. Каже, чоловік помер, діти виросли й подалися в місто, тож шукала собі заняття, аби заповнити вільний час, якого, розповідає, ніколи не мала змолоду.
"Та де тут в селі є час! Як літом, то я мало вишиваю, бо влітку робота якась", — розповідає жителька села.
Неоніла каже: вирішила продати всі свої роботи та віддати гроші бійцям Збройних сил України.
"Всі би продала і гроші — на армію. Я всі гроші до копійки би віддала їм, але щоб тільки швидше, щоб допомогло, щоб швидше була перемога. Подивлюся, як там хлопці страждають, як їм не вистачає всього… Дивлюся, коли роззуваються — в них мокрі шкарпетки, ті целофанові пакети скидають, просушити не мають де. Прямо я не знаю. І плакати хочеться, і плачу не раз. Думаю: то ж діти, вони ж нас захищають. Ну, нам добре тут. Ну як добре? На душі дуже тяжко, але ж спокій і їсти є що, а вони, може, і води коли жадні і хліба так само. Та й я думаю: хоч що-небудь", — розповідає бабуся.
За скільки хотіла б продавати свої роботи, каже, що не знає. Так само, як і на що саме хотіла б ці гроші віддати. Розповідає: чула, що на передовій потрібні медичні ножиці.
"Потрібно ножиці якісь для медицини. Вони дуже дорогі. Сто тисяч, чи шо, коштують. То я би дала гроші. Що найбільше потрібно. А ні — то, може, термобілизну, шкарпетки. Їм все треба", — каже жителька села Правдівка.
Зі слів Неоніли, вона намагається допомагати армії, чим може.
"Було таке, був період, що я пекла, двічі на день пиріжки пекла, бо в мене піч є, вареники варили, що все було заставлене варениками, і гроші здавали. Треба було машину їм купити, ми всі складалися в селі на ту машину. Купили їм машину і потім вже показували звідти відео, що вони отримали ту машину", — каже бабуся.
Свої роботи, каже, не пробувала продавати. Крім двох ікон, які купили для місцевої церкви. Розповідає: їй радять продавати роботи в інтернеті, та як це робити, жінка не знає.
"Я не пробувала ніде, ніде ще не продавала. Тільки всього — що в мене купили дві ікони великі", — каже Неоніла Боричко.
Читайте також
- У Нетішині колядки співали - на тепловізор збирали
- "Діти фронту". Хмельничани зібрали допомогу для дітей з Миколаївщини
- У медовий місяць на передову: у Хмельницькому одружилась пара військових