У Пісках-Радьківських — деокупованому селі на Харківщині — готуються до загальної евакуації. Її в частині Борівської громади оголосили через наближення фронту. Бої точаться за 20 км від села, а жителі кажуть — не хочуть вдруге опинитися в окупації.
Що пакують у валізи, як описують обстановку в селі та що згадують про російську окупацію — у матеріалі Суспільне Харків.
"Все думала: "Нехай не до нас", а тепер і до нас": як необхідність евакуюватися вдруге сприймають переселенці
Наталія Глоба разом з чоловіком приїхала до Пісків-Радьківських із захопленого росіянами Донецька у 2014 році. На початку повномасштабної війни подружжя на пів року потрапило в окупацію — село було під контролем росіян до вересня 2022 року. За словами жінки, речі ще не збирала.
Поки не оголосили евакуацію, спокійно було, а зараз кожен чекає, що буде ще гірше, тому що у нас вже є досвід. Буде видно, куди будемо переїжджати, як переїжджати, але, чесно кажучи, сподіваємося, що фронт утримається і нікуди не прийдеться їхати. Розумієте, якщо виїжджати — це буде поїздка в один кінець. Сюди нікуди буде повертатися.
Для евакуації вже приготувалася Валентина Гунько. Жінка родом із сусіднього села Нижчого Солоного. Каже, місяць тому в її хату влучила авіабомба, тому вона переселилася до родичів і найближчими днями планує виїхати на Полтавщину.
Чудо, що ми вціліли. У моєї свекрухи був день народження, і якраз був приліт. Нам подзвонили: "Негайно їдьте, горить будинок!". Ми як прилетіли, люди вже тушили. Батька витягли, перші служби вже були на місці. І отак — нема будинку, їдемо в чужий край, чужі люди.
Я все думала: "Нехай не до нас", а тепер і до нас. Знаєте, речі тепер уже не мають ніякого значення. Дуже не хочеться їхати, у нас тут так гарно, у нас Оскіл знову набирається. У нас є ще будинок недобудований, ми перед війною почали будувати ще у 2014 році, стоять стіни. Нехай хоч стіни нас чекають.
"Якщо будемо заважати військовим, звичайно, евакуюємося, але людям дуже важко. Це ж не вперше ні з чим залишаєшся"
Після оголошення загальної евакуації Ольга з чоловіком почали вивозити речі у Нову Водолагу, до друзів.
Сьогодні оце продали корову, теличку. Корову продали за 22 тисячі. По наших цінах це дуже мало — по 30 тисяч корова. У нас ні пенсії нема, ні зарплати. Вона була наша годувальниця.
По телевізору кажуть — це терор українського народу. Ні, це геноцид. Так не має бути. За що він нас так гнобить? Залишатися тут — знесе все з лиця землі, він же взагалі нічого не залишає.
Поки ще влада у нас є, світло є, газ є, то ми поки і тут перебуваємо. Дочка вже виїхала з онукою, ми з мамою — мама хвора своїми болячками, зрозуміло, що нікуди не хоче — поки є можливість, тут.
Напружено, стабільно напружено. Стріляють, бахкає постійно.
В окупації не залишатимемося точно. Якщо фронт буде підсуватися ще ближче — евакуацію оголосили, ми це знаємо — плануємо (виїжджати — ред.).
Катерина Шаповалова розповіла, що попри те, що село обстрілюють нечасто, її 6-річний син навчився відрізняти за звуком "своїх" та "чужих".
Я не була в окупації, я виїжджала звідси на захід України, потім була в Німеччині, потім повернулася. Квартира розбита повністю ще з 15 квітня 2022 року, як вони заходили сюди. Живемо то в брата, то в сестри. Я вже наїздилася, не хочу ніде, на цей момент поки буду тут.
Я на роботу їжджу в Ізюм, орендую квартиру — там опалення не увімкнули. Я сюди приїжджаю, кажу: "Тут так тепло, накочегарив сам собі скільки хочеш". Люди, коли пережили і окупацію, і блекаути, у них є альтернативі джерела енергії. Якщо ми будемо заважати військовим, звичайно, евакуюємося, але людям дуже важко, це ж вже не вперше ні з чим залишаєшся.
73-річна матір Тетяни під час окупації села лишалася в ньому з сином. У жінки виявили рак, пропонували лікувати в Луганську, але та відмовилася. Її вдалося вивезти на підконтрольну Україні територію, каже Тетяна Соломаха, вона лікувалася, але згодом померла.
Після евакуації мати розповіла доньці про те, що росіяни забирали її на допит.
Приходять ФСБшник у хату. Мама каже, книжку читаю, а вони: "Бабка, руки вгору". — "Чого це я буду у своїй хаті руки вгору підіймати?" — "Руки вгору, у тебе п'ять хвилин зібратися" і посадили її в БТР — і на допит. Сказали, що у неї зять військовий і вона їх здала, щоб їх розбили на Лозовій.
Сусідка розповідала: "Я побачила, що до неї БТР приїхав. Семеро людей ведуть її посередині, автомати спереду, позаду у спину вставили. Потім дивимось, ввечері вона повертається. Ми аж видихнули".
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube