Франківка Ірина Шишова отримала посвідчення водійки у 61 рік. Жінка наважилася сісти за кермо, щоб втілити мрію свого сина. Євгеній Шишов хотів навчитися їздити, щоб покатати дідуся на його 65-річному Москвичі, а після війни — купити власне авто. У вересні 2022 року він загинув у боях в Запорізькій області. За 40 днів після смерті Євгена помер його дідусь Федір Лундяк.
Минув час. Ірина Шишова навчилася їздити, придбала нову автівку, а Москвич віддала колекціонеру, який відновив його у пам’ять про батька та сина.
Історія Ірини Шишової — у матеріалі Суспільного.
"Боже мій, що я тут роблю? Я ніби бабуся"
Свою першу лекцію з правил дорожнього руху в автошколі Ірина Шишова пригадує так: "Коли я пішла на перше заняття, там — одна молодь по 20 років, як мої діти. І мені трошки було ніяково. Я думала: Боже мій, що я тут роблю? Я ніби бабуся. У нас була молодіжна група. Але коли прийшли складати теоретичний іспит, то побачила, що там є багато дорослих жінок. І я думаю: о, я тут не одна така. Зараз така ситуація, що багато жінок залишилися без чоловіків або чоловіки воюють, а авто є і потрібно вміти водити. Тому потім я вже не зважала на вік".
Ірина Шишова водіння вважає корисним для неї досвідом.
"У всіх все вийде, головне — бажання. Водіння допомагає тримати себе в тонусі й бути більш корисною і зібраною. І я впевнена, що в будь-якому віці не пізно починати. Тут немає абсолютно нічого складного. Просто треба наважитися, спробувати. Трошки довше часу займає навчання, але воно того вартує", — говорить Ірина Шишова.
"Треба бути готовим, що дорога — це джунглі"
Водійське посвідчення Ірина Шишова отримала у червні 2024 року. Жінка каже: з легкістю їде знайомим маршрутом.
"Коли потрапляєш вперше на незнайому дорогу, то треба пильнувати знаки, розмітку. Наша дача — недалеко від міста, тож автівка потрібна, щоб туди дістатися. І головне — на цвинтар. Містом я не планувала багато їздити, але життя вносить свої корективи. Як потрібно, то, звичайно, їду", — розповідає Ірина Шишова.
Жінка теорію склала з першої спроби, а практичний екзамен з водіння — з другої.
"Як тільки я пішла на курси, мені сподобалося. Було дуже цікаво. Бо коли пасажиркою їхала містом, то думала, що їздити Франківськом на авто — це нереально. Як вони їдуть? Як роз'їжджаються? Я не знала правил дорожнього руху. Коли вже почала вивчати, тоді все одразу "посвітліло". Зрозуміла, що це все — реально. Коли почали вже їздити з інструктором, він казав: "Добре, що ви ПДР знаєте, але треба бути готовим, що дорога — це джунглі. В реальних умовах в місті треба бути готовим до будь-яких ситуацій", — розповідає Ірина Шишова.
"Старші люди — більш відповідальні"
Навчав Ірину водити авто інструктор місцевої автошколи з 13-річним стажем Володимир Бучинський. Його найстаршій учениці було 69 років. Чоловік каже, що почати їздити на автівці можна у будь-якому віці, головне — бажання.
"Ірина досить швидко все сприймала. Що її цікавило додатково — шукала в інтернеті. Іра проїхала десь 40 годин. І цього їй було достатньо для того, щоб досить непогано навчитися водити. Коли вона переоформила свій автомобіль, із сервісного центру доїхала додому самостійно. Мене це дуже здивувало. Старші люди — більш відповідальні. Тому що ти домовився — людина прийшла, їй це потрібно, вона шукає якісь можливості, щоб освоїти це все", — каже Володимир Бучинський.
"Женя домовився, що купить авто, коли прийде з війни. Мені довелося втілити його мрію"
Керувати автівкою мріяв син Ірини Шишової Євгеній. На початку повномасштабного вторгнення він вступив у 102 бригаду територіальної оборони. Служив навідником кулеметного відділення взводу вогневої підтримки. Боєць загинув 8 вересня 2022 року через мінометний обстріл у селі Зелений Гай Запорізької області.
"Женя розказував мені, що це — тероборона, що вони будуть займатися охороною нашого регіону. Я кажу: ти ж взагалі зброю ніколи в руках не тримав. Син відповідав, що навчать. Він у нас дуже такий кремезний був. Зріст — 193 сантиметри. Женя розповідав, що коли зайшов з хлопцями у військкомат у Калуші, йому сказали: "Та який тобі автомат? Хіба що кулемет". Це була група кулеметників. І на Великдень вирушили на Запорізький напрямок", — каже Ірина Шишова.
Жінка розповідає, що син завжди мріяв мати авто. Водити вмів, хоча водійського посвідчення не мав. Спочатку мріяв поремонтувати дідусів Москвич-407, а згодом — купити автівку у товариша.
"Я взагалі навіть за кермо ніколи не сідала, хоч у батька все життя було авто. А Женя пробував їздити. Часто ходив у гараж, щось там крутив, виїжджав, хотів полагодити й покатати на ній дідуся. Бо дідусь був уже поважного віку і не водив машину. Я казала сину, що простіше купити нове авто, бо це не економне. Але Женя загорівся тією машиною. Потім все ж казав, що домовився купити авто у знайомого, коли приїде з війни. Але, на жаль, він не повернувся. Тому мені довелося втілити цю його мрію", — говорить Ірина Шишова.
"Ми втішилися, що віддамо авто у добрі руки"
Після загибелі сина та смерті батька жінка вирішила продати автомобіль реставратору.
"Тато на сороковий день після Жені помер. І буквально через якийсь час до мене подзвонив цей чоловік. Він мені розказав, що хотів купити у тата машину, проте той в останній момент передумав, бо вона була, як член родини. Якщо чесно, ми втішилися, що віддамо машину в добрі руки, що її не розберуть на металолом, а продовжать їй життя. Ще я не народилася, а машина ця вже була. В мене з нею пов'язано дуже багато спогадів. Мені зараз було б дуже цікаво сісти за кермо і спробувати нею покермувати", — розповіла Ірина Шишова.
11 лютого 2025 року, вперше після продажу батькового авто, Ірина Шишова сіла за кермо Москвича. Вона передала реставратору батькові книги та фотографії своїх рідних.
"Яка гарна. Невже це вона. Це — рідна фарба. Навіть диски зробили. Які диски гарні з нержавійки. І салон відновили. І годинник навіть є. Колись у тата відімкнули машину і вкрали годинник. Цей годинник такий самий. Мені здавалося: вона така величезна всередині в салоні, а то ми просто були маленькі", — ділиться враженнями Ірина Шишова.
"Я вже згодом зрозумів, що він залишив це авто для свого онука"
Реставратор автомобілів Роман Слободян розповідає, що вирішив відновити автівку в пам’ять про Федора Лундяка та Євгенія Шишова.
"Десь п'ять років тому до мене звернувся дуже поважний чоловік. Каже: "Я — автолюбитель з 60-х років. За кордоном заробив на автомобіль. Хотів, щоб у мене купили його для реставрації, щоб була пам'ять". Але коли я приїхав переоформляти, він чомусь передумав. Сказав: "Я не продаю, бо не можу знайти техпаспорт". І коли минулого року я спілкувався з його донькою Іриною, то зрозумів, що він залишив це авто для улюбленого внука Євгенія. На жаль, онук загинув. У пам'ять про них я вирішив все ж таки взяти це авто і відреставрувати", — розповідає Роман Слободян.
Реставратор відновлював автомобіль упродовж року.
"Головне — зберегти якнайбільше оригіналу. Всередині салону теж зберіг повністю все. Тут немає жодної зайвої деталі від якоїсь іншої машини, немає ніякого "колгоспного" тюнінгу. Я її реставрував і зберіг для наступних поколінь. Вона ще 100 років може стояти, якщо в закритому приміщенні з вентиляцією", — розповідає Роман Слободян.
Ірина Шишова планує разом із родиною прокататися влітку на відновленому авто у пам’ять про батька й сина.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, WhatsApp, Instagram, TikTok та YouTube