Мисткиня Таня Бакум створила проєкт "Перед кінцем світу я помию вікна". Цю роботу вона присвятила Харкову: у Познані Бакум розвісила постільну білизну, на якій зображені розбиті російськими обстрілами будинки на Північній Салтівці та у центрі міста.
Про своє враження від Харкова під час вторгнення та що означає її проєкт "Перед кінцем світу я помию вікна", Таня Бакум розказала Суспільне Харків.
Про що робота Тані Бакум "Перед кінцем світу я помию вікна": "Людина хоче втримати хоч якось свою реальність, яка вже розсипається"
Мисткиня Таня Бакум тимчасово проживає в Познані. Каже, що живе між Україною і Польщею. Свою роботу "Перед кінцем світу я помию вікна" вона оформила в одному з двориків в центрі Познані.
"Це постіль, яку я успадкувала від своєї мами. Вона виготовлена в моєму рідному місті Переяславі. Там раніше була фабрика, і тому вона має оце красиве оздоблення. Цій постелі вже, мабуть, років 30. Я надрукувала на комплекті — це дві наволочки, ковдра, підковдра і простирадло. На наволочках я надрукувала будинки з центру Харкова, а на підковдрі і простирадлі — з Північної Салтівки", — розповідає мисткиня.
За її словами, ідея "Перед кінцем світу я помию вікна" прийшла в липні 2024 року, коли Таня була в Ґданську.
"Там була одна дівчина, яка розказала мені історію про те, як вона може інколи прати білизну, що вже випрана. І це прозвучало для мене трохи дивно і незрозуміло. Я завжди вчуся й хочу дізнатися, чому люди роблять певні речі. І також я в той період почула історію про те, як родичі знайомої, що перебувають у місті, з якого вже насправді потрібно евакуюватися, збираються поклеїти нові шпалери в коридорі. І для мене це теж була дуже дивна історія — я спробувала зрозуміти про що це психологічно", — говорить Таня Бакум.
Я дійшла думки, що це про те, що людина хоче втримати хоч якось свою реальність, яка вже розсипається і якої не стає. Тобто ціле життя, яке відбувалося і будувалося, і тут в одну мить воно руйнується. Це таке намагання хоч якось докласти сил, щоб втримати цю реальність. Я хотіла передати цю емоцію.
"І моє завдання як мисткині — це працювати з тонкими матеріалами, з тонкими поняттями, тому я вибрала саме постіль й вирішила надрукувати на ній зруйновані будинки. Тому що постіль, коли вона розвішена у дворі, це про символ буденності, мирного життя, спокійного, коли ти маєш час на те, щоб просто випрати свою білизну, вивісити й зачекати, доки вона висохне. І я вирішила надрукувати будинки зруйновані, тому що вони вступають у контраст, у конфлікт із тим, що відбувається", — каже Таня Бакум.
Північна Салтівка, Палац спорту, Вероніка Кожушко: яким Таня Бакум побачила Харків
Мисткиня каже, що коли потрапила на Північну Салтівку у Харкові й бачила наслідки російських обстрілів на власні очі, то "не могла нормально дихати".
"У мене була паніка від того, я не могла уявити, що це насправді так. Коли я була на Північній Салтівці й просто відфотографувала те, що я бачила, я сказала собі, що моє завдання тепер як художниці показати це максимально великій кількості людей. Тому що це мають бачити, і, як на мене, це мають бачити і європейці в першу чергу. Тому ця робота була показана в Познані", — каже Бакум.
У Харків Таня Бакум приїхала початку вересня 2024 року. Каже, що було страшно їхати до міста: за кілька днів до цього російські війська обстріляли Палац спорту, а також Салтівський район.
"Я приїхала в момент, коли в Харкові відчувалася трагедія. Ми перший день ходили по центру. Уже тоді я побачила там руйнування, я їх зафіксувала. Вперше бачила такі руйнування, тому що я жила в Києві, сама я з Переяслава. Таких значних руйнувань я не бачила. Мене це вразило", — говорить мисткиня.
Наступного дня, ми поїхали до Палацу спорту, і в дорозі я почула історію про художницю, яка загинула. Це Вероніка Кожушко — художниця, якій було 18 років. І я почула дуже особисті історії про цю дівчину. Пам’ятаю, що коли я вийшла біля Палацу спорту, почувши ці історії, то просто сіла на землю й заплакала. Мені було дуже складно все це пережити.
У Харкові Таня Бакум з другом-фотографом пробули три дні. На Північній Салтівці мисткиня каже, що відчувала складні почуття.
"Я побачила дитячий садок, який був повністю зруйнований. Я пішла туди фотографувати. І це дуже важко — бачити розкидані дитячі іграшки, перевернуте фортепіано й тільки бетонні опори. На дитячому стадіоні ми побачили вирву. Пам’ятаю, я вийшла з цього дитячого садку й побачила жінку, яка вийшла з під’їзду й поливала квіти біля свого під’їзду. Мене це дуже вразило. Тому люди люблять своє місце, місто, вони не хочуть нікуди їхати, то воно їхнє рідне, але умови, в яких вони живуть, дуже складні. Це складно психологічно прийняти, але вони намагаються піклуватися про те, що мають — полива квіти на подвір’ї", — розповідає Бакум.
Як Таня Бакум створювала "Перед кінцем світу я помию вікна"
"Я працюю з фотографією, і один із методів друку, який використовую є ціанотипія", — говорить мисткиня.
За її словами, поєднання синього й білого дуже канонічне і сприятливе для ока.
Синє зображення — це саме фотографія, яку я надрукувала за допомогою хімії на тканині. Процес такий, що я наношу хімію на тканину, притискаю це склом, кладу негативи й потім друкую завдяки ультрафіолетовим лампам. Чесно скажу, те величезне простирадло, це дуже великий об'єм, і там треба було велику кількість негативів.
Бакум згадує, що негативів треба було 42.
"І у мене лампи були, хоча і великого формату, — мені надав їх викладач літографії в Познані, він дав мені використати, це теж велика удача, тому що в мене немає таких потужностей, щоб друкувати. І з цими лампами, які я отримала від нього, мені потрібно було вісім разів засвічувати це полотно. Тобто це була монотонна робота — просто перенесення і засвітлення", — пояснює Бакум.
Я спілкувалася з однією кураторкою, і вона сказала, що те, що я роблю, насправді теж про рутину. Тобто це рутинне перенесення, рутинне нанесення хімії — це також про рутину. І я скажу, що своїми роботами я також рутинно працюю з проживанням травми, в якій ми всі перебуваємо, і травми, яка в мене є. Рутина, як на мене, це одне з того, що допомагає психологічно триматися українцям у тій реальності, в якій ми є.
Моє завдання — показати це в Європі. Тому що мені здається, що ці роботи, вони мають ще раз показувати європейцям, що відбувається в Україні. Моє завдання як художниці, одне із завдань, тримати в інформаційному просторі Європи, світу те, що в Україні відбувається війна.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube