Ольга Онищенко віддала роботі на Харківському обласному радіо понад 40 років: прийшла на роботу друкарки й згодом стала випусковою редакторкою. Валерій Захарчук прийшов на радіо у 1990 році — він був серед тих, хто допомагав радіослову виходити в ефір та бути почутим і на Харківщині, і за її межами.
У рамках проєкту "Радіодім" Суспільне Харків публікує їхні спогади про роботу на харківському радіо.
Валерій Захарчук, начальник цеху радіомовлення та звукозапису: "У наш час радіо було таке ж престижне, як зараз iPhone пізньої моделі"
Захоплюватися радіо Валерій Захарчук почав ще у дитинстві. У будинку юнацтва та творчості відвідував радіогурток, потім навчався у військовому авіаційному училищі за спеціальністю "Радіозв'язок". Після розпаду Радянського Союзу Валерій Захарчук звільнився з військової служби та вирішив опанувати цивільну професію. На обласне радіо прийшов, побачивши вакансію на телебаченні, у листопаді 1990 року.
У наш час радіо було таке ж престижне, як зараз iPhone пізньої моделі. Та атмосфера у будинку на Чернишевській, 22, вона так мене полонила, що на апаратуру тоді не дивився. Люди, сама робоча атмосфера, настрій, колектив — тоді багато людей було, як в редакціях, так і в технічних, і всі щось робили, шум, гамір, звучання радіопередачі.
В обов’язки Валерія Захарчука входило обслуговування студії, акумуляторів, а також забезпечення прямого ефіру.
"Було в нас три радіоінженери й не було в нас такого, що я відповідаю тільки за радіомовлення чи тільки за звукозапис. Я мешкаю недалеко від радіодому, й іноді доводилося в прямому сенсі слова прибігати й на радіоефіри ранкові, або ввечері о 23-й. Ми з 1990 до 1991 року працювали на весь Радянський Союз", — розповів Валерій Назарович.
Валерій Захарчук каже, у радянські часи вимоги до працівників радіо були більш жорстокі.
"Вісім секунд зупинки радіосигналу будь-якого, чи це першої програми, чи нашої — це брак. Це вже надзвичайна ситуація. Перша помилка диктора — це відсторонення на місяць і його праця над собою. Друга помилка в ефірі — відсторонення зовсім з ефіру. Були прямі ефіри на інші країни — на Угорщину, на Нікарагуа, інші, приїжджали спеціалісти з Москви, які з нами поруч сиділи вночі й все доводили до ладу", — пригадав працівник радіо.
У 90-ті роки радіомовлення охоплювало понад 70% Харківщини. У 1995 році Харківське обласне радіо перше в країні придбало й опанувало радійний комп’ютер звукозапису й видачі в ефір на програмі Digiton, розповів Валерій Захарчук.
"Я пам’ятаю, як перший час всім було страшно його вмикати, трусилися, що, не дай Боже, він згорить, бо він великих грошей коштував. Він робив не тільки цифровий монтаж, а й цифрову видачу сигналу. Але спочатку редактори не хотіли з ним працювати, на магнітофонах їм було легше змонтувати. Та деякі зрозуміли журналісти, що монтаж на комп’ютері й швидше, і якісніше, і черги ніякої немає, бо на магнітофонах велика кількість радіожурналістів була. А потім дійшло до сварок, коли головному редактору місця не було", — зазначив Валерій Захарчук.
Захарчук каже, важливо, щоб радіослово виходило в ефір і його можна було почути.
Чув часто, як наш радіосигнал з потягів роздавався, як під наш "Музичний експрес" (програма на радіо, — ред.) дискотеки в селах влаштовували, як наші сигнали приймали й нам приходили листи з Фінляндії, зі Швеції. Коли ми стикаємося, що немає інтернету, немає світла, тяжко жити, якщо ти не знаєш, що відбувається, а тут роздається голос ведучої і якісь важливі новини. І пісня наша підтримує і воїнів на передовій.
Ольга Онищенко, випускова редакторка: "Я дійсно вважаю, що це моє єдине місце роботи"
Ольга Онищенко прийшла працювати на Харківське обласне радіо в 1979 році за оголошенням. 20-річна дівчина влаштувалася на посаду друкарки, й довгий час не могла повірити, що дійсно працює з метрами радійної справи.
Я зустрілася з такими видатними людьми! Їхні голоси я чула на радіо з дитинства, мабуть. І коли я прийшла на радіо, побачила їх на власні очі, ми стали просто спілкуватися, жартувати, робити одну справу, для мене це було взагалі… Я дійсно вважаю, що це моє єдине місце роботи.
Ольга Онищенко каже, дуже багато в роботі радійників залежить від професійності, грамотності, знання мови.
"Ось, наприклад, випуски новин, які складав Роман Манів, це взагалі оперативна передача, вона створювалася сьогодні на сьогодні й у редакторів був обмежений час на створення цієї передачі. Може навіть декілька хвилин давалося. І Роман Олексійович був людина дуже зібрана, відповідальна, і він вимагав всього цього від команди, яка створювала ці новини", — зазначила Ольга Онищенко.
За її словами, в ті роки, коли вона працювала на радіо, всі новини та передачі до виходу в ефір потрібно було узгоджувати з обллітом. Журналісти приносили друкаркам свої сценарії в написаному від руки вигляді, а вони їх передруковували.
"От, наприклад, мій улюблений редактор Наум Ісакович Воробйов. Я його настільки поважала, настільки любила його, він дуже талановита людина була: він писав вірші, він писав фейлетони, і ці фейлетони ставилися в харківських театрах. А друкувати його… Ми просто розігрували, хто буде друкувати, бо в нього був дуже незрозумілий почерк. І сценарій — це був квест: покреслений, викреслений, оновлений. То було покарання. Просто зрозуміти це — стрілочка з першої сторінки на дев’яту, з дев’ятої на п’яту. І це людина багато разів перечитувала свій власний текст, щоб його удосконалити, щоб зробити більш логічним, зрозумілим, щоб на слух сприйняття краще. Політ творчої думки", — поділилася спогадами Ольга Онищенко.
Бувало таке, що журналісти одразу надиктовували друкаркам свої тексти, згадує Онищенко.
Приклад цього — це був Юрій Леонтійович Лойко. Він працював в редакції сільгосп передач. У нього взагалі ніколи не було чернетки сценарію. Взагалі. Я навіть не знала, як виглядав його почерк. Він приїжджав з села, брав цигарку, заходив до друкарки, сідав, діставав з кишені якийсь клаптик паперу, дивився на нього, а там були цифри, цифри, цифри і якісь прізвища. Оце був його сценарій. От він сидів і нашій друкарці розповідав, де він був, в якому радгоспі спілкувався, на яку тему, що йому там сказали. І виходила з голови просто передача на 15 хвилин. 15 хвилин — це сім-вісім сторінок друкованого тексту. Він диктував всю передачу, він ніколи її не писав спочатку на паперці. Він її одразу диктував нам з голови.
Коли Ольга Онищенко прийшла працювати на радіо, у друкарському бюро було чотири друкарки. На цій посаді працювали тільки жінки.
"Друкарське бюро у нас було в найвужчій кімнаті з усіх кабінетів. За шириною — це пів кабінету. І в тій кімнаті сиділи чотири друкарки, біля кожної стояв стілець для того, щоб диктувати можна було, хтось приходив. Там був такий шум! Я взагалі зараз не уявляю, як ми взагалі чули хоча б того, хто нам диктував. І бувало, що біля кожної з чотирьох друкарок сиділи чотири редактори, які їй надиктовували", — пригадала Онищенко.
З часом в радіодомі почали з'являтися комп'ютери й редактори вже самі могли друкувати свої сценарії.
"Тоді залишили одну друкарку, вона друкувала саме інформаційні програми, щоб швидше просто було. А решту передач вже самі автори друкували, набирали й це швидше було, ніж писати від руки. Це були десь 90-ті роки, чи може початок нульових", — розповіла працівниця радіо.
У 1995-му році Ольга Онищенко стала випусковою редакторкою. Вона мала і прослуховувати передачі, і звірятися зі сценарієм, і перевіряти вже готовий змонтований матеріал.
"Мене Світлана Василівна Кублицька викликала до себе (головна редакторка — ред.). І сказала, що сьогодні з 12 години ти працюєш в якості випускової. Це взагалі був шок і потрясіння. У мене був сценарій, рулон ось цей великий, і плівка, намотана на цей великий рулон, і я звіряла з текстом, щоб все було на місці, відбиття — відбиття, де вставка – яка саме, хронометраж, щоб відповідав, після передач йшов прогноз погоди чи реклама. І щоб все, що написано, щоб відповідало і в сценарії, і на рулоні. Саме ось цей сценарій, відповідний звуку, вимагала у мене центральна апаратна", — розказала Ольга Миколаївна.
Загалом Ольга Онищенко віддала роботі на радіо понад 40 років.
Я хочу привітати всіх причетних до цього поважного ювілею, до сторіччя нашого радіо. Всіх, хто працював на радіо, всіх, хто пам'ятає мене, всіх, кого ніколи не забуду я. З великою вдячністю за спільні роки, нашу спільну роботу. Романа Олексійовича Маніва я хочу привітати з подвійним ювілеєм — зі сторіччям радіо і з його особистим 90-річчям. І наших слухачів, обов'язково наших слухачів, для яких ми працюємо і які зберігають вірність нам, нашому радіо впродовж століття.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube