7 жовтня до Борової дістався перший гуманітарний конвой. Громада була окупована з 13 квітня. Останні групи росіян, за словами місцевих жителів, покинули Борову на початку тижня.
Тоді ж, 3 жовтня, у мережі з’явилися перші відео з українськими військовими на вулицях. 6 жовтня про звільнення селища повідомило Головне управління розвідки. Офіційно про звільнення Борової Генштаб ЗСУ ще не повідомляв. Як нині виглядає життя у звільненій Боровій — у матеріалі Суспільного.
До війни шлях до Борової від Харкова займав не більше двох годин. Нині, через зруйновані мости та розбиті снарядами дороги, гумконвой їхав туди близько шести годин. Заїжджати довелося через північ Донецької області.
Зруйнований міст на одному з в'їздів до Борової. За словами місцевих, росіяни підірвали його шість днів тому, коли почали масово тікати з селища.
Гумдопомогу роздавали на центральній площі — в усіх адмінбудівлях навколо вибити вікна. Розбитих приватних будинків у центрі Борової не видно.
У районі автостанції поліцейські розгорнули Starlink, щоб жителі могли скористатися інтернетом і подзвонити до родичів. Телефонного зв'язку та світла у Боровій немає.
Жителька Борової Наталія Сухина намагається додзвонитися своїй доньці у Сватове.
"Я не знаю, як вони там. Уже третій місяць їх не бачила. Хотіла дізнатися, як вони, сказати їй, що в мене все добре. Хотілося б, щоб у них було так само", — каже Наталя.
На сьогодні у громаді проживає понад 9000 людей, які лишалися увесь час в окупації. До вторгнення жителів було майже 15000, говорить заступниця голови Харківської військової обладміністрації Віта Ковальська.
"Сьогодні вперше, коли Харківська військова адміністрація завезла гуманітарний конвой у Борову і у Борівську територіальну громаду. Це 38 населених пунктів. На жаль, ми не можемо доїхати до усіх населених пунктів, тому що зруйновані дороги, зруйновані мости. Тому ми зараз розвантажуємо увесь вантаж у Боровій, який місцева влада донесе вже до інших людей, до інших населених пунктів", — говорить Ковальська.
"Продуктові набори мають 14 позицій. Усе основне, це три види круп, чотири банки тушкованки, банка згущеного молока, кілограм цукру, кілограм борошна, літрова пляшка олії, рибні консерви, овочеві консерви та печиво. Є все, щоб людина могла бодай два-три дні прогодувати свою сім’ю", — каже Ковальська.
Сьогодні завезли сім фур — шість з продуктами, одна — з засобами гігієни.
"Це майже 6000 продуктових наборів. Але ми найближчим часом ще, через день-два, привеземо наступний гуманітарний конвой", — говорить Ковальська.
Охочих евакуюватися — не бачать, говорить заступниця голови ХОВА: "Ніхто ж не виїжджає. Зараз стоїть машина, спеціально. Готові вивозити людей в евакуацію. І люди, на жаль, не йдуть. Залишаються на місцях. Тому завдання зараз найважливіше — забезпечити людей усім необхідним".
Окупацію селища пережила і Людмила Мельник.
"Було дуже важко, до сліз. Жах, їсти нічого було. Добре, що ми з соціальною службою поділилися, хліб пекли, бабусям розвозили, сусідам. Дружно жили. Але так тяжко було, що неможливо. Як у нас на Україні? Ділимося хлібом, сіллю. І на вогнище готували, і газу не було, і світла. Виживали. Усе, тепер все встало на свої місця", — говорить Людмила.
Росіяни катували людей, пригадує житель Борової Леонід Дорошенко.
"Я знаю, що сусіда мого катували. Він працював у військкоматі. Точніше, уже не працював. На пенсії. Але хтось здав, що працював. Спочатку його не чіпали, а потім приїхали, забрали. Побили, мішок на голову і повезли. Тижні півтори його не було, а потім прийшов — ніякий", — говорить Леонід.
У Боровій залишився і 72-річний Олександр Немилостивий. Каже, катувати людей вивозили за Борову — на базу відпочинку "Світло шахтаря".
"Я тут знаю одного [потерпілого], що пальці, руки кладуть і як влуплять по руках. Тоді ще розрізали литки й на живу зашивали. Без анестезії. І самі зашивали вони. Взагалі знущалися. Це вони брали АТОвців, які у 2014-15-му служили, підгрібали, шукали їх", — говорить Олександр.
Російські окупанти грабували місцевих, розповідає 57-річна жителька Борової Світлана Безкровна.
"Ходили по хатах, забирали все, що можна було. Чотири рази до мене приходили. Кожен новий заїзд хтось приходив і щось брав. Силу не застосовували. Вони просто прийшли, приставили гвинтівку і пішли по хаті, по двору самі. Ми стояли й тільки дивилися, а що робити? Що їм треба — забирали. У мене забрали комп'ютер, ноутбук. Нічого, пережили. Дякую Збройним силам, слава Україні!" — розповідає жінка.
У черзі за хлібом — жителька Борової Наталя Маслік.
"Беру по буханці на двір. По нашій вулиці живе сусідка з інвалідністю. Далі там дідусь живе, він з однією рукою. У мене мама, син та я. Пенсіонерів, таких людей — не чіпали [російські окупанти]. Звісно, страшно було ходити по вулицях. Ми намагалися менше виходити", — розповідає Наталя.
"Боялася за себе, а більше — за дітей. Троє дітей — донька доросла та двоє синів-школярів. У квітні, травні було дуже важко. Особливо з хлібом. Бо продуктами, крупами трішки раніше запасалися. А ось з хлібом, молочкою...", — розповідає жителька Борової Олена.
Олена працює на підприємстві, зарплати увесь час окупації не було. Родина обмежувала себе у всьому, каже жінка: "З цінами був жах, піднялися до немає куди. Наприклад, у нас оцет був 12 грн, а став 35 грн".
У Світлани Яковенко — син та донька. Жінка не виїжджала з Борової, щоб доглядати літніх батьків.
"Нам привозили російські товари, але якість була дуже погана. Ми дуже сумували за українськими товарами. Цукерки в них зовсім не ті, у них шоколад поганий. Наші найкращі! Гроші спочатку не було, де взяти. А потім ми їздили до Сватового. Там можна було зняти готівку з картки. Але відсотки були і 30, і 35. Потім 20%, 15% — за те, що ми знімали гроші", — говорить Світлана.
"Було дуже важко. Але ми молили Бога і дуже чекали на звільнення, на наших воїнів. Дуже чекали, ми вірили, що нас звільнять", — говорить Світлана.
Що відомо
- 16 квітня стало відомо, що російська армія контролює всю територію Борівської громади у Харківській області. Виїхати за межі тимчасово окупованих населених пунктів можливості не було. 19 квітня повідомлялося, що у Боровій окупанти призначили свого коменданта.
- Кадри з Борової, Підлимана, Богуславки, Борівської Андріївки, в яких майорять українські прапори, опублікувала Борівська селищна рада протягом 3-4 жовтня. У Головному управлінні розвідки підтвердили деокупацію Борової на Харківщині 6 жовтня.
Читайте також
Боротьба за Борову триває. Як громада планує відновлюватися після повної деокупації