Перейти до основного змісту

"Мамі повідомили, що я загинув". Історія воїна Андрія Даня з Івано-Франківська, який вижив після важкого поранення

3 квітня 2023 року 27-річного Андрія Даня з Івано-Франківська офіційно визнали загиблим після важкого поранення на Луганщині. Його мати отримала сповіщення про смерть, а в соціальних мережах близьким та рідним військовослужбовця висловлювали співчуття. Та менш як за добу інформацію спростували. Андрій втратив зір, праву руку та ногу, але вижив.

Про боротьбу за життя та адаптацію після важких травм і ампутацій ветеран розповів кореспондентам Суспільного.

"Це було досить виважене рішення"

У перші дні повномасштабного вторгнення РФ в Україну Андрію Даню було 26 років. Та вже тоді, каже чоловік, розумів, що готовий стати на захист державних кордонів.

Андрій Даньо долучився до лав ЗСУ, коли йому було 26 років. Андрій Даньо

"Це було досить виважене рішення. Для себе я ще тоді вирішив: якщо почнеться, то піду. Так і сталося. Я до того займався трішки, скажімо так, військово-тактичними іграми. Тому розумів, наскільки буде важко", — розповідає Андрій Даньо.

"Мав вигляд зовсім некрасивий, думали, що мене вбило"

У складі 50 полку імені полковника Семена Височана Національної гвардії України Андрій воював понад рік. Був аеророзвідником. У квітні 2023 року боєць з побратимами виконував бойове завдання у лісах Кремінної. Після влучання російського снаряда Андрій Даньо отримав важкі поранення.

В армії Андрій Деньо служив аеророзвідником. Андрій Даньо

"Це не міна, це — фугас якийсь. Мене вибухом аж відкинуло. Лежу на спині, пече рука, чую, що переламана нога. Хлопці підбігли. Як вони мені сказали: картина була некрасива, думали, що мене вбило. Важке поранення, величезна кровотеча, дві кінцівки розірвані. Допомогло те, що швидко евакуювали, але на етапі евакуації було холодно і пульс не прослуховувався", — пригадує ветеран.

Матір Андрія Даня сповістили про його загибель

Матір військовослужбовця сповістили про те, що її син, молодший сержант Андрій Даньо поліг.

"Увечері мамі командир повідомив, що я загинув. Це не було офіційною інформацією. Зранку 4 квітня військовослужбовці ТЦК принесли "похоронку" — офіційно повідомили, що загинув", — каже Андрій Даньо.

Андрій Даньо воював понад рік у складі 50 полку імені полковника Семена Височана НГУ. Андрій Даньо

Про те, що він перебуває в лікарні, рідні довідалися ввечері 4 квітня.

"Зараз, коли написати моє прізвище в інтернеті у списку новин, спочатку — загинув, загинув, загинув, потім — знайшовся, знайшовся, знайшовся живий", — говорить Андрій.

Втратив праву руку, ногу та зір

Після поранення Андрія Даня ввели у штучну кому. У ній він перебував понад тиждень.

"Те, що мені відірвало руку, відчув ще у момент поранення. З ногою вже трошки пізніше зрозумів. Десь тиждень після поранення стан був важкий, все боліло. Однієї руки нема, друга — обпечена, всі пальці обпечені, замотані. Нічого не міг відчути. Мені сказали ще в Дніпрі, що одного ока нема, а в другому — уламок. Досить складна ситуація — треба рогівку. В мене моя рогівка — біла, а треба прозору. Тоді, можливо, щось і буду бачити", — пояснює Андрій.

У жовтні 2024 року ветеран повернувся з Нідерландів. Там упродовж майже року місцеві медики замінили протез для правого ока та намагалися відновити зір на лівому. Увесь цей час Андрій Даньо відчував фантомні болі. Та попри це він веде активне життя, проходить фізичну реабілітацію.

Андрій Даньо був важко поранений у лісах Кремінної. Андрій Даньо

"Робота важка, досить складна, враховуючи те, що в мене ноги взагалі нема — у мене ампутація вважається вичленуванням. Протез кріпиться через пояс таким корсетом — один з найважчих методів. Ще велику роль відіграє те, що я не бачу — повноцінно ходити на протезі не можу. Також звикаю до протеза правої руки", — розповідає ветеран.

"Є величезна проблема з доступністю"

Найважчим етапом після поранення Андрій вважає період, коли усвідомив, що потрібно вчитися жити по-новому. Проблеми доступності та безбар’єрності в Україні лише починають вирішувати. Самостійно пересуватися за межами дому він наразі не може.

"Є величезна проблема з доступністю. Високі бордюри — це пережиток "совка", який неможливо самостійно здолати. Видно, що рухається, але ще багато роботи насправді. У європейських країнах краще, але над цим працюють вже 20 років. Ми, на жаль, за третій рік повномасштабного вторгнення, коли вже інклюзія стала масовою, не встигаємо", — пояснює Андрій Даньо.

Після поранення Андрій Даньо усвідомив, що потрібно вчитися жити по-новому. Андрій Даньо

"Важко. Боляче. Через піт, біль і кров, але життя рухається"

Своєю головною підтримкою ветеран називає маму і дівчину Ольгу Нечипоренко, яка приїздить до нього з Фастова, що на Київщині. Ольга — майбутня реабілітологиня. Каже, що підтримує Андрія і набирається досвіду водночас.

"Ми познайомилися в інтернеті. Він написав, я відповіла. Це було 31 березня 2023 року, а 3 квітня сталося поранення Андрія. Поспілкувалися менш як тиждень. Фізично ми зустрілися за два місяці. Це було наприкінці травня в госпіталі, я приїхала до нього", — пригадує Ольга.

Ветеран вдячний і волонтерам, які допомагають з фінансовими проблемами. Після поранення, каже Андрій, робить те, чим не займався досі. На ергокухніЕргокухня — спеціальна кухня для людей, що пересуваються на візочках готував картоплю з курячим філе, яєчню та тортилью. Катався на спеціальних санях та підкорював настінну гірку.

"Кожного разу я для себе проходжу челенджі: доведи собі, що ти можеш! Так, не маю однієї руки, не маю однієї ноги, не маю очей. Але ти лізеш, береш, пробуєш потрошки. Найвища гірка — до семи метрів. Життя не зупинилося. Життя продовжується. Так, важко, боляче. Через піт, біль і кров, але життя рухається. Головне — не здаватися і рухатися вперед", — додає Андрій Даньо.

Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, WhatsApp, Instagram, TikTok та YouTube

Допоможіть нам стати кращими, розповівши про свій досвід користування сайтом Суспільного. Пройдіть це коротке опитування, воно займе до п'яти хвилин вашого часу. Дякуємо!

Топ дня
Вибір редакції