У Близнюківській громаді на Харківщині школярів з понад 30 сіл підвозять до двох підземних шкіл. Одна з них запрацювала 1 вересня. Для підвезення дітей розробили 19 маршрутів, а вздовж них планують встановити додаткові модульні укриття.
Як організували безпечніше підвезення та доступ дітей до очного навчання — у матеріалі Суспільне Харків.
«Перший раз у шостий клас»
У Близнюківській громаді живе близько двох тисяч дітей шкільного віку. Дві підземні школи дозволяють навчати близько четвертої частини — в одній школі навчаються 400 дітей, а в другій — 140, говорить селищний голова Геннадій Король. Щоб забезпечити очною освітою решту учнів, до кінця 2026 року у громаді планують відкрити ще дві підземні школи.
«Процес надзвичайно складний, через те, що всі діти не вміщаються — це дві зміни. Треба узгодити підвіз, розклад, харчування дітей. Є населені пункти, де автобус їде по одну-дві дитини. Освіта, особливо у воєнний стан, і там, де є підземні школи — це не про фінансову ефективність, це про освіту як послугу», — говорить селищний голова.
У нас є діти, батьки яких жартують: «Перший раз у шостий клас». Тобто діти взагалі не ходили до школи, хоча минулого року ми вже виходили на змішане навчання, але це були тільки учні молодших класів і по кілька годин.
У громаді 90 сіл, з 34-х з них організували підвіз дітей, говорить Геннадій Король. Також в школах Близнюківської громади вчаться діти з сусідньої Барвінківської громади.
«Посадка і висадка дітей відбуваються біля укриття»
У Близнюківській громаді, що розташована на півдні Харківщини за 35 кілометрів від лінії фронту, за останній рік збільшилася кількість російських ударів і повітряних тривог. Тому учням підземних шкіл організують більш безпечний підвіз та модульні укриття, говорить селищний голова.
У громади вже є 6,2 мільйона гривень на три мобільні укриття, і ще 5 мільйонів гривень нададуть держава та військова адміністрація, розповідає Геннадій Король. За його словами, ці мобільні укриття будуть розташовані на зупинках вздовж маршрутів.
«У нас такі правила: якщо тривога, то діти перебувають з вчителем. Якщо тривога, а діти якісь в автобусі — у нас є проміжні протирадіаційні укриття. Посадка і висадка дітей відбуваються біля укриття. Мають бути доросла людина, яка пройшла навчання з першої допомоги, і водій автобуса. Ми долучаємо до цього і вчителів, які декілька уроків проводять онлайн, а потім з дітьми їдуть на роботу до нас», — говорить посадовець.
Я особисто з кожним класом, з усіма батьками провів батьківські збори, щоб роз'яснити ситуацію, що коли діти перебувають більшу частину дня у підземній школі, то вони у безпеці. Тут вчителі, тут лікарі, тут запас води, тут завжди інтернет, тут телефони, тут смачно годують.
Щоб не відволікати вчителів від основної роботи, школи планують найняти п'ять фахівців для супроводу. Для цього звернулися до Центру зайнятості, говорить Геннадій Король.
У підземній школі у Близнюківській громаді, яка запрацювала 1 вересня, половина дітей вийшла на офлайн-навчання вперше за час повномасштабної війни, говорить вчителька Рита Шаламова-Харченко.
«Для них є певна зацікавленість, бо для них це нове. По-друге, є первинні правила поведінки, бо це вже дотримання норм у колективі, де багато людей, де кожен зі своїм характером. Тому зараз вони більше навчаються, як поводитися, не тільки виконувати завдання», — каже вчителька.
«Хвилююсь за безпекову ситуацію, за свою дитину і за себе»
Щодня за вісім кілометрів шкільним автобусом до підземної школи їздить семирічна Аліса, яка живе в одному з сіл Близнюківської громади. Дівчинку до школи супроводжує її мати Ганна Середа. Жінка каже, що через загрозу російських ударів, які посилилися з літа минулого року, самостійно відпускати дочку до школи поки боїться.
«Боюсь. Минулого року я сюди приїхала з Донецької області, з міста Добропілля, але тут було більш-менш тихо, спокійно. Мене влаштувало те, що у дитини є змога приїхати до школи — у мене немає особистого транспорту, я користуюсь підвозом. Минулого року я возила дитину до першого класу, все було більш-менш нормально — мене все влаштовувало, безпекова ситуація дозволяла, а цього року хвилююсь за безпекову ситуацію, за свою дитину і за себе. Але, поки є змога, вожу дитину», — розповідає Ганна Середа.
Класний керівник надсилає табличку, де є розклад — о котрій годині мене з дитиною заберуть з села, і о котрій годині я назад повернуся з ліцею.
Жінка каже, поки що не планує відпускати доньку їздити автобусом самостійно. Наразі Ганна не працює — довелося звільнитися з роботи через безпекову ситуацію
«Я працювала дистанційно, ще залишалася у своїй амбулаторії, я лікарка була у Добропіллі. А вже влітку я звільнилася, бо ситуація не дозволяла працювати дистанційно. Я ще без роботи, але це кошти — якось я повинна жити. Я ще дитину вожу до школи, хто буде її потім возити, я не знаю», — каже мати учениці.
Є діти, які більш дорослі: вони їздять без батьків — шостий, сьомий клас, мені здається. Всі маленькі їздять з батьками. До четвертого класу я жодної дитини без батьків не бачила.
«Всі розуміють, яка зараз безпека у повітрі, але всі звикли»
У підземній школі, до якої Ганна Середа возить доньку, діти навчаються у дві зміни. Щоб розвезти усіх учнів, водій шкільного автобуса Олександр Линник робить по два рейси на день. Каже, що до найвіддаленішого села їхати 25 кілометрів.
«Всі розуміють, яка зараз безпека у повітрі, але всі звикли, ні для кого це не трагедія, ні для кого це не шок. Діти в укриттях, поки не закінчиться тривога. Як тривога закінчиться — їх відпускають і приводять. Саджають, зустрічають вчителі, розсаджують супровідники, батьки, вчителі. В автобусі їдуть і супровідник, і батьки», — розповідає водій.
По маршруту, безпеці — там натягують сітку, а що, у країні війна — що ми можемо зробити? Діти звикли, живуть своїм життям. У школі вони у безпеці, вдома у безпеці. А дорогою, я думаю, що зроблять захисну сітку хоча б від дронів та FPV.
Десятикласниця Ольга Сабодаш навчається у другу зміну. Каже, що живе у селі за чотири кілометри від школи й дістається шкільним автобусом, оскільки іншого способу доїхати до школи немає.
«Більше отримуєш знань офлайн, бо онлайн, коли вимикають світло, ти майже не займаєшся. Страшно від того, що може прилетіти, від того, що це дорога — не вгадаєш, що може статися в будь-який момент. Буває, що серед нас літає, але не так гучно, хоча б було. Ми тут інколи сидимо, перечікуємо повітряну тривогу, щоб поїхати, бо автобуси не їздять під час повітряної тривоги», — говорить дівчина.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube