30-річний Олександр Подольський — перший рятувальник Харківщини, який загинув на службі під час повномасштабної війни. Три роки тому,17 березня 2022 року, під час обстрілу ринку "Барабашово" в Харкові Олександр дістав уламкові поранення, несумісні з життям. Рятувальник називав колег другою сім’єю і мріяв, щоб на роботі з’явився тренажерний зал.
Яким Олександра Подольського запам’ятали рідні та колеги — матеріал Суспільне Харків.
"Осад був, що я не вберіг свого побратима": про день загибелі зі спогадів керівника Олександра Подольського
Начальник пожежно-рятувального караулу (станом на 2023 рік — ред.) Євген Счастний разом з колегами три роки тому гасив займання на ринку "Барабашово" в Харкові. За даними обласної прокуратури, тоді росіяни били по території ТЦ з артилерії.
Вогонь охопив торговельні павільйони на площі до 500 квадратних метрів. Поки надзвичайники працювали, російська армія вдарила по ринку знову.
"Як стояв я, просто впав на землю й прикрив голову. Це менше, ніж секунда", — згадує начальник караулу Счастний.
Одного з рятувальників, 30-річного сержанта Олександра Подольського, колеги знайшли нерухомим.
Першим ділом ми перевірили реакцію на голос. Усі запитували. Але ніякої відповіді від нього не було.
У лікарні Олександрові діагностували уламкові поранення, несумісні з життям. За даними облуправління Держслужби з надзвичайних ситуацій, Олександр став першим рятувальником на Харківщині, який загинув під час несення служби під час повномасштабної війни.
Після загибелі підлеглого начальник караулу звернувся до психолога.
"Осад був, що я не вберіг свого побратима. До цього теж були влучання, але я не бачив в його очах страху. Він завжди першим заходив туди, куди краще не треба заходити", — говорить Євген.
"Хто, якщо не ми?": шлях Олександра Подольського до служби у ДСНС
З матір’ю Світланою в Олександра була домовленість: коли він на роботі, то принаймні раз на годину надсилатиме їй повідомлення у Viber.
"Ми коли вийшли з метро 16 березня, побачили ці страшні клуби диму, вибухи. І я знала, що він там. Звісно, я як мама мала істерику, весь час дивилася в телефон, чекала, коли він подзвонить", — з Світлана Подольська
Олександр прийшов на службу у 2015 році. На початку повномасштабної війни знайомі пропонували родині виїхати до Ужгорода, але рятувальник відмовився, каже мати.
"Він, ясна річ, навіть не сумнівався, що треба залишатися. А я без нього точно не поїхала б ніколи. Він казав: "А хто, якщо не ми?".
Бажання бути рятувальником до Олександра прийшло після армії, розповідає Світлана.
"Він в армії служив у місті Ічня Чернігівської області, там теж є пожежна частина. Усюди ліс, гарна природа, у них там було багато виїздів, і якось це його захопило. І, вже повернувшись з армії, він твердо вирішив бути тільки пожежником", — згадує Світлана.
Спортзал у пожежній частині у пам'ять про Олександра Подольського
Олександр займався важкою атлетикою й мріяв, щоб на роботі з’явився тренажерний зал, говорить мати.
"Протягом року, який я живу без нього, це був для мене стимул здійснити його мрію. І ми це зробили. Щодня з чоловіком думали, які краще замовити тренажери, якою буде ця кімната. Ми для цієї кімнати подарували дві фотографії сина. Щоб хлопці про нього пам’ятали, несли світлу пам’ять", — каже мати Олександра.
У грудні 2023 року коштом сім’ї у частині обладнали таку кімнату, каже начальник пожежно-рятувальної частини Віктор Удод.
До цього в нас спортзалу зовсім не було. Ми займалися в гаражі. У нас був тільки тапчан, гирі й більше нічого.
Олександр тренувався сам і тренував інших, зокрема, і Віктора.
"Коли я починав скаржитися: важко чи щось іще, він казав мені: "Шефе, ти начальник у підрозділі, а тут я начальник — і тут будеш ти мене слухати", — згадує Удод.
Олександр Подольський посмертно нагороджений Орденом "За мужність". Його поховали у Харкові — на Алеї Слави Безлюдівського кладовища.
Два роки тому Олександр одружився. На свято запросив колег й виголосив промову: "Без перебільшення тут зібралися дві мої сім’ї. Мої рідні й моя друга сім’я, з якою я в прямому сенсі й у вогонь, й у воду".
У дружини вже був хлопчик, Даня. І мій син дуже його любив, дарував йому іграшки. І тематика більше пожежна, збирали з конструктора пожежні частини. І хлопчик цим загорівся. Коли Саша з його мамою тільки зустрічався, то на четвертий день народження записав йому з колегами привітання. І для Дані це був шок: пожежники, пожежні машини. Вони іноді разом приходили в частину, роздивлялися машини.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube