У Мерефі 14 жовтня простилися з 21-річним Сергієм Молчановим, який загинув у Серебрянському лісі. Він пішов захищати Україну на третій день повномасштабного вторгнення РФ, про яке попереджав родину та до якого готувався на військових вишколах. Сергій займався молодіжним активізмом з 15 років, розвивав скаутський рух у Маріуполі та мріяв подорожувати.
Веселун без поганих якостей, ініціативний патріот, безжальний до російських військових оператор дронів, який випромінював силу та енергію — так рідні й друзі характеризують Сергія Молчанова.
З 15 років доєднався до молодіжного руху і надсилав посилки в АТО
Старша сестра Сергія Ольга Гура згадує, як у дитинстві просила в батьків братика, згодом — готувала іграшки та посуд в очікуванні його народження. Брата назвали Сергієм, ще з дитинства він мав веселу вдачу. Ольга каже, навіть якщо боліло, жартував.
Народившись у селищі Селекційному, Сергій з першого класу навчався в Мереф'янському ліцеї №7
"Його посмішка, його очі — завжди він був усміхненим, активним. Перейшов від дитячих ідей до ідей конкретних. Спочатку хотів бути вчителем трудового навчання, потім — депутатом", — розповіла заступниця директорки ліцею Наталя Сєдак.
З 15 років Сергій почав брати участь у молодіжному русі Мерефи, мандрувати Україною, волонтерити в громадських організаціях, пригадує мама Ірина Молчанова.
"Він намагався бути лідером і мріяв підняти Україну. У нього багато книжок, він знав усю історію України. Коли починалася АТО, казав, що треба посилки передавати. Діти малювали малюнки – він надсилав військовим", — розповідає матір.
Член громадських організацій "Пласту", "ФРІ", "Будуємо Україну Разом", у 2021 році Сергій вступив до маріупольського осередку "Української академії лідерства".
Українська академія лідерства (УАЛ) — це 10-місячна формаційна платформа особистісного та суспільного розвитку для молоді на основі цінностей. Академія поєднує річну програму між школою та університетом для вмотивованих підлітків 16-20 років, спрямована на гармонійний інтелектуальний, фізичний та емоційний розвиток.
"Мамо, готуйся, буде війна"
Окрім навчання в УАЛ, Молчанов розвивав скаутський рух у Маріуполі, де хотів залишитися після закінчення програми, розповідає Ірина Молчанова. Водночас впродовж півріччя перед повномасштабним вторгненням присвячував час військовим вишколам. На початку 2022 року попереджав: "Мамо, готуйся, буде війна".
Одним із проєктів, який студенти УАЛ організовують для регіону, в якому проживають, є різдвяний вертеп, розповіла подруга Сергія та студентка Академії Андріана Пилипів. За її словами, тоді в Маріуполі вже активно обговорювали вторгнення РФ.
"11 січня ми відправилися вертепувати на Приазов'я, щоб показати вертеп людям у місцевих селах. Коли поверталися, побачили величезну, десь двокілометрову, колону військової техніки. Уже за місяць до вторгнення були певні знаки, що щось може статися", — каже Андріана Пилипів.
З міркувань безпеки студентів вивезли до Тернополя. Приблизно за тиждень Росія розпочала штурм Маріуполя.
"27 лютого ми його проводжали. Казав, що їде до Києва на тиждень"
Прокинувшись 24 лютого, Андріана точно знала, що Сергій не сидітиме на місці.
"27 лютого ми його проводжали. Казав, що їде до Києва на тиждень, просто роздивитися, допомогти, не збирався на гарячі точки. Хтось повірив, але ми знали: це були просто слова, щоб ми потішилися, бо хотіли, щоб він пройшов з нами шлях УАЛ до кінця", — згадує співрозмовниця.
Про те, що 19-річний Сергій поїхав на оборону Києва, мати Ірина довідалася 8 березня. Рідні Сергія знали, що він готувався до служби, проте вмовляли не йти до війська.
"Він мені подзвонив, коли був у Маріуполі, і сказав, що намічається війна: "Збери валізу". А я відповідаю: "Сергію, що ти вигадуєш, яка війна?". І потім вона почалася. Я кажу: "Чому ти пішов? У тебе стільки болячок, куди?". — "Ні, якщо не я, то хто? Всі сидять, а я поїду", — згадує сестра Ольга.
"Пельменю" це вдавалося дуже добре — знищувати ворога"
З командиром своєї роти на позивний "Вій" Сергій познайомився на злагодженні другого стрілецького батальйону ім. Тараса "Хаммера" Бобанича 67 ОМБр наприкінці весни 2022 року. Після навчань, потрапивши у групу розвідки, боєць з побратимами зайнялися дронами, та на перших бойових завданнях "Пельмень" уже літав, згадує "Вій".
"На війні доводиться придумувати якомога хитріші способи знищення ворога. "Пельменю" це вдавалося дуже добре: був справжнім розвідником, мав нереальну кількість ініціативи, розв'язував багато технологічно складних питань. Коли хотіли відпрацювати серйозну роботу, то до нього в першу чергу зверталися і кликали на найбільш небезпечні завдання", — каже командир.
Майстерність "Пельменя" була результатом кількох чинників, одним з яких "Вій" вважає беззупинне покращення.
"Вони з хлопцями не спали ночами, завжди щось паяли-перепаювали, тестували, створювали нові зразки дронів. Засиджувалися допізна, навіть приїжджаючи з завдання, вдосконалювались у своїй справі", — розповів військовий.
Іншим чинником командир назвав мотивацію підлеглого воювати.
"Сергій не хотів жити в окупованій країні. Не кожен чоловік у більш зрілому віці має таке розуміння ситуації, що все робиться не задля зарплат, статусів чи нагород. Йде національно-визвольна боротьба, він це добре розумів", — пригадав "Вій".
Сконцентрований на професійному вдосконаленні, "Пельмень" лишався "душею" підрозділу, і будь-яку, навіть складну ситуацію, переводив у жарт, розповів "Вій": "Здавалося, йому не потрібно було шукати сили — він і є силою й енергією".
З майбутньою дружиною познайомився після початку вторгнення
Вже у війську спільний друг познайомив Сергія Молчанова з майбутньою дружиною, 20-річною Катериною з Тернополя. Дівчина згадує: це сталося 22 квітня 2022 року. Приблизно за місяць листування в соцмережах "Пельмень" запропонував їй зустрічатися.
Влітку пара вперше зустрілася наживо, коли Сергій на шість днів приїхав до Тернополя.
"У той день була страшна злива, просто страшнюча, і Сергій, увесь мокрий, приніс з собою букет квітів: казав, то жіночка йому всучила безплатно, бо в неї теж родич воює і вона має допомагати. Пам'ятаю, я тоді хворіла, мала температуру десь 40, і дуже переживала. На другий день він пропав десь. Приніс ліки, вазон — червоне каланхое, та браслет, тоненький браслетик зі сріблястими бусинками, досі ношу", — пригадала Катерина Молчанова.
Протягом року закохані щодня переписувалися та кілька разів проводили разом свята та відпустки Сергія. Під час однієї з таких у травні 2022 року хлопець освідчився, у червні пара розписалася.
Молчанови планували зіграти велике весілля після завершення війни, тому розпис відсвяткували прогулянкою в колі друзів. Того дня, як і під час їхньої першої зустрічі, була злива: "Щоб відсвяткувати, ми вирішили піти на пароплав, що ходить Тернопільським ставом, і нас залляло диким дощем".
"Виростав у чоловіка-воїна, безжального до ворогів"
Командир Вій згадує: впродовж останніх тижнів перед загибеллю "Пельменя" помітив, як добре він знайшов себе у сфері ударних безпілотників і "виростав у чоловіка-воїна, безжального до ворогів".
Сергій Молчанов загинув 11 жовтня 2023 року в Серебрянському лісі поблизу Кремінної на Луганщині.
"Був на бойовому завданні, зміг відбити декілька ворожих штурмів малих груп, "присадити" їх на місце, декого навіть знищити. Стався приліт в укриття, звідки він працював. Його напарник зараз у шпиталі, не можу спитати детальніше", — розповів "Вій".
Після прощання в Мерефі, загиблого аеророзвідника поховали в Тернополі.
"Рішення було першочергово моє. Я керувалася тим, що Сергій хотів жити зі мною в Тернополі. Після Грози, того нещасного випадку, ми розуміли, що не зможемо його поховати на Харківщині. Я хотіла, щоб якомога більше людей змогли приїхати та попрощатися", — розказала дружина Катерина.
Матір Ірина планує відвідати могилу сина на 40 днів: каже, часто їздити до Тернополя вона не може за станом здоров'я.
"Я благала і казала, що тут похований його батько, бабусі, дідусі. Тут всі друзі, однокласники. Але, згідно з законом, дружина має перше слово", — сказала Ірина Молчанова.
Був добрим, завжди ходив з посмішкою, любив м'які іграшки
Востаннє Ірина бачилася з сином у листопаді 2022 року, коли він приїхав на військові навчання до Німеччини, де вона тоді жила.
"Я за 380 кілометрів до нього їхала. Йому дали дві години вільного часу, які пролетіли, як одна хвилина. Це була остання зустріч", — пригадує мама загиблого.
Мати розповідає: майже щодня переглядає в альбомі дитячі фото Сергія, у телефоні – воєнні світлини, читає листи, які приходили додому на ім'я сина від знайомих з різних куточків України.
"Я читала їх і плакала. Підтримували Сергія у важкий час. Бажали йому бойового духу, щоб повернувся живий. Я не очікувала, що у сина стільки друзів, знайомих, стільки гарних висловів про нього. І в Мерефі на прощанні було багато людей, і в Тернополі, де його поховали”, — згадує мама загиблого.
Добрим, люблячим та веселим — таким дружина запам'ятала "Пельменя".
"Він мене вчив бути добрішою. Сергію таланило, бо робив добро людям і воно до нього поверталося. Він справді любив свою сім'ю, тата, який рано помер, багато про нього говорив", — розповіла Катерина.
"Найбільше не вистачає його ентузіазму"
Після смерті Сергія втратив частину себе, каже брат загиблого Андрій, ветеран АТО, який після повномасштабного вторгнення Росії повернувся з Польщі на службу.
"Найбільше не вистачає його ентузіазму. У Сергія не було поганих якостей. Якщо щось робив – робив до кінця. Людина-позитив. Яка б погода не була – град, сніг, торнадо – завжди ходив з посмішкою", — згадує брат.
Військовий розповідає: під час останньої зустрічі лежав у шпиталі з пораненням. Сергій привіз йому солодощі та лимонад, вони розмовляли про ситуацію в Україні та плани на майбутнє після закінчення війни.
"Розумію, що я тепер залишився для сестри, для його дружини, для інших старшим братом, який має за усіма наглядати", — каже Андрій.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube