"Машину віднесло в поле, двигун вирвало через дах". Волонтер з Харківщини підірвався на міні дорогою на передову

Волонтер з Харківщини підірвався на протитанковій міні, коли віз дрони бійцям на передову, лютий 2024 року, Харківщина. Фото: Віталій Колісник

Волонтер Віталій Колісник віз дрони на передову бійцям, коли дорогою підірвався на протитанковій міні. У тіло чоловіка потрапили численні уламки, один з яких утворив у тулубі протяжну рану довжиною 17 см, деякі досі дістають з очей. Внаслідок вибуху Віталій також отримав перелами руки та ноги. На п'ятий день після кількох операцій 43-річний уродженець Вовчанська знову повернувся до волонтерства, бо, за його словами, "у війни кнопки "Стоп" немає".

Про допомогу цивільним та військовим з перших днів повномасштабного вторгнення, втрату автівки у перший же день її роботи та про те, як уцілілі дрони все ж потрапили на передову — Віталій Колісник розповів Суспільне Харків. Далі — пряма мова.

"Було відчуття, що мене розшматувало". Волонтер з Харківщини підірвався на протитанковій міні, коли віз дрони військовим

Це було 17 лютого 2024 року. Я їхав бусом із Харкова на передову в північному прикордонні області, віз хлопцям дрони, з 20 штук у багажнику частина призначалася їм. Їхав нешвидко, може, 30 кілометрів на годину накатаною колією. Машини раніше їздили нею, знаю також, що частини підірваного танка вивозили тією дорогою, і електрики їздили там. Це ґрунтова дорога в Липецькій громаді, там обабіч — поля.

Я спершу не зрозумів, що то був вибух. Машину віднесло в поле метрів на 10 від вирви, і вона приземлилася на "передок". Двигун відкинуло метрів на 30, його вирвало через дах, що розкрився, як консервна банка. Було відчуття, що мене розшматувало, але хтось мене зібрав докупи, дав ляпаса, і я прийшов до тями.

Від вибуху автівку волонтера відкинуло в поле, а двигун — вирвало через дах, 17 лютого 2024 року, Харківщина. Скріншот з відео, наданого Віталієм Колісником

Я на сидінні, у голові гуде, руки й ноги не рухаються. Зрозумів, що я проткнутий підсилювачем дверей — він заліз мені в лівий бік. У мене син тільки народився, йому чотири місяці. Коли я сидів за кермом, думаю: не можу підвести свого хлопця. Якимись рухами я зліз з підсилювача, відчув нервовий простріл у руках — вони заворушилися, ноги також. Випав з машини, запхнув рукавицю в дірку в боці, з неї багато крові текло. Потім перев’язав себе паском зі штанів. Дірка ж — 17 сантиметрів завдовжки.

Полежав, зрозумів, що треба вставати. Підвівся, відчув, що нога зламана, рука зламана. Я протер шапкою одне око, щоб кров не дуже текла й затуляла огляд. Побачив чи не побачив хтось цей вибух — я не знав. Почав оглядатися врізнобіч, шукати телефон, а він дивом залишився на "торпеді" й у цей момент задзвонив.

Уламок розсік тулуб та утворив рану довжиною 17 см. Фото: Віталій Колісник

Подзвонили мої друзі, питають: "Що з тобою?". Розповів, у яку халепу потрапив. Спитали, де це сталося. А я зорієнтувався: підпалив сухе сіно, щоб було видно дим, і дав друзям приблизні координати місця. Воно там безлюдне, ніяких кафе, на п'ять кілометрів попереду людей немає. І все ж таки я вирішив не чекати на місці, а піти до іншої дороги, де мої друзі точно не пропустять мене. Записав відеозвернення, зафільмував розбитий бус — на всяк випадок, не знав, дійду чи ні.

Віталій Колісник внаслідок підриву на протитанковій міні отримав численні уламкові поранення, перелом руки та ноги, 17 лютого 2024 року, Харківщина. Фото: Віталій Колісник

А ще не залишався на місці вибуху, бо, думав, може, там хтось щось іще заклав. Я вважаю, що це або ДРГ зайшла, або місцеві колаборанти, які роблять такі капості. Дуже багато мін залишилося по лісах, колаборант міг кинути її собі в сумку, принести й закласти. Я до того випадку тією дорогою один раз їздив, але ще й інші хлопці їздили. Знаю, що з тієї дороги раніше знімали міни, три точно.

До дороги, де мене зустріли хлопці, я пройшов кілометр. Було важко йти: стопа посередині зламана, тому ставав на п’ятку. Руки почали дуже мерзнути, німіти, і хотілося сісти поспати. Але розумів, що не можна.

"У війни кнопки "Стоп" немає". Віталій Колісник з Харківщини повернувся до волонтерства після підриву на міні

У лікарні мені зробили декілька операцій, дістали чотири-п'ять великих уламків. На останній, п’ятий день я прямо з операційного столу встав і сказав, що пора їхати. Лікарі сказали: "Добре, але беріть на себе відповідальність, підпишіть папери". Я не міг довго лежати в лікарні, у війни кнопки "Стоп" немає, я бачив у хлопців на війні й гірші ситуації, ніж у мене — відірвані руки й ноги. Тому якщо я можу ворушитися, треба їхати й везти допомогу. Після виписки я вже чотири рази їздив на Бахмутський напрямок. Возив маскувальні сітки, зарядні станції, FPV-дрони, тепловізори, РЕБи.

Віталій Колісник привіз допомогу на передову, Харківщина. Фото: Віталій Колісник

Минуло трохи більше ніж два тижні. Погіршення стану не було, але ребра болять, м’язи порвані. Не кожен день, а коли є змога, їжджу на процедури. Наприклад, коли уламочок з ока вилазить, вони ж досі ж лізуть і лізуть, є такі, що глибоко сидять. Голкою їх підчіпляють. Уже нестрашно. Через перелом кістки в стопі підкладав пластинку в берці, щоб було легше ходити.

Внаслідок вибуху протитанкової міни у Віталія зламана стопа, лютий 2024 року, Харківщина. Фото: Віталій Колісник

Фахівці, які виїжджали на місце, де я підірвався, сказали, що то була протитанкова міна ТМ-62, її було встановлено недавно. У бусі я їхав у формі з шевроном, на якому зображена така ж міна й напис: "Без права на помилку". Виявилося, є таке право. А ще, як мені розповіли, за 10 метрів від протитанкової міни через її детонацію вибухнула ще одна — протипіхотна. У момент вибуху я цього не зрозумів, не почув її. Якби мене викинуло з буса, то протипіхотна міна прошила б мене наскрізь, а завдяки тому, що бус злетів у повітря, вона спрацювала під ним.

Форма Віталія, коли він підірвався на протитанковій міні, та шеврон з написом "Без права на помилку". Фото: Віталій Колісник

Справа — шеврон Віталія з зображенням протитанкової міни та написом "Без права на помилку". Фото: Віталій Колісник

Бус залишається на місці вибуху. Забирати не буду, це моя травма. Судилося йому там лягти — хай лежить. Уже кажуть, що хтось колеса з нього поскручував. Я його тільки розмитнив і пригнав із ремонту. Зробили форсунки, зробили паливну систему. Перший день, виїжджаю — і буса більше немає.

Віталій у лікарні після вибуху протитанкової міни, лютий 2024 року, Харківщина. Фото: Віталій Колісник

Забрати дрони з буса я попросив знайомих хлопців. Вони знайшли всі, крім двох, — невідомо, куди поділися. Декілька вцілілих дронів передали тим хлопцям, яким я їх віз, коли підірвався, а більшість поїхала на бахмутський напрямок. Ці дрони — допомога від мого друга з Польщі Анджея. Дуже крутий хлопець. Я в Харкові не бачив людей, які так щиро хочуть допомагати. Каже мені: "Я знаю, що ти віддаси цю допомогу тим людям, які цього потребують". Він не боїться навіть сюди приїжджати.

Евакуйовували людей з Харкова та готували їжу бійцям на "нуль". Як харків'янин почав волонтерити з перших днів повномасштабного вторгнення

Більш ніж 15 років я володію в Харкові сервісом з обслуговування та продажу телефонів. Також у мене є знайомі-бізнесмени, з якими ми підтримуємо волонтерську діяльність. Запитують: "Віталику, у чому потреба?". Кажу: "У тому-то". "Немає питань", — відповідають. Я особисто сьогодні закриваю тільки запити щодо пального й транспорту.

Віталій волонтерить у Харкові та області з перших днів повномасштабного вторгнення, березень 2024 року, Харків. Фото: Дмитро Гребінник/Суспільне Харків

Коли я потрапив у лікарню, моя дружина і друзі відкрили збір коштів мені на лікування. Я був би проти, але навіть не знав про це. Вдячний людям, які відгукнулися. Писали тисячі людей, мені було дуже приємно. Якусь частину зібраної суми я, звісно, витратив на лікування, але все інше — на закупівлю зарядної станції, яку вже отримала 56 бригада, також ми придбали мобільні РЕБи.

Я став волонтером з першого дня повномасштабного вторгнення. Намагався робити абсолютно все, обсяг роботи був божевільним.

Віталій Колісник везе харчі на передову, Харківщина. Фото: Віталій Колісник

Завдяки Toyota-центру, який надав свої автомобілі, з перших днів я став евакуйовувати людей з Харкова на захід України. Об’єднався з іншими хлопцями, які були зацікавлені допомагати мені. Ми забирали сім’ї, особливо з дітьми, із залізничного вокзалу, а там, куди їх довозили, влаштовували на проживання. З цим допомагала моя сестра з Рівного.

Волонтерство на передовій. Фото: Віталій Колісник

На заході України ми залишали автівки, і за мої й моїх друзів гроші закуповувався на ринках, забивали це все у вагони, і поїзд вирушав до Харкова. Тільки в поїзді я міг поспати. Щойно приїжджали в Харків, вивантажували продукти, і в одному з готелів, на кухні, готували супи, макарони, котлети тощо й везли це все хлопцям на "нуль", які воювали на Харківщині.

Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube