У 2015 році під час теракту біля Палацу спорту у Харкові був поранений правоохоронець Максим Жук. Тоді йому було 23 роки, він більш як рік служив у міліції. Жук внаслідок вибуху зазнав трьох поранень осколками міни МОН-100.
Про день теракту, роботу правоохоронців на мітингах у 2014-2015 роках і життя після вибуху Максим Жук розказав Суспільне Харків.
"Ми складали присягу народу України"
У 2014-2015 роках Максим Жук працював у Первомайському райвідділі міліції на Харківщині у карному розшуку. До цього він випустився із Донецького юридичного університету. Згадує, що серед його одногрупників були хлопці з різних куточків України, усі товаришували. Донецьк зразка 2012 року запам'ятався Максиму квітучим та сучасним.
"Місто було дуже гарне. До мене приїжджали то на присягу, то на випускний мої батьки, родичі, друзі — всім подобалось місто. Багато троянд було в Донецьку. До Євро-2012 готувалися — стадіон новий, готелі нові. Дуже гарне, квітуче, красиве місто було. Я не скажу, що там всі були проросійськи налаштовані, але через, мабуть, географічне положення, частина людей була все ж якось налаштована проросійськи", — розповідає Жук.
Жук каже, що коли у 2014 році почалася війна, з частиною тих, кого раніше вважав товаришами, перестав спілкуватися.
"У них якісь дуже нав'язані були розповіді, мовляв, ви там "бандерівці". Хоча я з цими людьми навчався чотири роки, з нами навчались хлопці й з Луцька, і з Миколаєва — з усієї України. І ми нормально між собою спілкувалися і товаришували. І тут в один момент, мені телефонує одногрупник і каже там: "Ви — бандерівці" і так далі. Я говорю: "Ну, ти дурень? Тобто? Що змінилося?". Я не розумію, нічого не змінилося в моєму ставленні до нього, але після цих слів, я почав розуміти там чи "перепрошили" його, чи що сталося, я не знаю", — згадує Максим Жук.
"Інша країна намагається втрутитись в наші внутрішні справи"
Жук розповідає, що на початку своєї кар'єри у міліції у Первомайському доводилося працювати у справах про крадіжки чи конфлікти. Також часто правоохоронців тоді залучали до охорони громадського порядку у Харкові — доводилося працювати як на мирних зібраннях, так і на акціях, які переростали у конфлікти. Зокрема, Максим Жук був серед тих міліціянтів, які працювали, коли були сутички за контроль над будівлею обладміністрації у 2014 році.
"Важко було зрозуміти на той час: ти стоїш, навколо тебе багато харків'ян, і вони оці проросійські якісь заклики дають... Пізніше я зрозумів, що це були там або не харків'яни, або харків'яни, але які пасивно брали участь заході, а були саме особи, котрі організовували та "заводили публіку" і робили якісь дії для цього", — розповідає Максим Жук.
"Поряд з нами Росія, більшість харків'ян їздили туди, звідти сюди приїжджали, ми не вважали це чимось поганим. Але після подій вже, мабуть, 2014-2015 років я став розуміти, що це не є добре — інша країна намагається втрутитись в наші внутрішні справи", — розповідає Максим Жук.
Правоохоронець згадує, що ставлення до міліції 10 років тому було негативне.
"І на проукраїнських мітингах, і на проросійських, люди казали, що, мовляв, ви — міліція, нічого не робите і так далі. На проросійських казали, мовляв, тут зібралися харків'яни, а ви захищаєте "бандерівців". З обох сторін нам казали, що ми не так робимо свою роботу", — говорить поліцейський.
Теракт біля Палацу спорту: "Казали, що можливі провокації, і щоб ми були пильні"
Максим Жук був серед тих правоохоронців, хто поїхав у Харків 22 лютого 2015 року, щоб пильнувати громадський порядок під час проукраїнської акції біля Палацу спорту та ходи до центру міста.
"Казали, що можливі провокації з боку проросійських якихось активістів, щоб ми були пильні, щоб ніхто не підбіг, нічого не кинув тощо. Але я не міг на той час подумати, що там десь міна... Я міг подумати, що прибіжить якийсь натовп "тітушок", все, що завгодно, але не вибуховий пристрій", — розповідає Максим Жук.
Але провокацій у той день не сталося, згадує правоохоронець.
"Ми дивилися по сторонах, щоб ніхто не вибіг, не кинув нічого, щоб не почалася бійка. У нас були спецзасоби, бронежилети, гумові кийки. Люди поступово збиралися, спілкувалися. На акції були і діти, і дорослі, і хлопці, і дівчата: не було тільки "тітушок", хлопців зі зброєю, просто були звичайні люди, котрі вийшли на акцію на підтримку України", — каже Максим Жук.
Як Максим Жук дізнався, що поранений під час теракту біля Палацу спорту
Коли колона рушила у напрямку до метро по проспекту, Максим Жук йшов за 7-10 метрів від свого начальника Вадима Рибальченка, який внаслідок вибуху міни, схованої у сніг, загинув на місці. Три осколки міни поранили Максима, але він був у стані шоку і зрозумів, що потребує допомоги, не одразу.
"Я підіймаюся, дивлюся, що люди бігають навколо, кричать. Я на той час не розумів, що сталося. Побачив попереду Вадима Рибальченка... Зрозумів, що йому вже не допоможеш. Я сам не зрозумів, що в мене було поранення. Підійшов до автобуса, в якому ми базувалися. Підходивши до автобуса, я почав кульгати трохи. Потім я відчув, що в мене як мокра нога. Доторкнувся — побачив кров, раз — і почала нога боліти. До цього не боліла. От зовсім не боліла. Зайшов в автобус, кажу: "Така ситуація, хлопці". Почали мені надавати першу допомогу, "швидку" викликати", — розповідає Максим Жук.
"З руки кров там довго не могли зупинити. Наче нічого... Потім, як я побачив, що в животі, тоді я дуже засмутився", — каже правоохоронець.
Переніс дві операції та пів року не міг підняти руку: як Максим Жук відновлювався після поранення у теракті
Першими "швидкі" забирали тяжких поранених, тому Максим Жук чекав своєї черги. Коли його довезли до лікарні швидкої та невідкладної допомоги, через кількість поранених там був хаос: "Мабуть, медики не були готові до такого". Зрештою, Максима забрали в операційну.
"Після першої операції в мене не змогли дістати осколок з руки. Зашили, поклали в реанімацію, в палату, а потім зібрався консиліум лікарів, тому що осколок зайшов під кутом, його було дуже важко дістати. Вони якось дивились рентгени, і, мабуть, днів через п'ять робили ще повторну операцію: просвердлювали руку з іншої сторони, виштовхували цей осколок туди, звідки він залетів", — згадує поранений у теракті.
Максим Жук каже, що близько пів року після теракту ще не міг підняти руку. Поранений м'яз на нозі зажив. За кілька місяців Максим повернувся на службу. Каже, що навіть після пережитого теракту думок залишити роботу в міліції не виникло.
"Я з дитинства хотів працювати в міліції. Мені було цікаво працювати", — розповідає Максим Жук.
Він каже, що відчув, що після теракту життя почало відновлюватися, коли перевівся з Первомайського райвідділу до Патрульної поліції.
"Атмосфера змінилася, всі розуміли, що ми втратили колегу, старшого товариша. Вадим Рибальченко був життєрадісним, цікаві історії завжди розповідав. Завжди можна було щось спитати й він надавав ту правильну і необхідну відповідь. Завжди міг підтримати, підказати", — згадує Жук загиблого у теракті керівника.
Робота під час повномасштабного вторгнення
Після роботи у лавах Патрульної поліції Максим Жук долучився до лав правоохоронців Чугуєва, де і зустрів повномасштабне вторгнення.
Поліцейський каже, що після теракту біля Палацу спорту мав відчуття, що російська агресія ще не завершилася.
"Перші ракети 24 лютого, мабуть, прийшлися по Чугуєву. І я тоді на добовому чергуванні був. Я бачив це все, ми виїжджали на ці місця. Далі я з Чугуєва не виїжджав. Я проживав на той момент в Харкові, але все одно залишився в Чугуєві, тому що в мене є підпорядковані працівники і було б неправильно їх залишити", — говорить Максим.
Коли на початку вторгнення Чугуїв був заблокований російськими військами, Жук з колегами забезпечували порядок у місті, допомагали місцевим.
"Ми патрулювали на службових автомобілях з включеними проблисковими маячками для того, щоб жителі міста, району, щоб вони розуміли, що тут є поліція й українська влада. Якби вони не бачили поліцію, думали, що незрозуміло, що відбувається, бо тоді то інтернет погано працював, то зв'язку не було", — згадує поліцейський.
Нині Максим Жук продовжує службу в поліції.
"Після теракту багато людей все-таки побачили негативну сторону всього проросійського. Люди згуртувалися. Почали не боятися відстоювати свою українську позицію, доводити, що Харків — це Україна", — говорить Жук.
Слухайте подкаст "Теракт біля палацу спорту" за посиланням.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube