"Два тижні 200 людей тримали групування в 5000 військових". Як боронили та звільняли Ізюм на Харківщині — спогади бійців

Ексклюзивно
. Ізюм після деокупації, Харківщина, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

Обороняли місто, коли сили противника переважали у 25 разів, підривали мости, щоб стримати наступ, втрачали побратимів, отримували поранення і зрештою відступили через натиск росіян та зраду місцевих колаборантів — наступні пів року Ізюм був окупований.

Як тримали оборону, а через кілька місяців змусили росіян тікати з українського міста під час контрнаступу — до річниці звільнення Суспільне Харків розповіли бійці Ізюмського батальйону територіальної оборони.

Початок вторгнення

24 лютого 2022 року нині 24-річний Євген повернувся з Краматорська до рідного Ізюма: хотів, щоб батьки евакуювалися з міста.

"Батьки спитали: "А ти що будеш робити?". Сказав, що піду воювати, вони не поїхали нікуди. Пішов, записався до війська", — згадує тепер вже старший бойовий медик стрілецької роти.

Старший бойовий медик стрілецької роти Євген, Харківщина, Ізюм, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

Євген не встиг закінчити вищу освіту через повномасштабне вторгнення, професійні навички медика довелося відточувати спершу в напівоточеному місті, а згодом — на полі бою.

"Поранених цивільних в Ізюмі було набагато більше, ніж військових. З початку війни й до окупації небагато часу минуло, але були не тільки поранені, були й хворі: легеневі хвороби, просто перша медична допомога необхідна", — розповідає Євген.

Згадує, як у напівоточенні діставали необхідні ліки: "Був якийсь мінімум. Поки була допомога зі Слов’янська, приїжджали волонтери. Потім до якоїсь пори працювала лікарня. Щось ходили, брали звідти. Найбільшим розхідником були кровоспинні, бинти, турнікети".

Мінімальний набір бойового медика для надання медичної допомоги, Харківщина, Ізюм, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

Одного разу допомога знадобилася й самому Євгену.

"До самої окупації Ізюма я вже був поранений. Артобстріл. Це було не у самому місті, трохи за ним", — згадує бойовий медик.

Ще одне поранення чоловік отримає згодом.

Підрив та контроль мостів. Оборона "ключа до Донбасу"

До вторгнення Андрій працював інженером в "Харківобленерго". Саме посвідчення працівника компанії допоможе йому вийти неушкодженим з оточеного міста наприкінці березня після того, як чоловік доєднається до тероборони та підриватиме мости в Ізюмі та околицях, щоб зупинити просування російських військ через річку Сіверський Донець.

"27 лютого привезли вибухівку й спитали, хто вміє з нею працювати, викликалося три людини. Нам поставили задачу — підірвати мости, щоб не пройшли росіяни. Ми почали працювати, мали підірвати три мости у місті, й ще кілька — у селах навколо. У росіян була дуже велика перевага в техніці та живій силі. Вони самі казали, що Ізюм — це ключ до Донбасу", — говорить Андрій.

Командир інженерно-саперного взводу Андрій, Харківщина, Ізюм, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

Нині боєць командує інженерно-саперним взводом. Його тодішня задача полягала у мінуванні та підриві за командою.

"Я чергував на центральному мосту, там була моя точка підриву. Росіяни натягнули дві переправи на Придонецькому в бік Червоного Шахтаря (з 2016 р. — Співаківка) і пішли на село Кам'янка. Це було ввечері 13 березня, місто було вже оточене. Гатили в основному по центру міста. Росіяни заїхали з 6 на 7 березня на лівий берег Ізюма й звідти гатили по правому берегу, де тоді стояли ми. Тримати оборону дуже складно, неясно, де шукати укриття", — згадує командир інженерно-саперного взводу.

Центр деокупованого Ізюма, Харківщина, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

Про те, наскільки складною була оборона Ізюма, розповідає і начальник їдальні Ізюмського батальйону Олексій. Боєць родом з Балаклії, з 2014 року служив в АТО.

"Якось треба було зустріти вибухівку на підрив мостів. Я до такого теж готовий не був, коли побачив, скільки її там. Її ж треба було привезти, щоб ніхто не бачив. Після підриву мостів нам був наданий наказ, числа 8-го [березня], контролювати вже підірваний міст, вступити у взаємодію з десантниками 81-ї бригади. Водили по лісах ССО-шників, показували, звідки працює кацапський танк. Утримувати від проходу ДРГ. Міст був підірваний, хоч вода і була холодною, але можна було перейти", — розповідає Олексій.

Начальник їдальні Ізюмського батальйону тероборони Олексій, Харківщина, Ізюм, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

"Зв'язок із командуванням тримали, в декількох точках на горі Крем'янець можна було зловити зв'язок. Найскладніше було проходити центральний ринок, бо там ніде було ховатися. По місту можна було іти між п'ятиповерхівками, перестрибуючи від підвалу до підвалу на випадки обстрілу. Пересувалися по місту перебіжками", — згадує командир взводу Андрій.

Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

Головною задачею на той момент було втримати позиції та виграти час, щоб інші українські захисники мали змогу підтягнутися.

"Дуже страшною ціною нам вдалося. Я таких людей не бачив. Це фанати своєї справи. Це справжні патріоти. Як ви вважаєте, 200 людей, які два тижні тримали п’ятитисячне групування, впоралися зі своєю задачею? Якби ми не встояли, такого міста, як Слов’янськ, мабуть, і Лозової не було. Були б зараз деокуповані території. Це, якщо відкрити карту, скаже вам будь-який військовий", — переконаний Олексій.

Ізюм після деокупації, Харківщина, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

За його словами, 13 березня їхній командир віддав наказ залишити місто через повне оточення росіянами.

"Дізналися від командира батальйону, що ми вже в оточенні, і що нам за будь-яку ціну треба виходити з міста. Потім я дізнався, що хтось провів їх через брід. Подальша оборона вже не мала ніякої логіки. 13 березня ми виїхали: автобусами й двома машинами, потрапили під обстріл танку, стрілецької зброї, кулеметів. Ми вискочили без втрат", — розповідає Олексій.

Ізюм після деокупації, Харківщина, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

Командир взводу Андрій вийшов з оточеного міста 26 березня.

"Я виходив з Ізюма у цивільній формі, нас було двоє, але один потрапив в полон. Я вийшов на Балаклію, там з волонтерами зміг пройти на не окуповану територію. Допомогло посвідчення обленерго, енергетиків не перевіряли інтенсивно. Звідти пішов на Харків, пройшов перевірку, повернувся до бригади", — згадує військовий.

Командир інженерно-саперного взводу Андрій, Харківщина, Ізюм, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

В окупації лишилися його батьки, дружина встигла виїхати.

Боєць Олексій говорить про важливість стримування російських окупантів впродовж кількох тижнів.

"Якщо перекрити, "здати" просто так Ізюм, в нас були б дуже серйозні втрати. І ці люди, які не зрадили присягу, і лишилися до останнього, це розуміли. Вони розуміли, що моє життя чи його — менш цінне за тисячі тих, хто там, котрим потрібен час, щоб вони перелаштувалися. Іншого вибору не було: щоб піти чи відійти", — говорить військовослужбовець.

Згадуючи про полеглих побратимів, Олексій питає дозволу закурити. 1 квітня окупанти повністю захопили місто.

Будинок на вулиці Пам'яті, в якому від удару РФ загинули близько 50 людей, Харківщина, Ізюм, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

Звільнення міста та зустріч з батьками

15 березня бійці підрозділу отримали наказ зайти у село Яремівка Ізюмського району, де вони знову потрапили в оточення, говорить військовий Олексій: "Там була тільки одна проїзна дорога, яка ніким не контролювалася, сіра зона. Туди треба було заїхати й контролювати. Там ми попали в оточення. Вижили ми чудом".

Як згодом розповіла чоловіку місцева жителька, їх зрадив місцевий пасічник.

Після Яремівки боєць ніс службу у Барвінковому, потім у Гусарівці, яку утримували впродовж пів року. Його батьки у цей час перебували в окупації у селищі Савинці.

Начальник їдальні Ізюмського батальйону тероборони Олексій, Харківщина, Ізюм, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

Коли у вересні 2022 року почався український контрнаступ, отримав осколкове поранення та потрапив у шпиталь.

"Після цього повернулися до Ізюмщини. Першим, що зробив, як туди їхали, підійшов до командира, кажу: "Заїдьмо до моїх батьків". Вночі, але що ж. Емоції. Що батьки живі-здорові. В списках я хоч і був, але нас врятували різні прізвища. Так до батьків не добралися. Знущалися з атовців, з їхніх родин. Батьки пів року фактично не спали. Як мені мати казала, боялася, що їх заберуть вночі, і сусіди не побачать. Пережили це", — розповідає Олексій.

Ізюм після деокупації, Харківщина, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

Своє друге поранення у селах біля Ізюма отримав й 24-річний бойовий медик Євген.

"Поранення я отримав, коли перебував у Кам’янці, Грушувасі — села, що під Ізюмом. Вони зруйновані вщент. Нічого, вищого за метр, там немає. Порівняно з ними Ізюм ще відносно живий. Хата моїх батьків майже не постраждала. І так чудово вийшло, я думав, що будуть штурмувати Ізюм, і від нього не залишиться каменя на камені. А так добре вийшло, що їх [російських військових] взяли в напівоточення", — каже Євген.

Старший бойовий медик стрілецької роти Євген, Харківщина, Ізюм, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

Через майже шість місяців, 10 вересня, разом зі штурмовиками в рідний Ізюм повернувся командир інженерно-саперного взводу Андрій.

"11-го зранку зайшов додому до себе, до батьків. Штурмовому підрозділу тоді потрібен був розвідник місцевий, вони взяли мене. Мама мені розповіла, що їх тричі обшукували росіяни, шукали зброю та документи. Після того тритижневого бомбардування, коли місто руйнували, навіть частина тих, хто чекав Росію, вони змінили думку", — говорить захисник.

Ізюм після деокупації, Харківщина, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

"Штурмових дій під час деокупації не було, вони просто вийшли. Частина угрупування пішла на територію Росії, через Волохів Яр, частина — через село Бугаївка в напрямку Куп'янська. Місцеві потім нам розповіли, що вони кидали бронетехніку й тікали на молоковозах", — додає командир взводу.

Ізюм після деокупації, Харківщина, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

Військовий Олексій згадує, як разом з командиром закупляв хліб для місцевих і як жадібно його ділили між собою голодні жителі.

"Це не передати словами. Допомагали людям, батьки, родичі надавали грошей, продуктів. Ми з комбатом скинулися, набрали на хлібопекарні хлібу на батальйон. Роздавали їм хліб, привозили продукти. Треба великий паркан і колючий дріт під напругою (на кордоні з Росією — ред.). Моя мрія на той період була — збити їхнього пілота, не бити його, не катувати, не розстрілювати, а віддати людям у підвал", — говорить боєць.

Ізюм після деокупації, Харківщина, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

Після остаточної перемоги 24-річний Євген планує будувати своє майбутнє в Україні, до вторгнення хотів обрати спеціальність опікового хірурга: "Я й раніше не збирався за кордон, а тепер точно ні — дуже багато за це було віддано, дуже багато крові, поту пролито. Якщо після війни звідси поїхати, то нащо було залишатися, нащо треба було йти воювати?".

Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube