З міркувань безпеки диктант національної єдності у Валках писали у бомбосховищі. До нього долучилися переселенці, службовці, волонтери, бібліотекарі. Скільки людей прийшли та що їх мотивувало, Українському Радіо Харків розповіла Вікторія Ханіна, завідувачка організаційно-інформаційного сектора з питань забезпечення та зв’язків з громадськістю Валківської міськради.
"Емоції переповнювали"
Як багато ваших жителів долучилося?
Понад 60 людей. Ми змогли об’єднатися у приміщенні бомбосховища нашого валківського ліцею.
Яка панувала атмосфера, як люди сприйняли написання, чи вдалося вам у незвичних умовах написати диктант?
Так, дійсно, емоції переповнювали. Особисто я писала його вперше. Сьогодні був надзвичайний текст радіодиктанту, неймовірний голос пані Ади. І можу сказати, що вже починаючи з другого абзацу, сльози були на очах, і писала зі сльозами на очах.
Все у нас було налагоджено, технічно забезпечено. Приміщення було гарно освітлене. Стояла велика звукова колонка. Всім було комфортно, зручно. Всі писали, і було таке відчуття, що не те що муха... дуже тихо, і всі переймалися, всі хотіли почути кожне слово диктанту. Звісно, емоцій було багато, сльози були, ймовірно, не лише в мене.
"Головне — об’єднатися"
Не лише у сховищі, але і в інших пунктах Валківської громади люди писали — що вам відомо, наскільки там приєдналися до цієї ініціативи?
Так, відомо, що пишуть в нас по всій громаді, але меншою кількістю людей. Також у молодіжному хабі в нас сьогодні написання. Наразі будемо збирати інформацію і будемо розповідати нашим валківчанам вже по факту написання, будемо говорити про цю важливу подію, яка сьогодні відбувалася і об’єднала всіх українців.
Яка мотивація була у вас, у колег?
Для мене сьогодні головним було — об’єднатися з усією країною. Ми зрозуміли, що сьогодні об’єднується весь світ. Вчергове об’єднатися заради єдності українців, сили духу, любові до своєї Батьківщини, підтримки всіх, і тих хлопців, хто на фронті сьогодні, і тих людей, які в нас тут сьогодні проживають на Валківщині.
Диктант і переселенці
Знаю, що разом з вами писала диктант пані Світлана Єгорова, переселенка.
Я тимчасово мешкаю у Валках як ВПО. На жаль, не вдома, не в Харкові. Прийшла сьогодні написати диктант, трохи перевірити свої сили, тому що школа вже давно була в моєму житті.
Як відчуття, чи задоволені ви приєднанням до цього заходу?
Так, відчуття зашкалюють. Дуже зворушлива тема, яка запропонована була сьогодні, така болюча на даний час.
Особливо для тих, хто переїхав, втратив домівку, сумує за своєю оселею?
Так. Я старалася. Українська мова така мелодійна, і я дуже задоволена, що мені пощастило сьогодні доєднатися. Умови змусили нас переїхати, в мене велика родина, діти, онуки, я більше хвилювалася за їхнє життя, переїхала сюди разом з ними. Сама, можливо, не змогла би, не вирішила. Ми тут з 6 березня, як все почалося, нам пощастило, добрі люди нас тут прихистили.
А бачили ще когось з переселенців, хто так само приєднався, писав?
Так, дуже багато у Валках переселенців. Мені здається, тут їх більше, ніж самих мешканців.
Як ви гадаєте, увага до української мови збільшується, як ваше ставлення змінилося?
Так, в мене навіть є знайома, вона за паспортом росіянка. Вона була на заході України і перейшла на українську мову. Для мене це дуже зворушливо, бо я сама українка, і мені дуже було приємно з нею спілкуватись. І я думаю, що дуже багато людей українську мову і Україну приймають в серці як найближче, як найцінніше.
Я дуже люблю українську мову, я навчалася в українській школі, і мені це дуже близько. Я думаю, зараз більше любові до української мови в кожному серці.
З дітьми і друзями
Надія Котелевець очолює Валківський ліцей. Пані Надіє, наскільки вдалося об’єднати спільноту учнів, можливо, і батьків?
Ми планували залучити набагато меншу кількість людей. Фактично наше сховище було переповнене людьми, це були і внутрішньо переміщені особи, і вчителі-пенсіонери, була колишня директорка ліцею Віра Іванівна, батьки були, діти, навіть поприходили зі своїми друзями...
Атмосфера на заході панувала просто неперевершена. Ми в захваті не тільки від самого єднання, а й від тексту диктанту, від того, як він був донесений для написання.
А як діти сприймають, наскільки вони розуміють значущість цього заходу?
Ми щойно поспілкувалися з нашими учнями, і перше, що ми від них почули: "Як гарно!" І сьогодні це мала частка того, чим ми можемо наблизити нашу перемогу у цій війні. Це наш внесок до перемоги. І вони це розуміють, і навіть не хочуть розходитись. Ми ще тут залишаємось і спілкуємось.
Читайте також
Ада Роговцева: "Зараз один проєкт — Перемога України у війні"