Сьогодні минає рік з найбільш масової загибелі людей через ракетний удар росіян по Харківщині з початку повномасштабного вторгнення. 5 жовтня 2023 року російські військові вдарили по деокупованому селу Грозі з комплексу "Іскандер-М". Ракета влучила в кафе, де місцеві справляли поминки по своєму військовому-односельцю. Тут загинули 59 людей — сьома частина жителів.
Щоб вшанувати пам'ять загиблих, у селі провели молебень, з самого ранку люди несли до могил квіти. Яким був для них цей рік без рідних і друзів — у матеріалі Суспільне Харків.
"Цей рік не тільки для мене — він був для всіх пустим. Просто йшов час, і по всьому": що кажуть рідні та односельці загиблих
Андрій Гунько прийшов на кладовище у Грозі до могил своїх кумів.
"Пантелеєв Анатолій — мій друг дитинства. Він на рік старший. Разом ми ходили в садок, у школу, виросли, потім покумалися, гарно дружили, допомагали один одному. Оля, його дружина, — була сусідкою з дитинства, вийшла заміж за Толю. І так усе життя до минулого року, до 5 жовтня, ми були пліч-о-пліч, але біда розлучила", — згадує Гунько.
Цей рік не тільки для мене — він був для всіх пустим. Просто йшов час, і по всьому. Як то кажуть, час лікує. Нічого не лікує. Мені-то тяжко, але я не можу уявити, як це все переживають рідні і близькі загиблих.
Батьки чоловіка живуть по сусідству з Валерієм Козирем, який через російський удар втратив доньку, зятя і сватів: "Спілкуємося, допомагаємо одне одному. Село було дружнє, всі одне одному допомагали".
З сусіднього селища Шевченкового Анна Василенко приїхала поминати загиблу тітку Наталію Мамон та її чоловіка Анатолія.
Ми завжди приїжджали сюди до тітки, вона тут поруч живе. Ми були дуже близькими. Кожен раз згадуємо, плачемо. Дуже тяжкий рік. Хочеться, щоб вона була жива й з нами так само жартувала, спілкувалася. Але її вже немає.
Військовий, якого поминали, коли 5 жовтня 2023 року стався удар, — племінник Валентини Козир. Того дня з найближчих членів родини вона втратила сина, молодшого онука, доньку та чоловіка.
"Квіти привезла, гостинці, рушнички. Те, що потрібно. Нічого ми більше не можемо. Просто пом’янути. Мені дуже важко. Дуже важкий рік, дуже багато був прав. Доньчин син позбавив батька прав. Опіку оформили — це цілий рік. Я стільки за всім побігала! Це дуже тяжко самій. Діти — це була моя підтримка", — говорить Валентина.
Я сюди ходжу як додому. Я ціле літо сюди часто ходила, бо квіти тут поливала. Я ж постійно тут прибирала — хто тут ще прибиратиме?
"Невістка залишилася жива, вона в Австрії. Лікується там після цього удару. 17 вересня їй зробили останню операцію — з руки пластину витягли. Треба щось зі слухом зробити, бо вона погано чує", — розказала Валентина Козир.
Вціліла під час удару: "На початку плакала, що 60 років прожила нормально, а потім… Зате живі. А тих, хто це зробив, обов'язково покарає Бог, покарає не в одному поколінні ту заразу"
Тамара Корх — одна з п'ятьох людей, які вижили у кафе в селі Грозі під час ракетного удару РФ 5 жовтня. Каже, боїться на річницю удару їхати на місце влучання.
"Я сьогодні туди (на меморіал — ред.) не поїхала. Я боюся, якщо чесно. Кажуть, двічі в одному місці вирви не буває, але… На кладовищі я була в четвер. Ми з чоловіком купили два здорових кульки цукерок, до кожного, хто загинув того дня, ми підійшли й поклали цукерки й печиво. Ми з ними привіталися, так що вони хай не ображаються", — говорить Тамара.
Жінка досі проходить реабілітацію.
"Дякую датському благодійному фонду, який оплатив мені реабілітацію в Модричах. Треба ще подіставати уламки. Вони ще є в нозі, у голові — а для цього робити трепанацію черепа", — каже Тамара.
На початку плакала, що 60 років прожила нормально, а потім… Зате живі. Скільки Бог відміряв, стільки й проживемо. А тих, хто це зробив, обов'язково покарає Бог. Він покарає не в одному поколінні ту заразу, яка навела на це кафе, і стільки людей загинуло. Наша вулиця майже вимерла — 20 людей зразу немає. Це дуже важко. Виходиш — за день буває нікого й не побачиш.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube