Брав участь в операції зі звільнення острова Зміїний та деокупації Херсона, воював на Київському напрямку й вибивав російський десант з аеродрому Гостомель. Харківець Вадим Покатаєв загинув під час виконання бойового завдання у лютому 2024 року. Він був командиром екіпажу вертольотів Мі-8 та Мі-17. Нині його рідні та друзі просять надати пілоту звання Героя України.
Дружина Вадима Покатаєва Анастасія Бараник розповіла Суспільне Харків про життєвий шлях захисника.
Професію військового обрав, щоб втілити у життя мрію батька
Вадим Покатаєв родом з Харкова. Навчався в ліцеї фізичної культури й займався плаванням, був кандидатом у майстри спорту. Професію військового вирішив обрати, щоб втілити у життя мрію свого батька, розповіла його дружина.
"Вирішив стати військовим й загалом — вертолітником. Його батько захоплювався цим, але життя батька не було пов’язане з військовою справою. Я знала про всі враження з перших вуст. Він дуже був захоплений своєю справою. Це було не тільки почуття боргу, почуття, що це його обов’язок перед державою, а він, дійсно, отримував задоволення від роботи", — розказала Анастасія Бараник.
Вадим Покатаєв закінчив Харківський університет Повітряних сил імені Кожедуба та після випуску поєднав своє життя із небом. Брав участь у бойових діях у зоні проведення АТО/ООС. У перші дні повномасштабного вторгнення боронив Київщину.
Він брав участь в обороні Києва, у відбитті ворожого десанту з аеродрому Гостомель, за що був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. На початку взагалі зв’язок був — це повідомлення "+" Я дуже це чекала. Коли він надсилав цей плюсик, я розуміла, що він живий, все добре.
Анастасія із Вадимом почали зустрічатися 11 років тому, згодом — одружилися. На початку повномасштабного вторгнення, розповідає дружина Вадима Покатаєва, вона була на восьмому місяці вагітності. З Харкова жінка переїхала у Люботин до батьків. Побачити чоловіка змогла лише за два тижні після народження дитини, каже Анастасія.
"Я весь цей період вторгнення була у Люботині, де живуть мої батьки. Все розпочалося, коли я вирішила піти в декрет й спокійно народжувати. Всі мрії про партнерські пологи, всі плани тоді закінчилися. У той період ми бачилися 12 лютого, а наступна наша зустріч була 25 квітня, коли нашому сину вже було два тижні".
"Він завжди хотів виконувати бойові завдання, бути потрібним"
Після боїв за Київ Вадим Покатаєв брав участь в операції зі звільнення острова Зміїний та деокупації Херсона. За це був нагороджений орденом Богдана Хмельницького II ступеня. Дружина говорить, за професійність та відвагу його цінували побратими.
"Вадим був дуже сміливий. Дуже чесний. Завжди відстоював свою думку. Його за це дуже поважали — що він має своє бачення будь-якої ситуації. Про всі задачі, які йому ставили, він казав: "Так, зробимо". Навіть розуміючи, що ризикує своїм життям. Коли Вадима відправляли на курси підвищення кваліфікації, на курси англійської мови, він завжди сперечався з керівництвом, казав: "Я — бойовий льотчик, зараз війна, я повинен бути там, а не проходити курси". Він завжди хотів виконувати бойові завдання, бути потрібним", — розповіла Анастасія Бараник.
За все своє життя Вадим Покатаєв виконав 187 бойових вильотів, провівши у небі 1260 годин, розповіла дружина.
"Кожен цей виліт — це ризик життям. Він кожен день розумів, що він це робить задля нашої перемоги. Коли ми були всі вдома, його вдома не було — він був у небі. Якщо всі години перерахувати на дні, то це дуже багато — понад 50 днів, які людина просто провела у небі, у польоті. І це не ті польоти, щоб подивитися, який гарний вигляд має земля з неба, а це — бойові вильоти на вогневе ураження, ризик своїм життям, порятунок інших життів. Він проводив медичну евакуацію. Допоміг багатьом людям вижити", — розказала Анастасія.
"Син ще не розуміє, що відбулося"
В останній раз Анастасія бачила чоловіка 11 лютого 2024 року. Того дня закінчувалася його відпустка й він мав повертатися на фронт.
Я повинна була їхати у Харків — у мами моєї був день народження. А він мав їхати у частину, і я його довозила до автобуса. Позаду сидів наш син, а ми — попереду. Він виходить, цілує мене, і каже: "Може, його не цілувати? А то він зараз почне плакати". А я кажу: "Ні, поцілуй. Поплаче й заспокоїться". Він так переживав, що син засмутиться, що тато йде, але все одно поцілував. Це був останній поцілунок, остання зустріч.
12 лютого 2024 року чоловік поїхав у відрядження після відпустки, а наступного дня загинув поблизу Роботиного Запорізької області — його гелікоптер збили російською ракетою. Чоловіку було 29 років.
"Він був за 2 кілометри від ворога — це дуже близько. Росіяни їх бачили, як на долоні. Вони їх бачили не з камер, дронів, а своїми очима. Росіяни викладали багато відео, як вони радіють збиттю. Я бачила відео, як це все сталося. Ви знаєте, я на них навіть не зла. Я просто не вважаю їх за людей. Він цілий день був без зв’язку. Я йому телефонувала, писала. Розуміла, що щось відбувається. Дуже сподівалася, що зараз він візьме слухавку, що я буду дуже на нього сваритися, що він цілий день не відповідав. Але потім зателефонували мені, й коли кажуть: "Бараник Анастасія Вячеславівна?" — тоді я зрозуміла, що вже все", — пригадала дружина загиблого військового.
Маленькому сину Анастасія про загибель Вадима поки не розповідала.
"Син ще не розуміє, що відбулося. Йому ще немає трьох років. Він іноді запитує: "Де тато?" Я не відповідаю на це питання. Ми разом дивимось відео, наші фотографії з татом. Він просто дивиться й каже: "Це — мій тато". Він з усмішкою дивиться всі ці світлини, й не розуміє, чому мама плаче. Для нього він — живий", — розповіла Анастасія.
Дружина пілота зареєструвала петицію на сайті Президента України із проханням надати чоловікові звання Героя України — посмертно. Нині ініціатива набрала майже 14,5 тисяч голосів із необхідних 25 тисяч. Анастасія каже, документи на присвоєння звання подавала й військова частина.
Це звання — це вдячність держави за той подвиг, який він робив щодня. Це звання, можливо, вже не для нього, а для сина. Він заслуговує бути сином Героя України.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube