“Там над обрієм журавлі летять і на крилах на своїх у Харків принесуть весну” — так звучить уривок із пісні про Харків гвардійця Миколи Жовтобрюха. Її, ще не дописану, 55-річний головний сержант роти 5-ї Слобожанської бригади наспівав журналістам Суспільного у розташуванні на Харківському напрямку.
Складати пісні — захоплення Миколи з кінця 1980-х, відтоді як він юнаком потрапив на свою першу війну — афганську. Захищати Україну від Росії військовий з Дергачівщини пішов улітку 2022 року. Його командир на позивний "Малой" каже, спершу побратими не розуміли, як такий "дідусь" прийшов воювати, але згодом перейняли його військовий досвід, який надалі рятував бійців.
Як розуміє різницю між війнами, у яких брав участь, чого бажає на день народження, як ставиться до колишніх побратимів-росіян, які нині воюють проти України — читайте інтерв'ю з Миколою "Афганцем" Жовтобрюхом.
Далі — пряма мова.
"У тієї війни було багато хитрощів, знання яких дуже допомагає в цій війні"
Чому приєдналися до війська влітку 2022 року?
Мій син на війні, він пройшов АТО, зараз теж на війні. Я теж пішов на війну, я для себе так вирішив — захищати свій дім, свій край. Я знаю, що таке війна, тому й пішов. Навіть якби хтось казав не йти, я б все одно пішов.
Я півтора року прослужив в Афганістані. Наша частина стояла в Шінданді — це в північній частині країни, а основні бої тривали в Кандагарі. Нас туди закидали, ішли важкі бої, потім виходили назад у Шінданд, приводили себе до ладу, і знову нас туди закидали.
У тієї війни було багато хитрощів, знання яких дуже допомагає в цій війні.
Я був водієм БТРа. Спочатку в нас були "сімдесяткиБТР-70", потім вийшли "вісімдесяткиБТР-80", і нам їх відразу відправили.
Який досвід Афганської війни знадобився вам прямо зараз?
Найперше і найпростіше: коли мінометний обстріл, міна, яка свистить, полетить мимо. Від тієї, яка шелестить, треба ховатися щонайдалі. Той самий автомат Калашникова — як з ним працювати. Тому що там також є багато хитрощів.
Скажу чесно, я ту, афганську війну, не розумію. Навіщо нас туди посилали? Там інші люди, у них інші звичаї. А ми їм хотіли зовсім інше нав’язати. У них зовсім інше бачення життя. Це різні війни. У нас війна за нашу країну, за захист нашої країни. А тут ми влізли в чужу країну, так, як росіяни зараз до нас улізли.
У цій війні дуже багато змінили дрони. Тоді дронів не було. От це нове. А все, що використовується зараз — ті ж "Гради", "Смерчі", "Урагани" — це все придумувалося для Афганістану. Ті ж Т-64 у нас були, МІГ-27, МІГ-29 — вони у 1889 році тільки з’являлися в нашій частині.
Пліч-о-пліч з росіянами тоді як з побратимами також воювали?
Так, у нас усі були: і чеченці, і росіяни, і латвійці, і литовці, і туркмени, і таджики.. — представники всіх 15 республік були. У кожного свій характер, але ладнали.
Чи воює хтось із ваших тодішніх побратимів проти вас зараз, або, може, хтось із них підтримав вас?
Я чув, що такі, як я, воюють проти нас, але спілкування в мене з ними немає. Кажу як є. Коли почалася ця наша (повномасштабна — ред.) війна, — а я сам музикант, клавішник і соло-гітарист, так вийшло, що до того спілкувався з музикантами з Харкова, які виїхали в Москву — я перестав з ними й спілкуватися, тому що вони вважають, що Путін робить усе правильно. Я їм доводив, що все це неправильно. Скажу більше: раніше я писав пісні російською мовою, а зараз принципово не пишу пісень і віршів російською — я намагаюся спілкуватися українською, хоча проскакує суржик.
"Я сам собі сказав, коли почалася війна: я жодної пісні, жодного вірша не напишу російською мовою"
Як стали музикантом?
Ви знаєте, ресторан познайомить з усіма. Я грав після армії в ресторані. І так усі спілкувалися.
Один раз я привіз гітару, коли ми були на ротації у 2023 перед Кліщіївкою. Був час, відпочивали й трохи поспівали. Російських пісень, навіть якщо мене просили хлопці, я їх не співав.
Я сам собі сказав, коли почалася війна: я жодної пісні, жодного вірша не напишу російською мовою. Я навіть не знав, що декілька пісень ще в 90-х роках якимсь чином дійшли й до Москви, що там у московських частинах їх співали під гітару.
Хотілося б записати це не під гітару, а дійсно в професійній студії, щоб вони трішки по-іншому звучали.
Передаю наші емоції, як ми це відчуваємо, як виходимо з різних ситуацій. Тому що психіка іноді на грані, кажу як є.
"Я із залізяками з дитинства": ветеран війни в Афганістані та чинний гвардієць — про те, чим займався у цивільному житті
Яка у вас мирна професія?
Багато професій було. Після Афгану був начальником цеху масової продукції Токарівської птахофабрики — це майже під Росією. Працював також інструментальником шостого розряду.
Я із залізяками з дитинства, тому що батько працював шофером у колгоспі, і я з семи-восьми років їздив з ним на машині. Ясна річ, усе що він ремонтував, — я також цього навчався.
Отже, до війни я був інструментальником у сфері холодильної техніки. Гарна професія, вона мені дуже подобалася, і гарний завод у нас був. Зараз він ще закритий, тому що йому наші сусіди також багато шкоди наробили.
55-річний нацгвардієць "Афганець" повернувся на службу після поранення й дев'яти операцій
Як дістали поранення в Кліщіївці?
Був бій, потім вони почали гарно відпрацьовувати по нас 120-мм мінами. Міна прилетіла прямо в окоп і розірвалася… Один побратим загинув. Царство небесне, гарний хлопець. Йому шию наскрізь пробило. Захлинувся кров’ю, його б ніяк не врятували — це смертельна рана.
А мені вирвало ліве плече, перебило руку, пробило каску. Вона витримала, але все ж таки уламок у голову зайшов. Вухо пробило, перетинку — акубаротравма була. Уламки позалишалися ще в спині. Але бронежилет, звичайно, врятував.
Я навіть не знаю, скільки пролежав в окопі. Мої побратимчики прибігли, забинтували мені руку.
Дев'ять операцій переніс. Лікарі в Хмельницькому, чесно кажучи, зробили неможливе. Тому що я втратив багато крові. Після першої операції я взагалі міг пройти три-чотири метри, а далі мене хитало, бо ж слабкість.
Ви на своєму бойовому шляху зустрічалися із сином?
Він приїжджав до мене, а так — я знаю, що вони "там" були, він знає, що ми "там" були. А так не виходило зустрітися, не до зустрічей там, чесно кажучи. Коли є зв’язок, списуємося. Бачу, що не відповів, намагаюся через своїх знайомих з’ясувати, що з ним. Хочу знати, де моя дитина.
Що думаєте про Нацгвардію та свою частину?
Я звик до цієї частини. Це моє життя. Може, на передку вже не можу бути, але якусь користь тут я ще можу дати. Підказую тим, хто ще нічого не розуміє в цій війні. Я до них ставлюся практично так, як до свого сина. Що в мене є, я всім стараюся поділитися. Як кажуть, сам не з’їм, але останнім шматком хліба поділюся, віддам їм.
Ви їм за батька?
Так! Переважно всі називають мене "дядя Коля".
Я 14 людей врятував. Це було в Серебрянському лісі взимку 2022 року. Ми були на завданні, і треба було переміститися на іншу позицію. Я сказав, що не треба туди переміщатися — шосте чуття, мабуть, з Афганістану залишилося. Через півтори години туди, куди ми повинні були зайти, усю ту позицію росіяни просто стерли. А завдяки моєму шостому відчуттю всі залишилися живі.
18 грудня у вас день народження. Чого хочеться найбільше?
Я закохався в тишу. Кажу як є. Дуже полюбив тишу. Хочу, щоб у нашій країні було тихо й спокійно. І щоб вона стала дійсно європейською державою. Усе це відновиться, було б у нас ще бажання.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube