"Ми втратили ще один всесвіт непересічної особистості". Спогади про загиблого воїна Остапа Бринського з Франківська

Громадський діяч, учасник Революції гідності, аналітик, філософ за освітою і художник Остап Бринський з Івано-Франківська став на захист країни у 2022 році. Спочатку записався в тероборону й охороняв об’єкти критичної інфраструктури, згодом у складі Державної прикордонної служби боронив північні кордони й воював на Бахмутському напрямку. Остап загинув 19 серпня 2023 року під час мінометного обстрілу.

Яким згадують Остапа його дружина, брат і батько — читайте в матеріалі Суспільного.

"Я маю шпака в голові, ти не дивуйся"

Младена Качурець, дружина: Ми познайомилися в Києво-Могилянській академії, коли були членами "Спудейського братства". У 2009 році мали кілька спільних проєктів зі студентськими братствами польських університетів: походи, мандрівки в гори. В одному з походів ми почали ближче спілкуватися.

Младена Качурець та Остап Бринський. Фото із сімейного архіву Бринських

Він завжди багатьом людям здавався дуже загадковим. І зараз багато хто згадує: він був у задумі.

В ньому було і щось хуліганське, але він дуже вдало це концептуалізував. Тобто це не було хуліганство заради того, аби щось зіпсувати. Він інколи про себе казав: "Я маю шпака в голові, ти не дивуйся". А загалом Остап був дуже спокійною, неконфліктною людиною, уникав гострих кутів. Він любив усіх людей. І в кожній людині, з якою перетинався в житті, намагався віднайти щось цікаве. Він міг помічати дуже цікаві деталі, на які ми ніколи не звернемо увагу.

"Він шалено любив свою доньку"

Младена Качурець: Соломійка народилася у 2012 році. Як тато, він був неймовірно креативним, уважним. Він шалено любив свою доньку, і вона теж його любила. Дуже багато гумору, дуже багато жартів, якихось фішок, які були лише їхні. З донькою Остап завжди вигадував нові ігри. Під час карантину вони разом відзняли мультсеріал про пригоди Йоди, Чубаки й інших героїв "Зоряних війн" на Землі. Самостійно робили фігурки з пластиліну, декорації, писали сценарій.

Остап Бринський з донькою Соломією. Фото із сімейного архіву Бринських

Соломійка — теж такий борець за справедливість. Ми заохочували в ній — не мовчати й не бути байдужою.

"Ars longa, make me stronger"

Тарас Бринський, молодший брат: У вільний час замість того, щоб залипати у Facebook, телевізорі, він створював мистецтво. Він любив мистецтво. "Аrs longa, vita brevis" (життя коротке, мистецтво вічне), він переінакшив як "Аrs longa, make me stronger", що означає "Мистецтво вічне, зроби мене сильнішим".

Переважно його тематика — це прибульці, і він бере цей мотив як розширення горизонтів свідомості. Тобто бути відкритим до чогось нового, не бути рутинним, заземленим, а бачити ширші горизонти.

Тарас Бринський. Суспільне Івано-Франківськ

Є деякі картини, які навіть для мене — рідні. Наприклад, де летюча тарілка забирає корову. Називається "Вона пішла вгору". Це, можна сказати, портрет корови нашої бабусі, точна копія. Ми її в дитинстві пасли.

Богдан Бринський, батько: На вихідні син приходив у галерею-рамарню і працював. У нього така техніка — трудомістка: нарізати квадратики, моделювати, формувати, бачити наперед. Хоча з дитинства у нього була схильність до графіки: логіка, чіткість.

Богдан Бринський. Суспільне Івано-Франківськ

Младена Качурець: Завжди в Остапа на першому плані був час із сім’єю, робота. А на ці речі для душі він умів знаходити час так, щоб його відсутність не була для когось дуже відчутною.

Якісь речі чоловік міг робити вночі, наприклад, графіті по місту. Він хотів навіяти більше загадковості на ці роботи, тому взяв псевдонім [BOB SP], і вся легенда його творчості базувалася на тому, що є якийсь невідомий персонаж, який з’являється в різних місцях з різними проявами мистецтва.

"Це — та людина, яка буде тихо робити свою роботу"

Младена Качурець: Ми з Києва виїхали одразу на наступний день після початку повномасштабного вторгнення. Приїхали до Івано-Франківська. Остап тут пішов у самооборону в "Просвіті". У травні він пішов у військкомат, щоб оновити дані й заявити про свою готовність до мобілізації.

Остап Бринський служив у Держприкордонслужбі. Фото із сімейного архіву Бринських

Остап не міг просто сидіти спокійно і говорити: "Ні-ні, це не для мене, хай собі хтось розбирається". Це стосувалося історії нашої родини. Бо в родині Бринських і по маминій, і по татовій лініях були репресовані, були вояки УПА. Я сказала, що яке б рішення він для себе не ухвалив, це має бути те рішення, з яким йому буде надалі комфортно морально. Але в кожному разі, яке б це не було рішення, я буду його підтримувати й робити все для того, щоб допомогти.

Богдан Бринський: Ми з дружиною виховували його так: українець має бути чесним на цій землі. Перше — патріотизм. Захищати свою землю повинен кожен чоловік. Як у наших дідів-прадідів було завжди.

Младена Качурець: Їх відправили під кордон з Росією в Чернігівській області. Потім вони поїхали в Бахмут. З Бахмута повернулися перед новим 2023 роком. Наступна ротація була під білоруським кордоном, після того — знову під Бахмут.

Остап, Богдан і Тарас Бринські. Фото із сімейного архіву Бринських

Ви знаєте, у нас була така переконаність через те, що він є дуже спокійний і дуже обережний. Це, з одного боку, була не та людина, яка бігтиме першою на барикади, але це — та людина, яка тихо виконуватиме свою роботу без гучних заяв, без напускного героїзму. Коли це потрібно, він іде, куди потрібно, і виконує ті завдання, які потрібні для перемоги.

"Вона запитала: "Він живий?" Я просто мовчки її обійняла і все…"

Младена Качурець: 20 серпня, неділя. Ми були в друзів за Києвом. Дзвонить незнайомий номер, запитує моє ім’я, прізвище і каже: "Нам треба поспілкуватися з приводу вашого чоловіка". Звичайно, перша думка, що це — якась помилка, колосальне непорозуміння, що це не може бути правдою. І я через ті контакти, які він залишав, через своїх друзів, знайомих, які теж були на тому напрямку, почала шукати підтвердження цьому. На жаль, це підтвердилося.

Остап Бринський загинув 19 серпня 2023 року під час мінометного обстрілу РФ. Суспільне Івано-Франківськ

Вона [донька Соломія] побачила мене, але не розуміла про кого йде мова, оскільки служили тоді дві рідні людини: її тато і хресний. Коли я зайшла, вона сиділа заплакана на ліжку і питає: "Хто?" Я кажу: "Тато". Вона запитала: "Він живий?" Все… Я не змогла… Я просто мовчки її обійняла і все…

"Їх засік ворожий безпілотник"

Младена Качурець: Вони мали зайти на щойно відбиті позиції, і їх засік ворожий розвідувальний безпілотник. Там були дуже непідготовлені позиції. Мо***лі підігнали все, що могли підігнати, – і танки, і міномети, і просто почали прицільно та дуже багато стріляти по тій позиції. Було кілька влучань. Після перших двох Остап отримав поранення, але ще був живий, відповідав хлопцям. Побратими, які теж з ним були на позиції, ухвалили рішення перейти до тих, хто стояв трохи далі. Але був третій приліт. Двоє побратимів отримали поранення, а Остап уже не виходив на зв’язок.

Младена Качурець. Суспільне Івано-Франківськ

Вони перечекали, поки закінчиться обстріл, витягнули тіло й евакуювали. Хлопці були поранені, але сказали, що не залишають тіла своїх загиблих побратимів на полі бою.

"Ми втрачаємо багато всесвітів на цій війні"

Младена Качурець: У нього була лірична натура, але Остап дуже не любив стандартні шаблонні речі, і він точно б не хотів, щоб у ті дні, які ми присвячуємо йому, ми сиділи й просто плакали. Насправді для мене велика честь розкрити його особистість, бо Остап розкривався мені. І це просто неймовірного масштабу людина, яка глибоко сприймала життя. Тому мені дуже хочеться, щоб друзі, знайомі й незнайомі люди розуміли, що ми втрачаємо багато всесвітів на цій війні. І ми втратили ще один всесвіт непересічної особистості.

Остап Бринський. Facebook/Остап Бринський

"Навряд чи йому потрібна чергова табличка, чи меморіальна дошка"

Младена Качурець: Мене дуже дратує, коли розказують, що має йти воювати хтось інший, хто хоче. Ці всі історії про дітей депутатів і ще когось… Починати треба із себе і розуміти, що це надалі стосуватиметься саме того, чи будуть на твоїх внуків і правнуків летіти ракети.

Навряд чи Остапу потрібна чергова табличка, чи якась меморіальна дошка. Важливо, щоб не зводилися нанівець і не знецінювалися ці жертви. Він явно не пішов на війну і не загинув заради того, щоб через рік почали говорити, що "нам це все не потрібно, домовляймося". І, напевно, найбільш гідним вшануванням його пам’яті було б усвідомлення від переважної частини суспільства, що якщо ми не переможемо в цій війні, то лінія фронту буде посуватися, а історія повторюватиметься доти, доки ми не покладемо цьому край.

Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube