Три покоління родини Валентини Козир загинули під час удару по селу Грозі на Харківщині. Жінка та її старший онук у цей час були на заході України, тому залишилися живі. З рідних та друзів, які були у кафе, вижити вдалося тільки її невістці, вона лікується за кордоном.
Як родина оговтується після пережитого — матеріал Суспільне Харків.
Втратила чоловіка, сина, дочку та онука: історія родини з Грози на Харківщині
Серед 59 жителів села, які загинули внаслідок прямого російського влучання по будівлі магазину-кафе 5 жовтня, були чоловік, син, дочка та восьмирічний онук Валентини Козир. Військовий, за яким влаштували поминки у той день, був родичем їхньої родини.
"Андрій, якого ховали — це рідний племінник мого чоловіка. Оля (донька — ред.) каже, що Андрія ж мають привезти — перепоховувати. І каже: "Їду вінок купувати". На другий день вранці я їй не додзвонилася", — розповідає Валентина.
Сама вона разом зі старшим онуком у день влучання перебувала на заході України у своєї сестри.
"Тітко Валю, немає нікого"
"Мені колега дочки подзвонила й каже: "Тітко Валю, немає нікого". І сестра зі мною поїхала до Грози. Якби вона не поїхала, я б не знаю, що робила. У когось хоч якась рідня залишилася, а у нас — три покоління загинули. Ми всі були найрідніші для Андрія, якого перепоховали. Ми спілкувалися, дружили", — говорить Валентина.
Доньку й чоловіка Валентина упізнала в моргу одразу, тіла сина й молодшого онука були понівечені — знадобилася ДНК-експертиза.
"Як люди казали, що всі чорні були", — каже Валентина.
Загиблий Ігор Козир був волонтером
Син Валентини Козир Ігор був волонтером, допомагав військовим, розповідає жінка.
"Щойно деокупували, він став волонтером з першого дня. Весь час по блок-постах воду возив, балони міняв. Волонтери дуже за ним сумують. Він і варив — зварювання було, і на лінію їздив, і сітки маскувальні відвозив", — розповідає мати.
Дев'ять років Ігор тому вдруге одружився, у пари народився син Іван, який теж загинув під час ракетного удару.
Міг будь-яку роботу зробити.
"Взагалі син робив ремонти до війни, хоча вчився на кухаря-кондитера. Міг будь-яку роботу зробити. Усе вмів, нічого не боявся, швидкий був. Родина гарна була — це другий шлюб у нього був. Ксенію знайшов. Вона з Харкова, але залишилася у нас. Ваню народила. Дуже один одного любили", — говорить Валентина.
Ксенія після поранення в Грозі лікується за кордоном
Дружина Ігоря вижила під час удару по кафе, нині вона лікується за кордоном, з нею працюють психологи.
Дякує за сина — дев'ять щасливих років.
"Їй у Харкові зробили операцію на голові. Вона написала, що в Австрії. Фото надіслала, сказала, що дякує за сина — дев'ять щасливих років. Вони приїжджали до нас часто. І за ручки так. Як малий був, малий між ними, вони як голуб'ята", — каже Валентина Козир.
Валентина ходить до рідних кладовище. Для восьмирічного онука Івана жінка принесла на цвинтар ромашки, для доньки Олі — троянди.
"Дочка працювала у Харкові, потім перейшла в деревообробний цех. Як почалася окупація, вона звідти пішла. Вони там таке наробили, покрали. Дочка поїхала одяг та електрочайник забрати. Сказала, що ні чашки, ні електрочайника немає, кросівок немає — забрали усе", — згадує Валентина, коли село Гроза сім місяців перебувало під російською окупацією.
Для місцевих жителів, братів Мамонів, яких СБУ підозрює у наведенні ракети "Іскандер" на кафе 5 жовтня, Валентина очікує покарання.
"Бумеранг буде, земля кругла. Дороги їм уже сюди немає. Під яким би стягом не було село — дорога закрита", — говорить жителька Грози.
Оформлює опіку над онуком та готується до зимування у селі: родина Козирів після ракетного удару по Грозі
Нині жінка оформлює опіку над старшим 14-річним онуком Владиславом — сином дочки Ольги. У листопаді він повернувся до Грози.
Мама хороша була, возила мене всюди
"У мене, можна сказати, що тільки мама була. Батько не брав участі у вихованні. Мама хороша була, возила мене всюди. Бабуся до того, що сталося, дуже тягнулася додому. І мені мама казала: "Давай додому". А я сказав, що коли сніг перший піде — приїду. Ось так вийшло. І пішов перший сніг. Тільки вже без неї", — говорить Владислав.
Підліток колекціонує шеврони, один з них забрав з машини загиблого дядька-волонтера.
"Один командир дав. Мій дядько допомагав військовим — у нього в машині були. Коли прилетіло, я забрав звідти, щоб щось на пам’ять про дядька було. Я одразу, через п'ять хвилин знав, що було влучання ракети. Мені однокласник сказав, що по кафе прилетіло. Я одразу зрозумів, що всі мертві, тому що було пряме влучання", — каже В
Зимувати Валентина планує у селі Грозі. Дрова й генератор на початку осені купила дочка, але чи зможуть з онуком залишатися далі — залежить від безпеки та грошей, говорить жінка.
"Субсидію — не знаю, чи дадуть мені. Ми б топили дровами ще. Але труба прогнила. 10 тисяч гривень треба. З райадміністрації допомогли зняти трубу, щоб вікно не побило. Газом топимо. Звичайно, хата холоднувата. Ми штори підіймаємо, щоб тепло було. Дитина ж не буде мерзнути. Тяжко все самій, тому що тут немає на кого покластися. Всі загинули", — каже Валентина.
Нині жінка доглядає й за котом загиблої доньки, Степаном — він залишився жити з нею та онуком.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube