Чугуїв за 20 кілометрів від Харкова пережив майже місячну блокаду: росіяни не змогли захопити місто, тому заблокували всі дороги. У перший же день вторгнення окупанти почали обстріли Чугуєва — тоді у житловому мікрорайоні загинув 13-річний хлопець. Він став першою дитиною на Харківщині, яка загинула від російського удару.
"Ми бачили картину, де стоять розбиті авто, лежать тіла людей"
Одним із тих, хто допомагав людям під час блокади, був поліцейський Максим Жук. Він та його колеги із Чугуївського відділу поліції евакуювали людей, допомагали пораненим, привозили продукти й ліки об'їзними шляхами.
"Після влучань вікна, двері були вибиті. Місцеві жителі об’єднувалися, й поліція з ними спілкувалася, обмінювалася номерами телефонів, а також виділяли сюди людей для охорони майна — про всяк випадок, щоб ніхто нічого з квартир не вкрав. Тут була дуже сильна команда місцевих жителів, які об’єдналися і ходили, патрулювали з ліхтарями, ввечері, вночі. Дивилися, щоб не було нікого сторонніх", — згадує правоохоронець.
Багато працівників тут і жили. Наприклад, я сам проживаю у місті Харкові, але через ситуацію залишився тут. Постійно працювали. Постійно були на роботі. Ввечері й вночі, коли телефонували, з хлопцями виїжджали, намагалися розв'язувати питання із життєдіяльності громади з органами місцевої влади, з лікарями нашими.
У лютому росіяни вже були біля околиць Чугуєва, але рушили у бік Малої Рогані. Окупувати Чугуїв росіянам не вдалося. Натомість вони майже місяць блокувати виїзди з міста.
"Співробітники почали казати ті, які проживали в Харкові, що траса заблокована, що в селищі Рогань на трасі стоять російські військові, здійснюють обстріли автомобілів. Були там і загиблі. І з нашого району були загиблі. Постійно здійснювалися обстріли цивільних авто, людей, які просто їхали цивільні до міста Харкова, намагалися виїхати звідси. Вже після ми бачили картину, де стоять розбиті авто, лежать тіла людей", — говорить поліцейський.
"Вмикали проблискові маячки, щоб люди бачили, що у місті є українська влада"
Під час блокади Чугуївський райвідділ поліції Максим Жук фіксував воєнні злочини росіян, возив донорську кров у лікарню. Поліцейські доставляли продукти й ліки місцевим. Для цього використовували дороги у сусідніх селах.
"Розуміли, що треба надавати допомогу. Вмикали маячки проблискові, щоб громадяни бачили, що поліція не покинула місто. Інколи казали, що поліція поїхала. Хто мені телефонував, я кажу: "Я тут перебуваю. Хочете — зустрінемось, десь побачимось. Я тут, і хлопці тут, і всі тут були". Я вважаю, що ми всі зробили — і керівник наш, і співробітники, які тут залишилися — зробили свій вклад в те, щоб у людей була віра у щось", — розповідає Максим Жук.
Ризики були для нас. Перший час ми не розуміли, де розташовані кордони, якась територія. Іноді їдеш, доїжджаєш до певної території, бачиш військову техніку, але не нашу. Не було чіткого розуміння, де ці кордони: куди можна їхати, і куди не можна. Десь було страшно. Десь, якщо разом із хлопцями, то про це не думалося. По-людськи, мабуть, було страшно, але про це ніхто не думав на той час.
Труни називали "фруктовими ящиками", для дітей влаштовували кіносеанси, а на 8 березня жінкам в укриттях роздавали тюльпани
У перші тижні повномасштабної війни у місті залишалися близько 17 тисяч людей, говорить начальниця міської військадміністрації Галина Мінаєва.
"У перший же день вторгнення були пошкоджені наші котельні. Місяць, коли було холодно, і люди просто не розуміли, що робити. Багато хто виїжджав з міста, люди ховалися по підвалах житлових будинків", — каже Мінаєва.
Варили їсти на дворі, великий котел — годували людей. Ми всім містом, хто був у місті на той час, шукали дитячий одяг. Передавали у пологовий будинок. Також тоді не працювали ритуальні служби. На жаль, ми робили й труни. Щоб не так страшно було, їх називали "фруктові ящики" — скільки у нас залишилося фруктових ящиків — це дуже страшно, але це було. Хлопці самі робили труни, самі виносили людей, якщо старенькі помирали.
Для найменших жителів громади під час блокади влаштували кіносеанси.
"Нам передали у власність громади дитячий табір, і там були ліжечка. Ми брали транспорт й ті ліжка звідти вивозили й розвозили по підвальних приміщеннях, будинках. Відвідували укриття у житлових будинках, й коли люди підходили, питали: "Галино Миколаївно, коли це все закінчиться?", я казала: "Скоро, все буде добре". Ми діткам влаштовували кінозали, щоб відвернути від тієї ситуації, в якій ми на той час жили, шукали олівці, альбом, проводили конкурси малюнків", — згадує очільниця адміністрації.
Ті люди, які не виїхали й працювали — всі герої. Наші хлопці, які йшли записуватись до територіальної оборони. Було дуже-дуже холодно. Хворостяний Роман Федорович — це директор ліцею (він загинув на фронті, собою закрив молодого хлопця) — транспорту не було, й він пішки у туфлях прийшов до міської ради, бо хотів записатися до тероборони. Наші працівники хлібзаводу, які випікали хліб і цей хліб роздавали людям. Наші старости, які приїжджали з віддалених сіл на своєму автомобілі. Вони за свої кошти купували хліб і відвозили по сільських територіях. Наші комунальні служби, коли я їм телефонувала серед ночі, жодного разу не було такого, щоб хтось сказав: "Я не можу, тому що я сплю". Наші медики, коли були влучання біля нашої лікарні, навіть у той час спускалися в укриття й надавали допомогу.
На 8 березня 2022 року громаді подарували тюльпани, які роздавали жінкам по укриттях.
"У моїх колег були знайомі, які в населеному пункті недалеко від нас вирощували тюльпани, і вони готували ці квіти на продаж. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, вони виїхали. Зателефонували одному з моїх заступників і сказали: "Поїдьте, заберіть ці квіти. Нас немає — вони пропадуть". Хлопці поїхали, ці квіти взяли, і квіти роздавали по укриттях, де були жінки, ходили по місту й вручали ці тюльпани. І нам подарували — це було надзвичайно приємно. Наші люди – їх ворог ніколи не зламає. Ми досить сильна нація, яка любить Україну, а чугуївці люблять своє місто", — говорить Галина Мінаєва.
"Дуже багато людей повернулися — це надихає"
Росіяни відійшли від Чугуєва у березні 2022 року, але досі продовжують руйнувати місто обстрілами.
За даними міської ради, за три роки пошкоджень зазнала половина багатоповерхових та приватних будинків, зруйновано декілька шкіл та найбільший дитячий садок міста. До вторгнення його відвідували понад 200 дітей.
"Наш садочок — найбільший садочок у місті Чугуєві, який за потужністю був на 230 дітей. Всі ці діти у нас були — 12 груп, і всі були зайняті. Ще 50 працівників було на той момент. Інтерактивні вправи з дітьми були. Вони не просто заходили у садочок, а заходили цікаво: віталися, хтось стрибав. У нас була "змійка" зроблена, тобто, щоб зацікавити дітей прямо зі входу до закладу. Ви знаєте, я йшла – нічого. Зараз у мене так тисне голову. Воно всередині. Це біль такий — не можу вам передати. Воно тут складалося з наших рук. Ми в садочку 20 років", — розказує директорка дитячого садочка Олена Шуліко.
Попри те, що російські війська продовжують обстрілювати місто, сюди поступово повертаються жителі та приїжджають переселенці, розповідає керівниця військадмінстрації Галина Мінаєва.
"Ми відновили надзвичайно складний об’єкт, який стратегічно важливий для нашої громади — це водогін. Він довго експлуатувався — його треба було замінювати. А потім ці нескінченні обстріли, і постійно у нас місто було без води. Сьогодні цей об’єкт повністю відновлений", — говорить начальниця МВА.
У нас постійно працює дві комісії по пошкодженому, по зруйнованому майну. Максимально намагаємося ці питання вирішувати. Нам хочеться, щоб жителі повернулися до своєї громади. Сьогодні дуже багато повернулися жителів — більш як дві тисячі дітей сьогодні у громаді. Це надихає на те, що життя повернеться до того рівня, який був, і буде ще краще.
Нині, за даними міської ради, в Чугуєві живе понад 30 тисяч людей — майже стільки ж, як до вторгнення Росії на Харківщину.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube