Російські FPV-дрони розширюють радіус атак у північному передмісті Харкова: окупанти полюють на цивільний та комунальний транспорт на під'їзних шляхах до Малоданилівської та Дергачівської громад. Втім, попри щоденну загрозу ударів безпілотників, місцеві жителі відмовляються від масової евакуації, а громади облаштовують захисні антидронові сітки над дорогами та укриття.
Удари FPV по Малоданилівській громаді на Харківщині
Анастасія Іванова разом з дворічним сином живе у Лісному Малоданилівському громади. Щодня, коли вони виходить на прогулянку з дитиною, то ховаються в укриття від російських FPV.
«Проживаю тут на постійній основі й відчуваємо всі, так би мовити, солодощі "русского миру". Протягом пів року ось ця тенденція зростає — FPV збільшується. До цього було ще більш-менш, було спокійніше. Взагалі намагаємося гуляти біля свого будинку, щоб завжди було, куди сховатися, тому що літає, звісно, кожен день. Біля дитячого майданчика FPV прилетів, слава богу, в асфальт, і ніхто не постраждав. По фурі, біля мого будинку у цивільну автівку», — розказує Анастасія.
Сину жінка говорить, що вибухи — це не через війну, а побутові ситуації або погоду.
«Я йому розповідаю, що трактор десь ударив, або це грім, або це ще щось, машина якась десь ударила. Я стараюся не розповідати, що це саме війна, і хочу, дай боже, щоб це скоріше все закінчилося і він не пізнав цього, як це старші діти можуть знати, і не пам'ятав», — говорить Іванова.
Мені спокійніше вдома, ніж якщо я буду у Харкові. У мене чоловік військовий, він на цьому напрямку. Хоч інколи ми бачимо тата.
FPV-дрони чують у Лісному майже щодня, каже жителька Марина Колодяжна.
«Ранок починається, вечір закінчується — і слава богу — ось таке життя. Найстрашніше: ми вже звикаємо до цих обстрілів. Летить — прочитали і далі займаємося своїми справами, навіть якщо воно летить у нашу сторону. Буває, що ми бачимо вживу, як він (дрон — ред.) летить, і тоді ми ховаємося у підвал. Всі влучення поблизу — ми в цей момент були на вулиці», — розповідає жінка.
Виїжджати Марина з родиною планує тільки у разі, якщо безпекова ситуація буде такою ж, як у 2022 році.
«Спочатку в сусідньому селі це (удари — ред.) відбувалося масово, а тепер і до нас доходить. Не тільки до нас — найближче передмістя теж страждає. Ми розташовані дуже близько до кордону. Тому тут же не тільки можуть бути FPV — тут можуть бути різні обстріли», — говорить жителька Лісного.
Безпекова ситуація у різних пунктах Малоданилівської громади відрізняється, розповідає її очільник Олександр Гололобов.
«Для сьогоднішньої війни кілометр-два — це вже велика відстань. І вид озброєння та досяжність тих озброєнь, які саме на лінії фронту, можуть відрізняти стан території, на якій ми перебваємо. Найгіршої ситуації в громаді немає, у нас досить така стабільна ситуація. У відсотковому складі найменша кількість людей живе у селищі Лісному — це не більше 20%. Але я вам скажу відверто, що навіть після повернення мешканців до селища Лісного (після деокупації — ред.) тут було, мабуть, 350 людей. Тобто не дуже значна кількість людей виїхала саме з погіршенням цієї ситуації» — говорить Гололобов.
Нас перестали бити далекобійними ракетами, тому що це не має ніякого сенсу. На сьогоднішній день останні влучання — це були FPV-дрони, майже всі вони були на оптоволокні. Це «Італмаси». За минулий рік на території громади загинуло вісім людей від агресії. Це і медики, і працівники ДСНС, які були на ліквідації наслідків.
У громаді над частиною доріг розміщені антидронові сітки.
«Є проблема з дорогою "П'ятихатки-Черкаська Лозова", далі у бік міста Дергачі. [Там] немає сітки. І я думаю, що це буде наступне завдання, яке ми вже донесли до обласної військової адміністрації. Це великі кошти, яких немає на облаштування у територіальних громад: ні у моїй, ні в сусідній Дергачівській. Тому що там мільйонами обраховується вартість цього облаштування», — розповів очільник громади.
Укриття у громаді є в кожному мікрорайоні у багатоквартирних будинках, стверджує Гололобов.
«У нас два модульних бетонних укриття є біля лікарні та біля адміністративної будівлі у Черкаській Лозовій, лікарня — у Малій Данилівці. Цього не вистачає і, на мою думку, тут треба замислюватися про кожну автобусну зупинку. На жаль, ресурс Малоданилівської громади не дозволяє: одне укриття коштує майже два мільйони гривень. Це місячний бюджет громади на сьогодні, який можемо витрачати на якісь інші дії», — розказує він.
У Малоданилівській громаді лишається близько 11 тисяч людей разом з переселенцями. Серед них — близько тисячі дітей. Підстав для оголошення повної евакуації громади Олександр Гололобов, каже, не бачить.
Що про удари FPV-дронів РФ кажуть жителі Дергачівської громади
Жителька сусідньої Дергачівської громади Наталія Приходько рік тому евакуювалася із прикордонної Нової Козачої, а зараз живе неподалік Дергачів. Приїжджає сюди по ліки та продукти, але щоразу має підгадати час, коли безпечніше проїхати дорогою.
«Коли у них перезмінка (у російських військових — ред.) з восьмої години — оце в цей час треба було виїхати. Якщо не встигаєш — вже все, десь о пів на дев'яту — вони вже тобі не дають виїхати. Вже це дуже небезпечно, дуже. Вони ж тут закидали всю дорогу, де не візьми, і кругом на тих сітках висять їхні залишки. Одразу дивимося на укриття, коли що — туди біжимо. Слава богу, укриття тут є. Вони можуть ударити в будь-який момент. Він дзижчить, він не шукає вже такої цілі, а він вже будь-яку ціль шукає, просто будь-яку», — каже жінка.
Переселенець зі Слатиного Михайло Глушач пережив удар FPV-дрона по власній автівці наприкінці жовтня. Він розповідає, що вчасно вивернув кермо, завдяки чому дрон не вдарив не прямим влучанням, а збоку. Сам чоловік зазнав незначних поранень.
«У мене просто сльози. Це була наша сімейна машина. Там дуже багато сильно проводка, мотор трохи, ходова — удар був чітко в бік. Тут багато чого постраждало. Спробували завести, але вона троїла, димилася. Паливна система згоріла. Це добре, що хоч не вибухнула», — говорить чоловік.
У родині Михайла — п'ятеро дітей. Нині сім'я проживає у Полтавській області.
«Вони більш-менш у безпеці. Без машини я тепер пішохід і важко до них доїхати. Так я хоч кожного вихідного їздив, а тепер… Автобуси дуже дорогі», — розказує Михайло.
По селах біля самого кордону FPV-дрони почали активно бити на початку року, а нині через усю громаду вони долітають до Харкова, говорить начальник Дергачівської міської військової адміністрації Вячеслав Задоренко, — і бʼють цивільний та комунальний транспорт у Дергачах.
«Ми відключили по центральних вулицях світлофори для того, щоб люди мали можливість у швидкому темпі, без заторів, без зупинок проїжджати по центральні вулиці. Ми привели до задовільного стану альтернативні шляхи об'їзду центральної дороги, де люди мають можливість обрати, як об'їхати центральну дорогу», — говорить Задоренко.
У прикордонних селищах ворог же застосовує не тільки FPV-дрони. Там і КАБи — керовані бомби, — і «Бандеролі», і «Молнії», і різного типу озброєння, яке сиплеться кожен день на наше селище. Особливо ввечері, коли ти піднімаєшся на якусь найвищу точку в місті Дергачі, ти чітко на слух відчуваєш те, що відбувається на прикордонні.
Якщо ми говоримо саме про місто Дергачі, то ворог контролює під'їздні дороги до міста і вражаються як цивільні транспортні засоби, так і спеціальна комунальна техніка, яка надає комунальні послуги. У результаті цих ударів вчора у нас було уражено на території громади три транспортні засоби. На жаль, один з працівників одного з комунальних підприємств, отримав поранення, несумісне життям — загинув, — і двоє отримали поранення.
У Дергачах, каже Задоренко, встановлюють додаткові укриття на автобусних зупинках, також натягують антидронові сітки над дорогами. На в'їзді з Малоданилівської громади до Харкова, на Харківському шосе, яке веде у центр міста-мільйонника, вже також натягнули сітки.
