Активісти зібрали близько 80 тисяч гривень на відновлення меморіальної дошки мовознавцю Юрію Шевельову, яку розбили у Харкові майже вісім років тому. Який спадок залишив по собі Шевельов для українського мовознавства — життя і працю Шевельова в інтерв'ю "Сьогодні. Головне" обговорювали представниці Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук та Ольга Бондар.
Пані Тетяно, для тих, хто не знає, розкажіть коротко, хто такий Юрій Шевельов.
Т.П.: Мені не хочеться говорити штампами про цю людину. Він приїжджав до нас в музей, я тоді ще була малою, студенткою. Ми сиділи так тихо, дивились на цю постать. А він височенний був. Ми дивилися на нього з завмиранням так, боялись навіть питання ставити.
Він народився в Харкові, він отримав тут освіту, він закінчив наш університет. Він почав свою наукову кар'єру саме тут.
Коли нацисти захопили Харків, що було з Шевельовим? Чому він не евакуювався?
Т.П.: Він органічно не приймав Радянський Союз. І так сталося, що він залишився під окупацією, коли прийшли нацисти. Він змушений був працювати в той період. Елементарно для того, щоб вижити.
І потім він разом з нацистами відійшов в еміграцію. І вже там, за кордоном, він стався як мовознавець. Він досліджував українську мову. Тоді були лінгвістичні суперечки щодо значення української мови, щодо генезису української мови. Це були справді достойні наукові роботи. І плюс він був цікавий театрознавець. Чи не найкращі рецензії на вистави Курбаса — це Шевельов. Він був надзвичайний літературознавець.
Чому таке ставлення? Нам ще потрібно якось переосмислити пам'ять про Другу світову війну. Інформація про нього або замовчувалася, або ми не були готові прийняти цих людей-колаборантів.
Яке взагалі життя було Шевельова за часів війни?
О.Б.: Про його життя в період окупації можна довідатися зі старого видання "Я — мене — мені".
Шевельов залишився в Харкові під окупацією абсолютно свідомо. Той тоталітарний режим, в якому він існував від 17-го до 40-х років, він не визнавав. Зрештою, та місія, яку він змушений був як викладач університету пройти, вона його забракувала як такого, нездатного до війни чоловіка, оскільки в нього був дуже низький зір.
Які у той час ідеологічні інтереси мав Шевельов? Чи взагалі відомо про них?
О.Б.: Його мобілізувати не могли. Але оскільки Шевельов постійно підкреслював, що для нього важливо говорити правду, і це ні для кого не був секрет, що він не хотів воювати ні за Сталіна, ні за Гітлера, тому що він не хотів бути причетний ні одного режиму, ні до іншого. Він ставив між ними знак рівності і для нього що один був тоталітарний режим, який підпорядковував свободу особистості і нищив українців, що інший. І той, і другий нищили українців.
Шевельов був німцем за походженням, за корінням німець. Його справжнє прізвище — Шнейдер. Він син монархіста й генерала російської армії, якому цар дозволив змінити прізвище на Шевельов. Він для себе зробив абсолютно свідомий вибір. І я, коли собі його уявляю, для мене це взірець для наслідування і для стратегії розбудови Харкова і всієї України.
Як саме Шевельов співпрацював з німцями під час війни?
О.Б.: Він не підтримав окупаційну владу, а він працював для того, щоб вижити. Він працював в газеті "Нова Україна", він вів курси української мови. Нічого для окупаційного режиму він не робив. Він робив виключно для того, щоб в цей момент, як він дав собі обіцянку ще в 30-х роках бути українцем і все своє життя присвятити дослідженню і популяризації української культури, чим і займався впродовж усього життя.
Вони жили вдвох з мамою. Їх тітка Маруся запропонувала отримати їм фольксдойче — це таке посвідчення, завдяки якому вони могли б вижити. Тобто вони могли мати харчові пайки, але Шевельов принципово відмовився отримати цю посвідку, оскільки він сказав про те, що він не продає свою честь і совість заради того, щоб вижити.
Насправді Шевельов в часи війни був на межі голодної смерті.
Крім наукової та журналістської діяльності, Шевельов під час окупації працював у міській німецькій управі. Що він там робив?
О.Б.: Він працював на курсах української мови. Це була головна його робота. В міській управі було декілька відділів. Там був відділ, який співпрацював з українською автокефальною православною церквою, з радіо, телебаченням, культурою. І, власне, у відділі культури і освіти працював Шевельов. І це ніяк з німцями не було пов'язано.
Т.П.: Його спогади надзвичайно чесні. Це чи не єдина людина, яка зізналася, що він був секретним агентом НКВС. Його перед самою війною завербували. І це теж стало причиною того, що він виїхав разом з німцями. Тому що коли повернувся Радянський Союз, його б забрали, однозначно забрали. Він не вижив би тут. Він змушений був бути секретним агентом, щоб вижити, але зробив усе, щоб нікого не зрадити.
Потім, коли прийшли німці, він вважав, що це — культурна нація, яка принесе полегшення Україні. Але досить швидко... Він зізнався, що прочитав "Майн Кампф". Він підтримував не ідею нацистів, він підтримував ідею того, що не буде Радянського Союзу. Відчуйте різницю. У нас постійно війна між хорошим і поганим. І ніколи ніхто не бачить це як війну чужого проти хижака, між поганим і поганим. І Шевельов, як людина, опинився між двома цими нелюдськими режимами. І один режим хотів його знищити, і інший.
Чи мав він змогу не співпрацювати з окупаційною владою?
Т.П.: А як би він тоді отримував зарплату? Як би він отримував ту "похльобку", як він називав, "бичка у водичці", яку він міг їсти. Не тільки він. Багатьом, хто залишився під окупацією можна закинути те, що вони співпрацювали з владою. Ну як співпрацювали? Вони були службовцями в установах, вони могли працювати десь в школах. Тому що життя продовжувалося. Бо окупація — це не три дні, не один тиждень. Окупація — це роки.
На вашу думку, чи можна протиставляти діяльність Шевельова протягом двох років окупації Харкова його вкладові у розвиток мовознавства взагалі? Чи можна ці речі покладати на важелі?
О.Б.: Він видав близько 30 праць про українських діячів культури.
Т.П.: Він працював як учений, продовжував свою роботу. Людина опинилася під іншим режимом — окупаційним, але він виживав. Як він мав пристосовуватися у Радянському Союзі, коли він знав, що він не все може надрукувати, так він пристосовувався під той режим, що прийшов. Тобто він його не визнавав, він не був його посібником. Немає що ставити на важелі. А чому Радянський Союз так ставився до Шевельова... Так, він писав статті проти Радянського Союзу під час окупації. Так, це було.
О.Б.: Він потім був одним з ініціаторів мистецького українського руху і, власне, там була продовжена літературна дискусія. Він був одним з фундаторів культурного життя українців, які зберегли українську культуру.
Що відомо
- Меморіальну дошку Юрію Шевельову міська топонімічна комісія узгодила встановити за адресою Сумська, 17, де жив науковець, ще у 2011 році.
- 25 вересня 2013 року Харківська міська рада скасувала рішення топонімічної комісії про встановлення дошки, на сесії міські чиновники виступали проти увічнення Шевельова, називали його поплічником режиму окупації під час Другої світової війни. Того ж дня чоловіки розбили дошку.
- Наприкінці квітня 2021 року активісти у Харкові оголосили збір коштів на відновлення меморіальної дошки. Необхідну суму зібрали за десять днів.
- У квітні харківський видавець Олександр Савчук показав письменнику і музиканту Сергію Жадану викуплену благодійником квартиру, в якій мешкав Шевельов. Культурні діячі сподіваються, що вона стане літературною резиденцією та частиною повернення Харкову його українського обличчя.