На початку 2022 року військова з Хмельницького НаталіяВ цілях безпеки військова просила не називати своє прізвище і не використовувати її фото. поїхала у відпустку до рідних і залишила в Маріуполі квартиру, друзів та сімох котів. Через повномасштабне вторгнення повернутися до міста не змогла. Тварин друзі намагалися вивезти на підконтрольну Україні територію, але, за словами Наталії, їм забракло двох днів. Нині вона не знає, що сталося з її котами та деякими друзями, які залишилися в окупації або потрапили в полон.
Маріуполь став другим домом для Наталії після того, як у 2015 році вона долучилася до війська. Там вона прожила кілька років, придбала квартиру й завела котів. Зараз військова продовжує службу.
Свою історію Наталія ексклюзивно розповіла Суспільне Хмельницький.
За її словами, рішення долучитися до війська Наталія ухвалила у 2015 році. Вчилася військовій справі разом із друзями з Хмельницького у Бердянську, що на Запоріжжі.
«Я тоді не дуже розуміла, що та як треба робити. Просто йшла за покликом. Мої друзі були на МайданіПодії на Майдані (Євромайдан, Революція Гідності) — це масові протести в Україні, що тривали з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року, спричинені відмовою влади від євроінтеграції та силовим розгоном демонстрантів., а ми з сестрою допомагали чим могли: їжу готували, робили коктейлі Молотова"Коктейль Молотова" (Бандера-смузі) — це запалювальна суміш у скляній пляшці, що використовується як протитанкова зброя ближнього бою. Складається з ємності, пального (бензин/дизель) та загусника (олія, пінопласт) для кращого прилипання до техніки. Основна мета — підпал двигуна або оглядових щілин танка чи БМП.«.
Майже одразу після Революції ГідностіРеволюція Гідності (листопад 2013 — лютий 2014) — це масові протести в Україні, викликані відмовою влади від євроінтеграції та силовим розгоном студентів, що переросли у боротьбу проти режиму Віктора Януковича. Події завершилися втечею Януковича, загибеллю понад 100 активістів («Небесна Сотня») та переорієнтацією країни на демократичний шлях розвитку. її друзі долучилися до захисту України як добровольці.
«Мені стало нестерпно залишатися вдома. Більшість моїх знайомих вже були на Донбасі. Я готувалася: дізнавалася, що потрібно, чим зможу бути корисною, зібрала речі й подала документи до частини, в яку тоді дуже хотіла потрапити. Батьки хвилювалися, звісно, але зрозуміли та морально допомагали».
За роки служби Наталія побувала у різних місцях, однак саме Маріуполь став для неї «другим домом», пригадала жінка. Там вона придбала квартиру.
«Дуже витіснились хороші спогади про ті місця. Напевно мозок їх заховав десь глибоко, бо боляче згадувати. Це такі реалії життя нашого».
Попри військові будні, поїздки до передової та втому, Маріуполь вона згадує і через звичайні, мирні моменти. За словами Наталії, їй подобалося місто, море та прогулянки після служби.
«Я полюбила це місто та море. Коли щозими, на Приазов'ї коло моря, замість снігу йде льодяний дощ, і все від землі до проводів та стін будинків покривається товстим шаром льоду, і п'ятихвилинний похід на службу перетворюється на півгодинний, доводилось навіть повзти на колінах і з цього ми сміялись дуже. Коли я ходила на закинуту базу відпочинку Космос, збирати гливи, і одного разу аж 20 кг зібрала».
У вільний від служби час Наталія гуляла вулицями Маріуполя, ходила до моря та заходила в улюблене кафе, пригадала жінка.
«В Маріуполі влітку було круто вийти з квартири, піти через парк вниз на набережну до моря, там погуляти, а потім зайти в легендарне кафе "Ілюс". Там були найсмачніші в моєму житті чебуречки грецькі — чір-чіри"Чір-чір" — це традиційна назва маріупольських (приазовських) чебуреків, що походить від звуку, який видає тісто під час смаження у гарячій олії. Ця страва, яку також називають "чіберек", є популярною місцевою стравою, що вирізняється хрусткою скоринкою та соковитою м'ясною начинкою. з дуже різними начинками. Тільки там я бачила з мідіями та сиром — це шедевр. Це дуже старе кафе, ще з радянського союзу працювало, відоме кожному маріупольцю. Ще пам'ятаю: був шторм, винесло купу мідій, і ми назбирали їх цілий мішок і варили. Це було дуже класно».
Наталія і зараз залишається у війську, а на початку повномасштабного вторгнення брала участь у звільненні КиївщиниКиївщину було повністю звільнено від російських окупантів 2 квітня 2022 року, що стало переломним моментом у війні та зірвало плани ворога захопити столицю. ЗСУ витіснили армію РФ після понад місяця запеклих боїв, звільнивши Бучу, Ірпінь, Гостомель та інші населені пункти, виявивши після окупації численні воєнні злочини проти цивільних.. До зими 2022 року служила в Маріуполі, пригадала жінка.
Окремою частиною життя Наталії у Маріуполі були коти. Спочатку їх було четверо — тварин вона привезла із Хмельницького. Згодом, за її словами, до них додалися ще троє.
«Там, де з'являються військові — завжди поруч з'являються і тварини. Спочатку це були чотири коти, яких я привезла з собою з Хмельницького. Вони добре сприйняли переїзд, їздили зі мною навіть на позиції. А коли їздила на ротації — друзі доглядали за ними, тримали в безпеці. Кожен військовий знає, як до нас ідуть котики, я не була винятком, то згодом котів стало вже семеро. Вони здорово ладнали між собою, хоча у кожного свій характер та індивідуальність».
Коти були домашніми й до вуличного життя не пристосованими. Наталія пригадала, як один із них — Васька — постійно намагався втекти з квартири.
«Васька вічно хотів вибігти на вулицю, що аж навчився сам двері вхідні відкривати. Доводилось завжди замикати на ключ. Вибігав до першого куща трави і там качався, поки з білосніжного не ставав сірим. Приносив до хати земляних бліх.
У 2021 році всіх котів перевезли з Новолуганського до Маріуполя на КРАЗі. Там до них приєднався ще один рудий кіт. Наталія розповіла і про кумедні випадки з домашніми улюбленцями. Одного разу взимку до квартири з полів забігла миша.
Колись взимку з полів до нас прибігла миша. Я довго не могла зрозуміти, що це шарудить і чому коти такі насторожені. Потім ледь її знайшла за шафою, почала її виганяти на відкритий простір. Думаю, сім котів же, зараз вони з нею швидко впораються. А ні, вони всі «домашні павонії», сіли напівкільцем, як в амфітеатрі, і дивляться, як я гарно мишу по хаті ганяю. Потім вже я її сама в кут загнала, прибила, то Василь зразу її підібрав, почав гратись з нею, приносити мені, типу «ось, дивись, який я хижак, здобув».
З 24 лютого 2022 року навколо Маріуполя російські війська підступали швидко. Повертатися до міста ставало небезпечно, а Наталія за наказом залишилася у тиловій зоні. Вона домовилася з друзями, що котів за першої можливості перевезуть на підконтрольну Україні територію, пригадала військова.
«У нас було правило: якщо їдемо у відпустку — котів можна без питань залишити на друзів чи побратимів. Так робила і я, і мої побратими та посестри. Дорога довга — потяг їхав майже добу, то це був би для них великий стрес, щоразу так мандрувати. Так само міркувала і того разу, але не знала, що назавжди залишила дім, речі, та найголовніше — друзів та котів».
Будинок Наталії спочатку пошкодило близьким влучанням російської авіабомбиАвіаційна бомба (авіабомба) — це вид авіаційних боєприпасів, що скидаються з літальних апаратів (літаків, БПЛА) для ураження цілей. Вони бувають некерованими (вільного падіння) та керованими (КАБ), оснащеними модулями корекції (УМПК) для підвищення влучності. Основні типи РФ, що застосовуються в Україні — ФАБ-500, ФАБ-1500, ФАБ-3000 та КАБ-500.. Згодом, після захоплення міста, росіяни його повністю розібрали, розповіла військова. На супутникових знімках видно, що на цьому місці нині будують або вже збудували нову будівлю.
Про долю котів Наталія знає небагато. Знайома цивільна жінка, якій військові друзі залишили тварин, написала, що їх роздали в село.
«Сказала що буквально двох днів забракло, аби вивезти їх із міста на підконтрольну територію. Потім писала ще раз, що вони живі і в добрих руках, але згодом вона перестала виходити на зв'язок».
Після Маріуполя Наталія брала участь у боях на Київщині, а згодом продовжила службу в іншому місці. Для отримання компенсації за зруйноване житло вона подала заявку через «Дію».
«Є і фото зруйнованої будівлі, і фото з супутника. Але це складний та тривалий процес, бо навіть документи на власність залишилися там. Утім це було не просто житло. Це було життя, яке я будувала роками. Найголовніше й найважче — це ті люди, яких я ніколи в цьому житті не побачу, і мої коти, яких я так і не встигла забрати, і ніяк вже не дізнаюся про них. І невідомість: я не знаю що з деякими моїми друзями, що до цих пір у полоні. Маріуполь залишився раною на серці для мене назавжди, містом, де назавжди лишилися ті, кого любила. Росіяни стерли з мапи не лише будинок, але і частину життя».
Попри втрати, Наталія продовжує службу. Розповіла, вибору — робити це чи ні — для неї не постає. Так само, як у 2015 році, коли вона вирішила не залишатися осторонь.
Зараз у Наталії двоє котів-«ветеранів»: дівчинка також із Маріуполя, а хлопчик — із Бахмута.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.