З собаками, телятами та нутріями: де на Харківщині знайшли прихисток переселенці з Вовчанська

Понад 17 тисяч переселенців прийняла Височанська громада під Харковом з початку повномасштабної війни. Серед прихистків є такі, що приймають евакуйованих зі свійськими тваринами. Зокрема, в церкві "Будинок милосердя", розрахованій на 75 людей, додатково утримують корів, свиней, кіз та курей. У закладі також прийняли родину Помазунів, яка місяць тому під обстрілами вибралася з прикордонного Вовчанська з двома вівчарками.

На власній автівці з-під обстрілів та бомбардувань: подружжя з Вовчанська евакуювалося з двома вівчарками

Подружжя Лариси та Сергія Помазунів виїхало з Вовчанська 11 травня.

"8 травня ще закидували КАБами, а потім вже почали сильно обстрілювати. Місто горіло. Ми прийняли рішення їхати, тому що ми б там не вижили. Поряд з будинком був "приліт". Там ще залишалися люди, але зараз з ними немає зв’язку", — каже Лариса.

З-під обстрілів вибиралися на власному авто — того дня район міста, у якому вони жили, бомбардували росіяни, розповідає жителька Вовчанська.

"Волонтери під кулями вивозили людей і тварини, поліція постійно передавала: "Евакуюйтеся! Евакуюйтеся!", і допомагали людям під кулями. Це страшно. Хто це не пережив, той не зрозуміє. Це дуже тяжко, розбите серце. Ми не розуміємо, як жити далі. Єдина мрія — повернутися додому", — говорить Лариса.

Переселенка грає зі своєю чотирирічною вівчаркою Демі — однією з двох, яку вона з чоловіком Сергієм вивезла з Вовчанська. Другу вівчарку звати Ненсі, її Ларисі на день народження подарували діти сім років тому.

"Вони не ладнають між собою. Ненсі дуже ревнує нас, а Демі спокійна, слухняна. Ненсі дуже боялася вибухів і дуже в неї серце стукало. Я іноді закривала її у ванній кімнаті, щоб утримати від цього бахкання. Коли сильно бомбили, вона виривалася в усі двері. Я її з усієї сили тримала, щоб вона не вискакувала надвір і не потрапила під обстріл", — розповідає Лариса.

"Ненсі сама у нас не може залишатися, тільки з нами усюди. Якщо ми, наприклад, десь всі виходили, ми її прив'язували до дверей, щоб вона нікуди не ділася. Вона чекала на нас і вила, розумієте? Вила, поки ми не приїдемо. Мабуть, люди так не прив'язуються, як собаки. Які ж вони віддані. Вони тобі в очі дивляться і кажуть: "Куди ж ти мене кинеш?", — каже власниця двох собак.

Церква під Харковом приймає переселенців з тваринами

У Харкові родина поїхала до Координаційного центру, який займається розселенням евакуйованих. За словами Сергія Помазуна, через великих собак родина довго шукала житло — зрештою прихисток їм запропонували у церкві в передмісті Харкова.

"Я не думав, що в наш час таке можливо. Прийняли нас, як рідних. Що нас, що собак. Після вибухів відійшли. Одна — нічого, я її відпускаю, не боюся, а другу боюся відпускати. То за зайцем побіжить, то ще щось. Я її з повідця не відпускаю", — каже Сергій.

Подружжя розмістилося у церкві "Будинок милосердя" у Височанській громаді. За словами керівника прихистку Ярослава Череднякова, у церкви є можливість приймати людей з тваринами — на її території зараз живуть 15 телят, сім корів, кози, кури, свині, нутрії, пацюки та собаки.

"У нас є можливість будувати вольєри, приміщення для тварин. Потрібна тільки фінансова допомога, тому що церква працює завдяки самозабезпеченню — пожертвам. Деякі тварини розводяться і заводяться тими мешканцями, які тут проживають", — каже Ярослав.

"Якщо у когось є змога допомогти нам будматеріалами або фінансово, будемо дуже вдячні. Ще одна наша проблема — плата за комунальні послуги: людей багато, приміщення велике, його треба опалювати й забезпечувати водою. Для нас це серйозна проблема", — зазначає керівник прихистку.

За його словами, церква може прийняти до 75 людей, при додаткових вкладеннях можуть збільшити кількість місць до 250. Переселенців почали приймати з березня цього року.

"Ми націлені на те, щоб приймати людей з прифронтових територій. Люди можуть тут залишатися, оговтатись та адаптуватися, прийняти новий образ життя і пристосуватися вже до нових умов. Координаційний центр надає людям вибір і ті люди, які згоджуються приїхати сюди поселитися, вони звертаються до нас, і ми їх забираємо, перевозимо сюди", — говорить Ярослав.

Проживання у церкві безплатне, наголошує керівник прихистку.

"Навпаки — ми даємо змогу людям працевлаштуватися і допомагати нам, а за це отримувати кошти. Є програма "Суспільно корисні роботи" від нашого Центру зайнятості. Там пішли нам назустріч, виділили квоту і люди ВПО мають змогу працювати й отримувати гроші. Вони можуть працювати на території — у нас три гектари: у їдальні, в саду, з тваринами", — каже Чередняков.

Височанська громада на Харківщині прийняла понад 17 тисяч переселенців з 2022 року

Усього з початку повномасштабного вторгнення Височанська громада прийняла 17 311 переселенців, з них 1893 — діти, каже начальниця Височанського відділу соцзахисту населення Вікторія Демочко.

"Люди розміщуються самостійно, орендують житло, а також у нас є місце компактного проживання — це комунальний заклад Харківської обласної ради — Зеленогайська спеціальна школа. Там зараз перебуває 80 осіб. З 1 травня волонтери евакуювали та розмістили у цьому закладі четверо осіб — це люди, які були евакуйовані з Вовчанська та Куп'янського районів", — зазначає Демочко.

Загалом у громаді після 1 травня розмістили 57 людей з міста Вовчанськ, населених пунктів Вовчанської громади, Куп'янського, Чугуївського районів, Ізюма, Липців, Циркунів, уточнила начальниця Височанського відділу соцзахисту населення.

"Жителі Височанської громади зі співчуттям ставляться до родин, які виїжджають з окупованих територій та зон воєнних бойових дій і вивозять із собою тварин. У тому разі, якщо є можливість, надають дозвіл на те, щоб розташувати у своїх оселях разом з родиною і домашніх тварин", — зауважує Демочко.

"Буду під парканом спати, але з ними": подружжя Помазунів з Вовчанська шукає приватний будинок для життя з собаками

Подружжя Помазунів хоче орендувати приватний будинок, щоб собаки могли вільно бігати по території. Але поки не змогли знайти житло, куди б пустили тварин.

"Вже майже місяць житло шукаємо — за мінімальну плату і щоб з собаками було можна. Я і в чатах писала, і знайомим: "Допоможіть знайти нам приватний будинок хоч десь". Пропонували в Полтаві й в Закарпатті, але не хочеться далеко їхати від своєї домівки", — говорить Лариса.

"У передмісті Харкова хотілося б знайти житло. Я виріс у передмісті, звик до сільського життя. Хотілося б приватного сектору. Успіхів поки немає: нічого не підходить, усі варіанти відпадають. Люди не хочуть брати саме через собак. А куди їх віддати? Це ж члени родини. Ні, я буду під парканом спати, але з ними", — додає Сергій.

Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, Facebook, Viber, Instagram, Youtube